2017-12-16
1120
Тарас Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Тарас Григорович Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях. В силу свого соціального становища він ненавидів самодержавно-кріпосницький лад. Характеристика минулого України переслідувала мету розкрити історичну основу для аргументації ідеалу всеслов'янського єднання, ідеалу, закладеному в самому історичному бутті українського народу, що протягом віків боровся зі своїми гнобителями за свободу і незалежність. Ще під час навчання в академії мистецтв Тарас Шевченко включився в суспільно-політичний рух, сприйняв визвольні ідеї декабристів і революційних демократів.
Світогляд Тараса Шевченка формувався і розвивався в період, коли в Україні сталася криза феодально-кріпосницької системи господарства, посилився процес формування капіталістичних відносин. Його революційні погляди вперше відображені І в «Кобзарі» і поемі «Гайдамаки». Безкомпромісно осуджуючи феодально-кріпосницьку систему і самодержавство, Тарас Шевченко закликав народ до боротьби за свободу, таким чином допомагаючи відновлювати українську державність.
Леся Українка у своїх творах змалювала образ ідеального краю - що зветься "Україною", і вказала на чинну боротьбу за волю і державність цього краю і його людей. Її поезія натхненна революційним духом, який повністю пориває із духом пристосуванства, зради, лагідного спокою. Не випадково Леся Українка вважається провісницею відродження українського національного духу поруч з Т. Шевченком і І. Франком. Пізніше український націоналізм візьме собі за основу їхню життєву філософію і революційно-героїчний світогляд. До речі, Леся Українка розглядала розвиток Української Нації не відділяючись від загальнолюдських цінностей і досягнень світу, а лише покращуючи і доповнюючи їх. Тому вона часто зверталась до історії народів стародавнього світу і середньовіччя.
Риси героїчного і шляхетного світогляду властиві багатьом поезіям, баладам, поемам Лесі Українки, писаним на сюжети вітчизняної, світової історії та культури, в основі яких вільна, горда і мужня людина, яка бореться за особисту і національну свободу. Вона звертається до теми українського козацтва, середньовічного лицарства, показує приклади із світової історії боротьби націй за свою свободу в різних творах.
Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І. Я. Франко — видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. 1. Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т. Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу. Своєю науковою, публіцистичною та перекладацькою діяльністю він вказував на широкі горизонти національно-культурного відродження українського народу.
У своєму ідейному розвитку І. Франко пройшов два етапи: у першому періоді (80-ті роки XIX ст.) був учнем М. Драгоманова, став соціалістом ліберального напряму. Після смерті М. Драгоманова у 1895 р. він стає на позицій українського демократичного націоналізму. Його світогляд спирався на засади гуманізму, раціоналізму і демократизму. І. Франко відмежувався від федералістичннх ідей М. Костомарова і М. Драгоманова і став борцем за повну політичну незалежність України.
Творчий талант І. Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини: «РІПНИК», «На роботі», «Навернений грішник», «Борислав сміється» та ін. В історії української літератури І. Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. У 1877—1882 рр. І. Франко написав визначні твори політичної лірики — «Вічний революціонер», «Каменярі», «Товаришам із тюрми», в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості. І. Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість. Його праці з історії і теорії літератури відіграли визначальну роль у розвитку українського літературознавства кінця XIX—початку XX ст. Франківські твори «Література, її завдання і найважливіші цілі», «Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 р.», «Із секретів поетичної творчості», праці про творчість Т. Г. Шевченка та інші становлять вагомий науковий доробок в галузі української культури та її історії.
105. Діаспора зробила неабиякий внесок в розвиток української незалежності.
Впродовж усього часу існування закордонної діаспори вона приносила неоціниму користь тим, що популяризувала і пропагувала українське питання перед світовою громадськістю. Під час голодомору в Україні закордонні брати намагалися врятувати співвітчизників, надати гроші, їжу, допомогу. Але радянський уряд не дав цього здійснити, прирікши мільйони українців на смерть. Зрештою, саме діаспора привертала увагу світу до жахливих репресій, що коїлися в Радянському Союзі.
В Канаді виникали громадсько-політичні організації переважно з українців-емігрантів, основною метою діяльності яких стало відродження незалежності України. Згодом усі ці організації об’єдналися в Український визвольний фронт Канади (УВФК). Безсумнівним лідером серед цих організацій була Ліга визволення України (ЛВУ). Вона поставила собі за мету мобілізувати усі можливі й готові сили в Канаді для боротьби за відновлення на українських етнографічних землях суверенної держави.
Протягом 1949-1967 років ЛВУ налагодила активну співпрацю з ОУН (б) (бандерівцями), Антибільшовицьким блоком народів (АБН), Організацією оборони чотирьох свобод України (ООЧСУ). ЛВУ стала членом Комітету українців Канади (КУК), та Світового конгресу вільних українців (СКВУ).
