Ти побачив бій, Дніпре-батьку наш

Переконавшись у неможливості продовжувати активні бойові дії на Правобережжі, Ставка наприкінці серпня 1941 р. відвела війська ПЗФ за Дніпро, розраховуючи впертою обороною втримати його течію від Лоєва до Переволочної і далі до Запоріжжя й Херсона.

Для організації оборони Ставка передала Південно-Західному напря­му щойно сформовані на Лівобережній Україні 24 дивізії: 16 - для віднов­лення 6-ї і 12-ї армій на Південному фронті, 8 - для доукомплектування 37-ї армії під Києвом і формування нової 38-ї армії.

Лінія оборони ПЗФ на лівому березі складала понад 700 км. Північні­ше Києва займала оборону 5-а армія (ком. - ґен.-м. М.І. Потапов). 300-кі- лометровий рубіж від Ржищева до Чапаєвки прикривала 26-а армія (ком. - ґен.-лейт. Ф.Я. Костенко). 180-кілометрову ділянку від Черкас до Пере­волочної, тобто більшу частину територію Полтавщини, повинна була прикрити щойно створена 38-а армія (ком. - ґен.-лейт. Д.І. Рябишев).

Польове управління армії створювалось у Ніжині на базі управління 8-го мехкорпусу. З серпня 1941 р. штаб армії був переміщений у Черкаси із завданням обороняти плацдарм на правому березі (60 км по фронту і 20-25 км в глибину). Першими в армію були включені 116-а (ком. - п-к Я.Ф. Єрьоменко) і 212-а (ком. - п-к В.В. Бардадін) стрілецькі дивізії, як: займали позиції біля Черкаської переправи. Південніше знаходилися ли­ше невеликі загони, які охороняли мости через Дніпро. В Кременчуці дис­локувалася 75-а змішана авіадивізія (ком. - п-к П.О. Кузнецов), яка фак­тично була учбовим з'єднанням і могла використати для наземних дій ли­ше три батальйони аеродромного обслуговування.

Противник, між тим, наніс удар саме в районі Кременчука. Сюди, ми­нувши Черкаси, пройшов 3-й моторизований корпус. Надвечір 5 серпня 1941 р. німецька розвідка з'явилась на ближніх підступах до Крюкова. Для прикриття східного берега річки на 40-кілометровій ділянці Гра- дизьк-Кременчук-Кишеньки з Лубен була спішно перекинута 297-а стрі­лецька дивізія (ком. - п-к Г.А. Афанасьєв), а з Полтави - зведений полк тракторного училища. До Кременчука були також направлені кораблі Дніпровського загону - монітор «Жемчужин» і канонерські човни «Пере­дової"!» та «Верньш», однак вони потрапили під артилерійський вогонь противника і одержали значні ушкодження. Продовжувати шлях зміг тільки канонерський човен «Верньш», решта стали на ремонт. Коли німці стали їх розстрілювати, екіпажі зірвали судна. Не чекаючи підходу основ

них сил, у бій була кинута дивізія народного ополчення (ком. - п-к А.С. Платухін). Бої за Крюків точилися до 9 серпня.

11 серпня до складу 38-ї армії було включено 300-у стрілецьку (ком. - п-к П.І. Кузнєцов) і 37-у кавалерійську (ком. - п-к Г.М. Ротенберґ) дивізії, які розтяглися на 50-кілометрових ділянках зліва і справа від 297-ї диві­зії. Відтепер армія нараховувала п'ять дивізій, але для оборони 200-кіло- метрового фронту цих сил було недостатньо. На протязі всієї смуги прик­риття бойовий порядок армії будувався в один ешелон, окремими вогни­щами оборони, проміжки між якими патрулювали кінні роз'їзди і піші до­зори. На Дніпровських островах розміщувалися невеликі чати.

13 серпня 1941 р. німці перейшли до активних дій на черкаському напрямку. Позиції 116-ї і 212-ї дивізій атакували німецькі 24-а, 57-а, 297-а піхотні дивізії 44-го армійського корпусу 17-ї армії. Поблизу Ново- Георґіївська почали готувати переправу частини 5-ї моторизованої дивізії СС «Вікінг», а в районі Вужина і Тарасівки ворог опанував діючі перепра­ви. Для посилення оборони на правий фланг 38-ї армії було перекинуто 445-й гаубичний артилерійський полк РГК (ком. - підп-к Г.Д. Кулешов) і дві стрілецькі дивізії 26-ї армії: 196-а (ком. - ґен.-м. К.Є. Куликов) і 97-а (ком. - п-к Ф.В. Мальцев). Авіаційну підтримку здійснювала 15-а зміша­на авіадивізія (ком. - ґен. А.А. Демидов), яка базувалася на польових ае­родромах у Чорнобаї й Оржиці. Жорстокі бої біля Черкас точилися до 19 серпня, після чого Ставка прийняла рішення про евакуацію плацдар­му. В ніч на 22 серпня останні радянські частини перейшли на лівий берег І Дніпра, знищивши за собою мости і спаливши пароми. Прорвавшись до Дніпра, гітлерівці висадилися на острові Кролевець. Бої за цей клаптик суші продовжувалися протягом двох тижнів. 62.2.6. Зародження Київського котла

Великі успіхи німецьких військ, досягнуті протягом перших тижні війни, вселяли гітлерівському керівництву оптимізм. У ставці фюрег. вважали, що Вермахт може продовжувати наступати на всіх трьох страте­гічних напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. З чи: то військової точки зору для продовження наступу на схід (на Москву і У:-: раїну) потрібно було знищити 5-у радянську армію, яка знаходилася мін групами армій «Центр» і «Південь», сковуючи дії обох. У німецькому Ґен штабі навіть з'явився своєрідний термін «гомельська колода». Щоб злам я ти цю колоду, А. Гітлер наказав повернути на південь війська групи армій «Центр»: 2-у польову армію (ком. - ґен. Ф. фон Вейхс) і 2-у танкову груп; (ком. - ґен.-п-к

Ґудеріан).

Танкова група Г. Ґудеріана 19 липня 1941 р. захопила м. Єльня, стві ривши важливий плацдарм для наступу на Москву. За неповний місяць о: їв танки з літерою «О» на броні пройшли 700 км від Бреста до Єльні, д Москви залишалося 300 км, які можна було подолати за два тижні. Однаї- спершу треба було покінчити із загрозою справа. 8 серпня німецькі військ перейшли в наступ у напрямі на Гомель і Стародуб. Війська Центральног фронту, які прикривали цей напрямок, не витримали ударів і почали від ступати. Сильним ударом противник прорвав фронт 13-ї й 21-ї армій і уві: вався в тили радянських військ. Гадаючи, що маневр здійснюється з мето:-, удару на Москву через Брянськ в обхід військ Західного і Резервних фрон тів. Ставка 16 серпня 1941 р. утворила Брянський фронт (ком. - ґен.-лейт А.І. Єрьоменко) як заслін на шляху Г. Ґудеріана. Однак всупереч розрахуй кам Ставки, противник не повернув на Брянськ, а продовжив наступ н південь. 16 серпня передові частини 2-ї танкової групи вийшли в райс: Стародуба, а війська 2-ї польової армії наблизилися до Гомеля.

На відміну від стратегів у Москві, командування Південно-Західног напряму своєчасно побачило в повороті німецьких військ на південь заг розу для Південно-Західного фронту. Того ж 16 серпня С. Будьонніп звернувся до Ставки з пропозицією відвести правий фланг ПЗФ (5-у ар мію і 27-й стрілецький корпус) з рубежу Коростень-Київ на східний бе рег Дніпра, проте дозволу не одержав. Згода на відхід була дана лиш 19 серпня, коли німці увірвалися в Гомель і підійшли до Стародуба. Пс долавши дві серйозні водні перешкоди - Прип'ять і Дніпро, правофлан гові війська ПЗФ 21 серпня зайняли лінію Лоєв-Переволочна. Того н дня війська групи армій «Центр» вийшли на підступи до Новгород-Сі верського. В розпалі відходу М. Потапова за Дніпро, 21 серпня 1941 р. А. Гітлер наказав Г. Ґудеріану повернути на Україну і спільно з війська ми групи армій «Південь» знищити 5-у армію. Про оточення ПЗФ к йшлося, але вочевидь ліквідація «гомельської колоди» не тільки забез печила південний фланг групи армій «Центр», але й відкрила перспек тиви нового успіху на півдні.

Після тривалих роздумів і запальних суперечок із ґенералами А. Гіг лер 21 серпня 1941 р. віддав наказ тимчасово відкласти наступ на Москву а замість цього нанести удар на півдні з метою оточення радянській військ під Києвом.

Незважаючи на хитання у визначенні напряму удару, в А. Гітлера, по суті, не було вибору. В той час обидва рішення були програшними. Якщо іти на Москву, то ло бездоріжжя не буде захоплена Україна, і тоді за неї доведеться воювати восени: взимку. Якщо ж піти на Україну, то до бездоріжжя і холодів не буде захоплена Москва. Можна вибирати будь-який напрямок, але від грязюки, снігу і морозу вже нікуди не подітись. А де означає крах бліцкригу, а, значить, і всієї кампанії на Сході. До того ж, метою стратегії є знищення збройних сил противника, а не ово­лодіння географічними пунктами, якими б важливими вони не здавалися. Розбив­ши 1-й стратегічний ешелон, німецьке командування несподівано зустрілося з 2-м: 3-м СЕ, тоді як власні резерви були вичерпані.

Прелюдія катастрофи

Вичерпавши всі можливості переконати А. Гітлера в доцільності нас­тупу на московському напрямі, головком сухопутними військами Німеч­чини ґен.-фельдм. В. фон Браухіч підкорився розпорядженню фюрера: 22 серпня віддав наказ про знищення 5-ї армії. Відповідний наказ 24 сер­пня віддав своїм військам командуючий групою армій «Центр».

24 серпня війська групи армій «Центр» перейшли у загальний наступ у південному напрямку, відкривши «битву за Київ». 2-а польова армія ру­халася в напрямі Чернігова і Пирятина, 2-а танкова група взяла курс на Конотоп.

Радянська 5-а армія опинилася в критичній ситуації. З 23 серпня її лі­зе крило було зайняте ліквідацією плацдарму, захопленого німцями в сму­зі оборони 37-ї армії в районі Окуніново (північніше Києва). У смузі самої 5-ї армії виникла нерозбериха в зв'язку з відступом сюди 21-ї армії Цен­трального фронту, яка була передана Брянському фронту. Це призвело до перемішування військ і тилів обох фронтів. Логічне рішення про вклю­чення 21-ї армії до складу ПЗФ було прийняте лише 6 вересня.

Усвідомивши небезпеку, яку ніс із собою німецький наступ, Й. Ста­лін наказав командуючому Брянським фронтом А. Єрьоменку нанести фланговий удар по танковій групі Г. Ґудеріана. Брянський фронт на той час включав чотири армії (21-у, 50-у, 3-ю, 13-у) та рухому групу і мав значну перевагу над німцями. Генерал А. Єрьоменко 25 серпня у розмо- ві по прямому проводу запевнив Й. Сталіна, що безумовно розіб'є «не ника Ґудеріана».

Однак не так сталось, як гадалось. Прикрившись від хвалькувал А. Єрьоменка лише одним 47-м моторизованим корпусом, Г. Ґудеріан ловними силами (10, 29 мд, 3, 4, 17, 18 тд, мд СС «Райх») 26 се: 1941 р. прорвав південний фланг Брянського фронту, повівши настуг Конотоп і Ромни. Того ж дня 3-я танкова дивізія Вермахту оволсд Новгород-Сіверським, а передові загони 24-го моторизованого корд^- вийшли до Десни, створивши загрозу оточення 21-ї армії й виходу е; мунікації 5-ї армії.

28 серпня на базі військ правого крила 5-ї армії була створена 40-; мія ПЗФ (ком. - ґен.-м. К.П. Подлас). Розгорнута вздовж Десни на дід. ці Шостка-Нові Млини, новостворена армія діяла фактично в інтересдд вого крила Брянського фронту. Це значно полегшило німцям виконд- завдання по знищенню роззброєної своїм же командуванням 5-ї армії

ЗО серпня ґенерал М. Потапов звернувся до Військради Південні-' хідного фронту з проханням відвести його армію за Десну. М. Кирп: відмовив, а звернутися до Ставки особисто не посмів. Цією відмовою т покладено початок київської трагедії. Водночас Ставка переоцінила:•:: ливості Брянського фронту і його командуючого у справі надання реал; допомоги сусідньому Південно-ЗахіднОму фронту. Всупереч сподіванн- Брянський фронт не зв'язав боями групу Г. Ґудеріана.

Не допомогла і розпочата ЗО серпня силами Резервного фронту (ком. - - арм. Г. Жуков) Єльнинська операція. Більше того, Ставка, на пропозицію Г. Я" кова, наказала А. Єрьоменку підтримати Резервний фронт ударом на Рослла. Це значно послабило Брянський фронт, який мусив наступати на двох напрям- - Рославському і Стародубському. В результаті німецькі танкові дивізії май»:- ' перешкодно пройшли від Стародуба до Конотопа - у глибокі тили ПЗФ. 8 вег- була припинена і Єльнинська операція, яка крім виснаження сил і розпороід-д резервів нічого не дала.

Вище німецьке командування не могло повірити, що перед загрс оточення військ 5-ї армії Ставка накаже М. Потапову і далі утримуй оборонний рубіж по Дніпру і Десні замість негайного виведення від: з «мішка», що позначився. ЗО серпня на нараді у А. Гітлера було приіл то рішення, що війська групи армій «Центр» за Десну не підуть, а псл. нуться на московський напрямок. Група армій «Південь», форсуваз Дніпро своїм правим крилом, мала забезепечити цей маневр наступом Курськ. Імовірно, про це рішення від своїх аґентів знав і Й. Сталін, т: був спокійний за долю Південно-Західного фронту, охоплення якого од- ми лише з'єднаннями групи армій «Південь» уявлялося неможливим.

Лише 6 вересня 1941 р., переконавшись, що розвиток подій пішов, х і по непередбачуваному, але сприятливому сценарію, гітлерівське ком^ дування прийняло рішення зав'язати горловину «мішка», відрізавши. ночасним наступом із півночі й півдня шляхи відходу на схід усім армі Південно-Західного фронту. Саме 6 вересня А. Гітлер підписав свою н більш знамениту після «Барбаросси» директиву № 35, яка стала вихідні документом для німецьких військ по оточенню Південно-Західного фд: ту і наступу на Москву.

Оскільки самі німці до підписання А. Гітлером директиви № 35 не знали, їм треба буде створити Київський котел, і продовжували розробляти плани на. пу на Москву, логічно припустити, що саме ці плани доносили Й. Сталіну рад - ські аґенти знаменитої «Червоної капели». Момент прозріння міг настати не ра ше 6 вересня, коли гітлерівська директива лягла на стіл Верховного.

7 вересня танкісти Г. Ґудеріана захопили Конотоп, який був год: ною метою німців з 21 серпня. 8 вересня 1941 р., коли стало зрозумід що головні сили 5-ї армії надійно блоковані, а перешкоди для оточен інших армій ПЗФ відсутні, 3-я танкова дивізія ринула далі на півден; до Ромен.

12 вересня, із запізненням на дві доби, до виконання наказу А. Гід­ра по оточенню всього ПЗФ підключилися танкові і піхотні з'єднання г: пи армій «Південь», що знаходилися на Кременчуцькому плацдармі.

: