Регулювання земельних відносин часів УНР

Секретар у справах земельних. У першій декларації Генерального Секретаріату від 12.10.1917 було передбачено певні організаційні повноваження Секретаря у справах земельних (дбати про громадське порядкування землями волосними, повітовими і губернськими комітетами та Радами селянських депутатів, дбати про утворення українського Крайового Земельного Комітету, підготувати проект земельного закону).

Скасування права власності на нетрудові землі. 07.11.1917 Центральна Рада оприлюднила третій універсал, яким було проголошено УНР і одночасно скасовано право власності на поміщицькі та інші нетрудові землі. 16.11.1917 Генеральний Секретаріат розповсюдив офіційне роз'яснення, яким підкреслив, що скасування права власності на землю та перехід її до трудящого народу слід розуміти як заборону колишнім власникам від дня публікації Універсалу відчужувати землю. Припинення права власності здійснювалося без викупу, проте певні ділянки могли бути залишені за колишніми власниками. Встановлювалися правила надання землі укористування. Вказувалося, що Універсал проголошував лише загальні підвалини, які мали бути в подальшому законодавчо закріплені. Земельний закон УНР. 18.01.1918 Українською Центральною Радою ухвалено Земельний Закон. Закон містив 3 Розділи та 33 параграфи і передбачав скасування без викупу права власності "на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами в межах Української Народної Республіки", які проголошувалися "добром народу Української Народної Республіки" (§ 2), на користування яким "мають право всі громадяни Української Народної Республіки без різниці полу, віри і національності!, з додержанням правил нього закону". Були передбачені такі правила порядкування всіма землями: а) Верховне порядкування всіма землями з їх водами, надземними і підземними багатствами належить, до скликання Української Установчої Ради, Українській Центральній Раді. о) Порядкування в межах цього закону належить: землями міського користування органам міського самоврядування; іншими — сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам, в межах їх компетенції. На верховний і місцеві органи порядкування землею покладається: а)забезпечення громадянам їх прав на користування землею; б)охорона природних багатств землі від виснаження і вживання заходів до зросту цих багатств.

Були передбачені засади користування землею: воно було за загальним правилом безоплатним, за певними винятками, могло переходити у спадщину, а в інших випадках передача права дозволялася лише з дозволу громад та земельних комітетів. Встановлювалися достатньо детальні правила "урізання" існуючих великих землеволодінь та наділення землею безземельних та малоземельних верств населення. З огляду на політичну ситуацію та бойові дії, Закон не був реалізований.

Закон про землю в УНР. 08.01.1919 Директорія УНР прийняла Закон про землю в УНР. За своєю структурою та змістом Закон був подібний до Земельного закону УНР. Основні відмінності полягали у тому, що центральним органом управління земельними ресурсами стало Народне Міністерство Земельних Справ, було встановлено мінімальний розмір земельної ділянки, яку можна було отримати в процесі перерозподілу: встановлювався також максимальний розмір земель, що залишався у колишніх власників, визначалася доля орендованих земель. Закон не був реалізований на практиці.