double arrow

Міжнародні організації.

Тема 8. Міжнародні організації та інші інституціалізовані форми міжнародного економічного співробітництва

План

1. Міжнародні міжурядові організації як суб’єкти МЕП

2. Система ООН в МЕВ

3. Міжнародні економічні організації поза системою ООН

4. Міжнародні конференції і параорганізації

 

Міжнародні міжурядові організації як суб’єкти МЕП

 

Інституціалізація міжнародних відносин

Важливим рівнем міждержавного економічного співробітництва є створення міжнародних міжурядових економічних організацій, покликаних сприяти підготовці й укладенню багатосторонніх договорів, організації міжнародних механізмів з нагляду й контролю за їх виконанням, розробці стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію і оперативно-правове регулювання міжнародних економічних відносин.

Формування установ міжнародного співробітництва, перш за все міжнародних організацій розглядається як інституціалізація міжнародних відносин. Міжнародні організації як політико-правовий феномен виникли наприкінці XIX – початку XX століть, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів. З XIX ст. в процесі інституціалізації міждержавного співробітництва практично одночасно формується звичаєве право скликання міжнародних конференцій (див.далі) і утворення перших міжнародних органів.

Міжнародні органи.

ХІХ століття – період формування, на основі домовленостей держав, міжнародних органів. Цей процес, починається створенням «прикладних» міжнародних органів неполітичного характеру з вузькоспеціальним призначенням, досить обмежено наділених спеціальною компетенцією, зі спрощеною організаційною структурою. Міждержавні органи обмеженої компетенції виконували й донині виконують вузько спеціалізовану функцію: постійним характером функціонування вони відрізняються від міжнародних конференцій, обмеженим правовим статусом й простотою організації – від міжнародних організацій[1]. Такі міжнародні органи ХІХ століття діяли, переважно, у двох формах: міжнародних (їх називали «змішаними») комісій і міжнародних адміністративних союзів (або бюро).

Міжнародні (змішані) комісії – категорія міжнародних органів, створених на основі двосторонніх чи більш широких угод з судноплавства і торгівлі – для реалізації цих угод. Загалом комісії мали лише право видавати рекомендації, проте держави-члени могли наділити комісію правом приймати обов’язкові для них рішення зі спеціальних питань співробітництва.Найбільш відомі органи подібного типу:Центральна комісія з навігації Рейном (з 1815 р.) і Дунайська комісія (з 1856 р.).

Сучасні комісії – це міжурядові й неурядові міжнародні органи, що регулюють переважно (хоч і не винятково) питання морського промислу, наприклад: Міжнародна комісія з анадромних риб північної частини Тихого океану; Міжнародна комісія з китобійного промислу; Міжнародна комісія з рибальства в Балтійському морі; Міжнародна комісія зі збереження атлантичних тунців; Комісія з рибальства в північно-східній частині Атлантичного океану; Комісія країн Індійського океану; Міжнародна комісія з радіологічного захисту; Комісія для країн південної частини Тихого океану.

Деякі з допоміжних органів ООН також мають також назву «комісія», наприклад: Комісія ООН з міжнародного права, і Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ); регіональні комісії ЕКОСОР: Економічна й соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану; Економічна і соціальна комісія ООН для Західної Азії; Економічна комісія ООН для Африки; Економічна комісія ООН для Європи; Економічна комісія ООН для Латинської Америки й Карибського басейну. Є й регіональні міжнародні органи з назвою комісія, наприклад, Європейська комісія з подорожей.

Міжнародні адміністративні союзи (бюро) – друга організаційна форма міжнародного співробітництва держав зі спеціальних питань, пов’язаних з розвитком економіки, науки і техніки. Прикладами таких союзів є Міжнародний союз геодезії (1864 р.); Всесвітній телеграфний союз (1865 р.); Всесвітній поштовий союз (1874 р.); Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.) і багато інших.

Є багато сучасних міжнародних органів, що за обсягом своїх повноважень наближаються до статусу комісій чи адміністративних союзів, хоч і мають іншу назву: Міжурядова організація з міжнародних залізничних перевезень; Міжнародне бюро фіскальної документації; Міжнародна палата з судноплавства; Міжнародна торгівельна палата; Міжнародна система інформації про відмивання грошей; Міжнародна асоціація повітряного транспорту; Міжнародна асоціація повітряних вантажних перевезень; Міжнародна асоціація класифікаційних товариств; Міжнародна асоціація маячних служб; Міжнародна дослідницька група зі свинцю й цинку; Міжнародна дослідницька група з каучуку і багато інших.

Після створення ООН деякі Міжнародні адміністративні союзи отримали статус спеціалізованих установ ООН, а інші функціонують як міжурядові і неурядові організації зі спеціальних питань.

Міжнародні організації.

Міжнародна організація – це об’єднання держав, засноване договором, що має свій Статут і робочі органи, наділена статусом юридичної особи і є суб’єктом міжнародного права, уповноваженим укладати угоди[2].

Назви міжнародних організаційможуть бути досить різноманітними, і іноді можуть відображати специфіку самої організації: Організація, Фонд, Банк, Союз, Комісія, Агентство, Центр, Бюро. Загалом від назви міжнародної організації не залежить її статус і обсяг її правосуб’єктності.

Спільні риси міжнародних організацій

1. Засновниками міжнародної організації виступають, зазвичай, кілька держав, які об’єднуються для обслуговування системи правил, встановлених ними на договірній основі у відповідній сфері міжнародних відносин. Принцип суверенної рівності забезпечує юридичну рівність всіх держав-учасників, хоча на тлі цього загального принципу в МЕВ діє й спеціальний, так званий «принцип зваженого голосування», за яким приймають рішення держави-члени МВФ, Світового банку та деяких інших міжнародних організацій економічного спрямування. Цей принцип «вагу голосу» держави-члена пов’язує з її часткою в статутному капіталі міжнародної організації чи іншими економічними параметрами держави-члена. Повноправними учасниками сучасних міжнародних організацій можуть бути міжурядові організації, а також окремі «митні території», як ЄС чи НАФТА.

2. Мета створення кожної міжнародної організації чітко визначена в її установчому акті і є «константою», навколо якої вибудовується вся діяльність організації. Так ООН, як універсальна міжнародна організація, уповноважена координувати діяльність держав практично в усіх сферах міжнародних відносин, що відповідає її цілями, які полягають у забезпеченні миру й безпеки, розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами та координації їх діяльності. Цілі інших організацій мають більш спеціальний характер, і компетенція їх обмежується певними сферами: політичною (наприклад, для ОБСЄ), питаннями безпеки (наприклад, для НАТО), науково-технічною (наприклад, для Європейської організації ядерних досліджень), соціальною (Міжнародна організація праці), з охорони здоров’я (Всесвітня організація охорони здоров’я) тощо.

3. В основі утворення кожної МО лежить міжнародний договір (назви різні: статут, домовленості, конвенція, угода, протокол, тощо). Предметом установчого міжнародного договору є устрій і правила діяльності міжнародної організації, включаючи правовідносини держав-членів і самої організації. Статут, який є основною змістовною частиною установчого акту[3], містить систему правил, за якими організовується й діє міжнародна організація; важливою його складовою, є визначення порядку прийняття рішень і критерії їхньої юридичної сили. Міжнародний договір, що лежить в основі міжнародної організації, є або повністю установчим актом зі Статутом, або містить цей Статут в окремій своїй частині чи в додатку. Установчий акт (зі Статутом) може бути і частиною загального багатостороннього договору, яким кодифікується певна сфера міждержавних відносин: наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., частина ІІ якої є установчим актом ІКАО. Є й приклади створення міжнародної організації на основі додатку до міжнародного договору: так Статут Міжнародного трибуналу з морського права є Додатком VI до Конвенції ООН з морського права 1982 р. Крім того, є міжнародні установи, створені на основі одностороннього акту (резолюції) «материнської» міжнародної організації, як це відбувається з допоміжними органами ООН: в цьому випадку в основі появи такої установи є правомочності «материнської» міжнародної організації, закладені в її основоположний установчий договір.

4. Міжнародна організація має постійні органи, які забезпечують постійний характер її діяльності, що відрізняє її від інших форм міжнародного співробітництва. Органи міжнародної організації мають структуризацію, подібну до гілок влади держави: вони поділяються на вищі органи, що подібно до законодавчих органів держави приймають основоположні рішення і виступають як органи представництва; виконавчі органи, з-поміж яких можуть виокремлюватися адміністративні органи й секретаріат, та органи з вирішення спорів між державами-членами.

5. Діяльність МО підпорядкована загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права.Будь-яка МО повинна створюватися на правомірній основі, отже установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, передовсім нормам jus cogens. Якщо МО створена неправомірно і її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний нікчемним з моменту укладення – у повній відповідності до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. З імперативних норм міжнародного права, зокрема з основних принципів МП принцип суверенної рівності держав і принцип невтручання у внутрішні справи держав-членів мають системне значення для права МО – як основні принципи функціонування міжнародних організацій.

Класифікація міжнародних організацій

Класифікація міжнародних організацій має кілька критеріїв, тісно пов’язаних з їхнім правовим статусом.

1. По-перше, це критерійсуб’єктності членів: МО поділяються на дві великі групи – міждержавні (міжурядові) та недержавні, утворені фізичними або юридичними особами, які не мають відношення до урядової діяльності. На основі цього критерію тільки перша категорія (міжурядові організації) є суб’єктами міжнародного публічного права, тобто наділені міжнародною (хоч і не суверенною) правосуб’єктністю.

Деякі неурядові організації припускають так зване змішане членство, коли, крім недержавних структур, до них входять і певні державні організації. Наприклад, Міжнародна рада наукових спілок включає міжнародні наукові об’єднання, академії, національні наукові центри, наукові асоціації та урядові структури.

Значення неурядових міжнародних організацій невпинно зростає в сучасному міжнародному правопорядку, але предметом цього розділу є саме міжурядові міжнародні організації.

 

2. Досить важливим критерієм є обсяг компетенції МО, за яким здійснюється поділ на «МО загальної компетенції» і«МОспеціальної компетенції». МО загальної компетенції, мають на меті регулювання всіх напрямів відносин між її членами. Цілі організацій спеціальної компетенції (як міждержавних, так і неурядових) обмежені певним напрямком міжнародного співробітництва, розрізняючись за профільними чи функціональними ознаками: економічні (СОТ, Андська група, АТК), фінансові (МВФ, Всесвітній банк, ЄБРР, Африканський банк розвитку); військово-політичні (НАТО, АСЕАН); наукові (ЮНЕСКО, Пагуошська конференція); технічні (ЮНІДО, Комітет ООН з використання космічного простору; інститут ООН з дослідження проблем роззброєння ЮНІДІР; комісія ЕКОСОР з науково-технічного розвитку; Європейське космічне агентство та ін.); спортивні (ФІФА, МОК); правозахисні (Міжнародна Амністія); гуманітарні; релігійні тощо.

3. Критерійгеографічного поширенням сфери діяльності МО поділяє їх на: глобальні; міжрегіональні; регіональні й субрегіональні організації. До глобальних відносять ті, що мають досить широке як територіальне представництво членів, так і вплив на глобальний розвиток людства (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ).

До міжрегіональних відносять організації, до членів яких входять представники суміжних регіонів[4]. Прикладом міжрегіональних організацій можна вважати СНД, ГУАМ, НАТО та ін.

Відповідно, регіональні МО обмежують коло своїх учасників певним регіоном, наприклад: Організація африканської єдності (трансформована в Африканський союз), ЄС, НАФТА, ЄБРР; регіональним організаціям присвячено значний обсяг літератури, оскільки це найбільш динамічний напрям розвитку МП, особливо в економічній сфері. Власне формується право наддержавних утворень регіонального характеру, найбільш зрілим прикладом якого є право ЄС.

Внаслідок різного тлумачення поняття «регіон», і різноманіття мотивів утворення МО, досить поширеним є виділення субрегіональних організацій (наприклад, Бенілюкс, Андська група, Вишеградська четвірка тощо).

Слід коротко зупинитися на застосуванні в літературі з міжнародного права поняття «універсальна міжнародна організація». В текстах її застосовують як для характеристики глобального географічного поширення компетенції міжнародної організації, так і для характеристики загального (неспеціалізованого) характеру такої компетенції. Але при цьому не звертається увага на найбільш важливу рису універсальності – унікальність: характеристика універсальності притаманна лише всеохоплюючому і тому унікальному явищу – єдиному в своєму роді. Отже універсальною ми можемо назвати лише одну організацію – ООН, але універсальною також є і вся система ООН (про яку йтиметься нижче) – як логічне продовження універсальної ролі цієї організації для міжнародного правопорядку, але при умові, що система ООН розглядається в її єдності, характеризуючи її як єдину цілісність.

Доктрині відомі й інші критерії класифікації міжнародних організацій: за способом їх утворення держави поділяються на утворені договірною процедурою і спрощеним порядком – за резолюцією вже існуючої організації.

Крім того в доктрині часто наводиться застарілий поділ МО за порядком прийому в організацію – на відкриті й закриті міжнародні організації.

Динаміка розвитку міжнародних організацій

Історично «повноцінні» універсальні міжнародні організації починають формуватися після другої світової війни

Вашингтонсько-Версальська система безпеки, утворена після завершення І-ї світової війни, відновила процес, започаткований Гаазькими конференціями миру. Нею було засновано три постійні міжнародні організації: Ліга Націй, Міжнародна організація праці (МОП) і Постійна Палата Провосуддя.

Наступний етап – створення ООН. На конференції в Сан-Франциско були погоджені всі положення Статуту ООН, і 26 червня 1945 р. цей документ був урочисто підписаний представниками 50 держав. Одне місце було зарезервовано за урядом Польщі. 51 держава, включаючи Україну, що підписали Статут ООН, є засновницями ООН. Нині ООН складається з 193 держав-членів (остання – Південний Судан, 2011 р.).

Прийняття Статуту ООН стало вирішальним кроком до універсалізації: а. міжнародного права, системотворчим чинником якої став Статут ООН (передовсім його норми й цілі) і б. міжнародного правопорядку, системотворчим чинником якого стала сама Організація Об’єднаних Націй. Основні умови цього процесу наступні:

По-перше, як зазначено у самому Статуті в ст. 103: норми Статуту мають перевагу перед будь-якими іншими договірними нормами, цим забезпечується верховенство Статуту і поступовий рух до єдності всієї системи міжнародного права;

По-друге, принципи Статуту згодом отримали системну впорядкованість в «Декларації про міжнародно-правові принципи дружби і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» від 24 жовтня 1970 року, а в ї загальній заключній частині принципи Статуту були проголошені основними принципами ООН, якими керуються всі нації, отже міжнародним співтовариством загальновизнано, а доктриною обґрунтовано наділення основних принципів міжнародного права силою імперативних норм МП;

По-третє, діяльність існуючих на час прийняття Статуту і створених згодом спеціалізованих міжнародних організацій координується ООН на основі підписання між ними відповідних угод, а також за рахунок верховенства норм Статуту. Спеціалізовані установи ООН разом з органами ООН створюють систему ООН яка є універсальною.

 

Універсалізація міжнародного права, а слідом за нею й універсалізація міжнародного правопорядку – це процес становлення, в якому роль Статуту ООН можна з певними застереженнями прирівняти до ролі Конституції для національного правопорядку. Формування й еволюція міжнародних колективних органів і створення світової системи міжнародних організацій є об’єктивною складовою процесу розвитку глобального суспільства.

На початку 1980-х рр. нараховується близько 500 міжнародних організацій, нині відомо більш ніж 7 тис. міжнародних організацій, з них близько 500 – міжурядових. У сучасному міжнародному правопорядку можна прослідкувати такі тенденції розвитку МО:

1. Зростання й урізноманітнення функцій МО.

2. Збільшення відносної кількості спеціалізованих і регіональних МО.

3. Збільшення штату адміністрації МО, внаслідок ускладнення їхньої структури, в якій інституціалізуються установчі, виконавчі, технічні й арбітражні (судові) органи.

4. Поява виконавчих органів МО, наділених все більш широкою компетенцією: виконавчі органи сучасних спеціалізованих міжнародних організацій (ВМФ, ІМО, ІКАО, МОП, ВООЗ та ін.) мають дуже широкі повноваження, призначають генерального секретаря (ІКАО, ІМО) чи навіть здійснюють наднаціональну правотворчу діяльність (Комісія і Рада ЄС).

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: