Оцінка продуктивності використання матеріальних ресурсів за системою показників

Раціональне витрачання матеріальних ресурсів є одним із факторів високих темпів зростання продуктивності. Це зумовлюється тією обставиною, що матеріальні витрати в собівартості товарної продукції займають високу питому вагу: на підприємсвах легкої, харчової, текстильної промисловості 70—90%, машинобудуванні 40—50%. Для вимірювання рівня віддачі матеріальних ресурсів існує відповідна система техніко-економічних показників.

Важливою умовою раціонального використання сировини, матеріалів, палива, енергії, а отже систематичного підвищення продуктивності за рахунок фактора «матеріальні ресурси» є техніко-економічне нормування їх витрат.

Напруженість норм витрат матеріалів характеризується коефіцієнтом ефективності їх використання.

Коефіцієнт використання матеріалу (К_м) визначається як відношення чистої ваги деталі, вузла чи виробу або чистого вмісту речовини (Ч_в) до загальної ваги матеріалу, узятого на виготовлення деталі (З_в) і дорівнює:

Різниця між загальною і чистою вагою показує величину втрат і відходів виробництва. Чим вона є меншою, тим в більшій мірі зростає коефіцієнт використання матеріалу наближається до одиниці, а відтак і зростає продуктивність за рахунок цього фактора.

Динаміка продуктивності досить тісно пов’язана з матеріаломісткістю продукції.

Матеріаломісткість продукції є вартісним показником, який відображає рівень матеріальних витрат (без амортизації) на одну гривню товарної продукції і розраховується як відношення суми всіх матеріальних витрат до вартості товарної продукції.

де М_м — матеріаломісткість продукції, грн;

G_i — обсяг і-того виду продукції в натуральних одиницях виміру;

Н_і — норма витрат і-того матеріалу на виріб і-того виду продукції (у натуральних одиницях виміру);

Ц_і — ціна одиниці і-того матеріалу на виріб і-того виду продукції;

Ц_ті — ринкова ціна виробу і-того виду продукції.

Зворотним показником до показника матеріаломісткості продукції є матеріаловіддача. Показник матеріаловіддачі характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів і розраховується як відношення ринкової вартості продукції до суми матеріальних витрат.

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві необхідно також розраховувати такі показники:

— швидкість обороту матеріальних запасів, який обчислюється діленням середнього (за певний період) залишку матеріальних запасів у грошовому виразі на середнє споживання в цьому ж періоді:

де То — швидкість обороту матеріальних запасів у днях;

— обсяг запасу і-того виду матеріалу на початок періоду (у грошовому виразі);

— розмір і-того виду матеріалу на кінець періоду (у грошовому виразі);

— середнє добове споживання і-того матеріалу, грн;

Сі— оборотність матеріальних запасів, яка розраховується діленням вартості товарної продукції на середній залишок запасів.

де — оборотність матеріальних запасів (кількість оборотів).

Якщо в процесі аналізу виявилося, що терміни обороту виробничих запасів зросли, тобто з'явилася тенденція до зниження продуктивності, то потрібно приймати рішення про скорочення надходжень матеріальних ресурсів. Це призведе до зниження витрат на одиницю реалізованої продукції і позитивно вплине на темпи зростання продуктивності праці.

Підвищення продуктивності за рахунок оборотних фондів передбачає передусім економію сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи

економії — як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Найбільші резерви підвищення продуктивності за рахунок економії матеріальних ресурсів пов'язують з комплексною переробкою сировини і широким застосування вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини — це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.

Вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини (матеріалів), відходів виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції.

За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для підвищення продуктивності мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). їхня частка в загальному матеріально- сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат визначають відношенням індексу валової продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і, разом з тим, розкриває фактори її зростання.

Частку матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюють відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат становить відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовують матеріали в процесі виробництва, чи немає перевитрат порівняно з установленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і, навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовували економніше.

Управління матеріально-технічним забезпеченням передбачає вибір форм господарських зв'язків між партнерами. Гуртова торгівля засобами виробництва стає основною формою матеріально-технічного забезпечення. На виконання державного замовлення підприємством виділяють у централізованому порядку ліміти матеріальних ресурсів. У решту випадків підприємства самостійно на договірних засадах визначають асортимент, якість і термін поставки ресурсів.

Розрізняють потребу підприємства в матеріальних ресурсах на випуск продукції і потребу в заготівлі. У першому випадку визначають ту кількість матеріалів, яка потрібна для виконання виробничої програми. Потребу в заготівлі розраховують на основі балансу матеріально-технічного забезпечення з врахуванням залишків матеріалів і внутрішніх джерел забезпечення.

Студенти повинні зауважити, що у практиці розробки планів матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи розрахунку потреби матеріальних ресурсах:

1) метод прямого розрахунку,

2) розрахунок потреби в матеріалах на основі даних про склад продукції,

3) метод розрахунку потреби в матеріалах на основі нормативи термінів зношення,

4) розрахунок потреби в матеріалах на основі формул хімічних реакцій,

5) метод прогнозної потреби.

Потреба в таких матеріалах визначається за формулою:

Рм = N / t_зн,

де: N - кількість матеріалі в експлуатації;

t_зн - нормативний термін зношення.

Потреба в матеріалах, для яких важко або неможливо встановити нормувитрат визначається на основі наукової обробки статистичних даних про фактичне витрачання матеріалу в минулому періоді.

Р = Рф*К_п*К_с,

де:Рф- фактичні витрати матеріалу в минулому періоді;

К_п - коефіцієнт зміни програми випуску продукції;

К_с- коефіцієнт зниження витрат матеріалів для поповнення незавершеного виробництва.

Розрахунок потреби в матеріалах на зімну незавершеного виробництва проводиться з урахуванням характеру виробництва і наявності відповідних даних. Якщо є дані про розмір незавершеного виробництва на кінець періодуочікувана наявність його на початок періоду, то потреба в матеріалах на зміну незавершеного виробництва визначається за формулою

Р_нзв =

де:n- кількість виробів,

Д_пл - розмір незавершеного виробництва на кінець планового періоду,

Д_оч - очікувана наявність незавершеного виробництва на початокперіоду,

Н - норма витрат матеріалу на один виріб.

Якщо нормативи заділів деталей або виробів відсутні, розрахунок потреби в матеріалах на незавершене виробництво можна виконати на основі тривалості виробничих циклів, а саме:

Р_нзв= ,

де:Т_ц - тривалість виробничого циклу, днів;

Р_д - середньодобова витрата деталей;

Н_д - норма витрат матеріалів на деталь.

Потреба в матеріалах на виконання ремонтних робіт:

Р_рем=

де: а - коефіцієнт, що враховує витрачання матеріалів на огляди і міжремонтне обслуговування;

Н_к- норма витрачання матеріалів на одну ремонтну одиницю п[рикапітальному ремонті обладнання;

Я₁ Я₂, Я_з- сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає ремонту, відповідно капітальному, середньому і малому;

,у - коефіцієнти, що характеризують співвідношення між нормою витрачання матеріалів відповідно при середньому і капітальному ремонтах, при малому і капітальному ремонтах.