Вартість та якість робочої сили

Як відомо, вартість робочої сили відбиває вартість усіх матеріальних та духовних благ, які потрібні людині для відтворення її робочої сили (сукупності знань, уміння, навичок, досвіду у

виробництві товарів або наданні послуг)

Вартість робочої сили відбивається у заробітній платі, що отримує її власник. У свою чергу заробітна плата визначає рівень споживання працівника та його родини. У загальному розумінні, вартість робочої сили залежить від її якості. Категорія "якість робочої сили" та поняття, що її розкривають, наведені в українській навчальній літературі.

Якість робочої сили - це сукупність людських характеристик, що виявляються у процесі праці й включають в себе кваліфікацію та особис і якості працівника стан здоров'я, розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, упевненість, інноваційність, професійна придатність, моральнсть тощо

Кваліфікація працівника - це сукупність йо‘~о загальної і спеціальної професійної освіти, необхідних знань, умінь, професійних навичок та виробничого досвіду для виконання в даних організаційно-технічних умовах певних видів робіт певної складності

Таким чином, кваліфікація є дуже важливою, але далеко не єдиною складовою поняття "якість

робочої сили" (див. рис.1.2).

Рис. 1.2 Складові якості робочої сили.

Поряд із кваліфікацією в поняття якості робочої сили включаються також особисті характеристики. До них належать; фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси та характер особи, адаптованість, умотивованість, профорієнтованість, профпридатність,

інноваційність.

Предмет економіки праці

У 17-19 ст. сформувалися два напрямки економічної думки-трудова теорія вартості та теорія

багатофакторного впливу на ціну товару.

Основоположник класичної політекономії УільямПетті (1623-1687 рр.) вперше сформулював положення, що багатство народу створюється у еісіх сферах матеріального виробництва.

Адам Сміт (1723-1790 рр.) прийшов до висновку, що „...труд є єдиним загальним, як і єдиним точним, виміром цінності, або єдиним вимірником, за допомогою чого ми у змозі порівнювати між собою цінності різних товарів у всі часи і у всіх місцях". А. Сміт вважав, що джерелом всіх доходів, із яких складається ціна, є праця.

Давід Рікардо (1772-1823 рр.) вважав труд єдиним джерелом вартості товару. Оцінка труда різних якостей швидко встановлюється на ринку з достатньою для всіх практичних цілей точністю і у значній мірі залежить від порівняльного мистецтва робітника та напруженості праці,

що він виконує".

Розмір заробітної плати Д.Рікардо визначав вартістю засобів існування працівника та його

родини і обмежував її прожитковим мінімумом.

Трудову теорію вартості до логічної завершеності довів Карл Маркс (1818-1883 рр.). Важливіший підсумок його економічної теорії є вчення про додаткову вартість.

11) Єдиним джерелом вартості товарів є абстрактний людський труд. Він виходив із того, що товар має дві властивості: задовольняти людсь.;і потреби (ця властивість зветься споживчою вартістю) та бути обміняним у певних пропорціях на інші товари (мінова вартість). Звідси випливає двоїстий характер труда, що містить у собі товар.

12) Робоча сила - це здатність працівника виконувати ту чи Іншу доцільну роботу. К.Маркс пише: "Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних та духовних здібностей людини, котрі має організм, жива особистість людини, і котрі пускаються нею у хід кожного разу, коли вона виробляє яг.і-небудь споживчі вартості". Робоча сила у дії виявляється як праця, що завершується певним результатом - продуктом. Вартість робочої сили зводиться до вартості життєвих засобів, що потрібні для її відтворення. Властивість створювати додаткову вартість є специфічна споживча вартість товару робоча сила.

Вітчизняні та закордонні учені, що досліджують у галузі праці, до тепер використовують основні положення трудової теорії вартості К.Маркса.

Початок другого напрямку теорії про працю поклав видатний французький економіст Жан Батист Сєй (1767-1832 рр.), автор теорії факторів виробництва.

Основні положення теорії Ж.Б.Сея полягають у наступному:

- «блага складаються з речей і мають цінність;

- цінність стримується наданням предмету корисності, якої він раніше не мав; корисність — це властивість речі задовольняти потреби людини;

- вироблять - означає давати цінність речам, роблячи їх корисними;

- надання цінності речам робить їх товарами, відбувається це від певної дії, певної роботи. Ця робота називається виробничою послугою (по су іаснсму - фактором виробництва);

- люди, що беруть участь у виробництві речей підрозділяються на працівників, підприємцівкапіталістів. Усі вони є виробничниками;

- усі учасники виробництва приймають участь у формуванні ціни товару і отримують за це свою частину доходу: власник землі - у вигляді ренти, капіталіст у вигляді проценту на капітал, підприємець-у вигляді прибутку, робітник - у вигляді заробітної плати.

Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.) розвинув теор ю факторів виробництва Ж.Б.Сея. Він розкрив усі особливості підприємця як фактора виробництва За Й. Шумпетером підприємець є суб'єкт господарювання, функцією якого є здійснення нових комбінацій, а підприємницький прибуток - це результат здійснення цих комбінацій.

Розглянуті теоретичні погляди та школи ґрунтувалися на положенні про те, що у суспільстві панує система досконалої конкуренції, яка забезпечує ефективне функціонування як окремих

суб'єктів ринку, так і всієї економіки.

Дж. М.Кейнс стверджував, що ринок не може б\ти ідеальним саморегулюючим механізмом, не

здатний забезпечити ефективний попит у: в'язку з тим, що доходи суб'єктів ринку перевищують його, тому необхідне втручання держави у стимулювання росту платоспроможного попиту за допомогою відповідної кредитно-грошової та бюджетної політики.

Економічні теорії продовжують розвиватися, взаємно впливати одна на одну. Але є пункт, який принципово поділив економічну теорію на два безкомпромісні напрямки. Це пункт про те, що лежить в основі цінності товарів: тільки труд чи різні фактори виробництва?

Отже, предметом наукового дослідження прибічників трудової теорії вартості, теорії додаткової вартості с економічні відносини, якіґрунтуються на базисних економічних відносинах власності на засоби щ виробництва. Прибічники теорії факторів виробництва досліджують "емпіричний

досвід", тобто прояви сутності економічних процесів, а не саму їх сутність.

"Трудовики" стверджують, що загальним втіленням, носієм вартості є абстрактний труд, як витрата життєвих сил людини-її м'язів, нервів_; енергії. Опоненти вважають, що прибуток є прирощенням усіх факторів виробництва.

"Трудовики" використовують категорії "додаткова вартість", "експлуатація людини людиною", їх опоненти - "прибуток як прирощення усіх факторів виробництва", "праця як товар на ринку". Різний зміст вкладається опонентами у слово:получення "робоча сила" "земля як фактор

виробництва" "капітал" тощо.

Більшість вчених у галузі економіки праці вважають, що її предметом є праця як

цілеспрямована діяльність людей, що виникає у процесі і з приводу виробництва. У зарубіжних країнах фахівці вважають, що економіка праці ■цедослідженняфункціонуванняйрезультатуринкуусферіпраці, аувузькомупонятті - поведінкароботодавцівіпрацівниківувідповідьнадіюзагальнихстимулівувиглядізаробітноїплати, прибутку і негрошових факторів у галузі трудових взаємовідносин.

Виходячи зі змісту вказаних визначень розвите* предмету економіки праці, на думку деяких

авторів, буде здійснюватися за наступними напрямками:

13) розкриття сутності, змісту і регулювання соціально-трудових відносин у галузі трудових ресурсів, ринку праці й зайнятості, що передбачає створення умов ефективного

функціонування трудових ресурсів,

14) економічні напрямки у галузі підвищення ефективності трудової діяльності (фактори, умови, резерви, показники),

15) мотиваційні та стимулюючі напрямки створення передумов ефективного використання

трудових ресурсів в умовах ринкових відносин,

16) напрямки, пов'язані з кількісними аспектами управління трудовими процесами, а саме, з продуктивністю, складом і чисельністю працівників і їх оплатою.