З. Формування системи соціально-трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки

Формування нової системи соціально-трудових відносин процес тривалий, який буде мати ряд етапів у своєму розвитку.

Перехідний період відбивається на регулюванні соціально-трудових відносин відходом від монополії держави, відмовою від надмірної централізації і переходом до програмно-нормативної регламентації соціально-трудових відносин, як побудована на принципах демократизації.

Законодавство про працю виступає головним інструментом соціально-трудових відносин, за допомогою якого розробляється і втілюється у життя політика у сфері праці. У цей час Україна має велику законодавчу базу, яка регулює практично всі сфери соціально-трудових відносин: Кодекс законів про працю України, закон України 'Про зайнятість”, “Про колективні договори та угоди”, “Про оплату праці”, “Про прожитковий мінімум”. “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” тощо.

Окрім законодавчою регулювання необхідним є механізм регулювання законодавчих актів. Таким механізмом виступає програмна і нормотворча діяльність держави в особі її виконавчих органів (міністерств, відомств, регіональних органів).

У сферу програмно-нормативного регулювання соціально-трудових відносин входять напрями: умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок); соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтримки рівня життя населення, диференціації доходів): зайнятість(реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання); міграційна політика (регулювання переміщення робочої с іли за кордон і з-за кордону, програми переселення окремих груп населення тощо); демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров'я).

Методи реалізації програм поділяють на:

- адміністративні (наприклад, прийняття постанов, методичних документів, наказів, офіційних роз'яснень);

- організаційні (створення структур, способів виконання програм);

- фінансові (надання податкових піл.г, виділення кредитів, надання прямої фінансової допомоги);

- економічні (надання регіональних пільг по імпорту або експорту товарів з метою покращення загальних умов для розвитку соціально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їх спрямованості поділяють на державні, регіональні і приватні.

Для більш точної постановки мети в процесі розробки і реалізації програм використовуються соціальні Індикатори, або нормативи — кількісні показники відповідності і динаміки соціальних процесів у суспільстві, показники рівня життя — прожитковий мінімум, стану зайнятості — рівень безробіття. Як відмічаюся раніше, найбільш повна система соціальних індикаторів охоплює дев'ять соціальних напрямів, з яких; до соціально-трудових мають пряме чи непряме відношення наступні: рід занять і якість праці, доходи і споживання, навколишнє середовище в частині виробничого середовкща), соціальне забезпечення, соціальна рівність і мобільність.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор застосовується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей, а також для визначення об'єктивної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.

Розрахунок мінімального споживчого кошика в Україні розпочався наприкінці 80-х, і спочатку включав у себе в основному продовольчі товари. Слід відзначити, що частка продовольства у споживчому кошику чітко виз іачає місце країни за рівнем розвитку. У економічно розвинутих країнах частка витрат на продовольчі товари у загальних витратах сім’ї не перевищує 30%. В Україні витрати на харчування складають більше 60%, що свідчить про низький життєвий рівень населення.

Мінімальний гарантований доход розраховується двома методами: або за допомогою описаного кошика набору товарів, який орієнтований на відтворення мінімального рівня життя людини, або як відсоток від законодавче встановленої заробітної плати.

 

 

Тема 10. Соціальне партнерство Питання теми

- Система соціального захисту і соціальної за безпеченості

- Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах

- Міжнародний досвід соціального партнерства. Міжнародні організації ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

10.1 Система соціального захисту і соціальної забезпеченості

Невід'ємними факторами кожної нормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист і соціальна-економічна підтримка населення.

Розвиток ринкових відносин обумовлює формування науково обґрунтованої системи соціального захисту і соціальної підтримки населення, його найбільш уразливих верств.

У ринкових умовах, за наявності різних форм власності людина може забезпечити свої потреби лише одержанням доходу від власності або у вигляді заробітної плати за свою працю.

Проте з кожному суспільстві є певна частина населення, яка ке має власності і не може працювати з об'єктивних причин: хвороба, непрацездатність через старість або вік, що не дає змоги людині вступити у сферу виробничих відносин (діти), наслідки екологічних, економічних,- національних, політичних і воєнних конфліктів, стихійного лиха, явних демографічних змін тощо. Ці категорії населення не зможуть вижити -без захисту і соціальної підтримки держави.

Соціальний захист — це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення — гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту — це сфера жиг єво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісніхарактеристикисвідчатьпрорівеньсоціального, економічного, правовогоі культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій.

Вони засновані на принципі турботи держави пр о соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов'язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімгпьні соціальні стандарти.

Мінімальні соціальні стандарти — це установлен законодавством країни норми і нормативи, які

закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

Взаємозв'язані державні соціальні стандарти засосовуються у сфері:

- оплати праці;

- пенсійного забезпечення;

- освіти

- охорони здоров'я;

- культури;

- соціального обслуговування;

- житлово-комунального обслуговування.

Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальних стандартів, держава робить обов'язковим їх забезпечення для виконавчої влади на всіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й активні заходи.

Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість.

Активи заходи спрямовані на захист особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Згідно зі статтею 46-ою Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується і

забезпечується державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування з економічного погляду являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження порацездатності економічно активної частини населення, а в необхідних випадках — міатеріального забезпечення у разі втрати

працездатності, старості, втрати годувальника.

З правового погляду, соціальне страхування — це установлена державою і регульована нормами права система соціального захисту громадян при страхових випадках, передбачених

законодавством.

Загальнообов'язкове державне соціальне страху.ання можна класифікувати за такими видами:

- пенсійне страхування;

-страхування у зв'язку з тимчасовою втрато!, працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, щоспричиняє втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.

Основними напрямами (відповідно до «основних напрямів соціальної політики») створення системи загальнообов'язкового соціального страхування в Україні є:

- уведення системи управління засобами за гальнообов'язкового державного соціального страхування на основі об'єднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців і держави;

- забезпечення надалі перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем і застрахованими громадянами;

- забезпечення формування і використанні коштів загальнообов'язкового державного

соціального страхування на принципах солідарності;

- цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- забезпечення однакових умов надання мат ріального забезпечення і соціальних послугнезалежно від форм оплати праці, форми власності і господарювання;

- здійснення організаційних заходів для введення персоніфікованого обліку страхових внесків;

- розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами і страховими

фондами;

- державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Соціальному страхуванню підлягають:

- особи які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

— особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ведуть підприємницьку діяльність,

творчі працівники).

Критеріями соціального страхування є такі правові категорії: страховий стаж, страховий ризик і

страховий випадок.

Страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала обов'язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески. У майбутньому страховий стаж стане основною оцінкою трудової діяльності людини замість трудового стажу. Пенсії та Інші виплати будуть надаватися залежно від тривалості соціального стажу і розмірів внесків у Пенсійний фондУкраїни.

Страховий ризик — це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди працездатність і кошти до існування і потребують матеріальної

підтримки або послуг за соціальним страхуванням.

Кожен ризик може характеризуватися як імовірністю його настання, так і розміром завданої шкоди. Зміст ризику та встановлена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового захисту, покриття (абс попередження) можливої шкоди.

Страховий випадок -- це юридичний факт, що слугує підставою виникнення правовідносин на отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.

До страхових випадків за соціальним страхуванням відносять:

- тимчасову непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

- інвалідність;

- досягнення пенсійного віку; ^к смерть годувальника;

- безробіття;

- нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, установленізаконодавством.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхователями, В управлінні соціальним страхуванням беруть участь профспілки. Держава забезпечує правові аспекти соціального страхув: ння, а профспілки є учасниками управління як представники застрахованих осіб на принципах соціального партнерства.

Утворення страхового фонду здійснюється здебільшого за рахунок внутрішнього валового продукту, створеного працею працівників, страхових внесків роботодавців і трудівників.

 

Тут страниц не хватает и дальше идетслдующее:

 

— адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг

(запроваджено 3 травня 1995 р.) та ін.

У разі надання перших двох видів соціальної допомоги береться до уваги середній подушний дохід сім'ї. Отримати допомогу мають право ті сім'ї і особи, чиї доходи нижчі від нормативів. Щомісячну грошову допомогу на прожиття мають право громадяни, які отримують пенсії, окрім дітей, які отримують пенсії в разі втрати годувальника.

Розмір грошової допомоги непрацездатним громадянам визначається як різниця між фактичним

рівнем доходу та нормативним.

Одиноким непрацездатним громадянам надається також адресна допомога у натуральному вигляді (продукти харчування, одяг та взуття).

Адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг надаються тим сім'ям, витрати яких на ці цілі перевищують 15 % сукупного сімейного доходу.

Допомога на випадок смерті — це одноразові виплати у разі смерті годувальника, або допомога

на поховання,

10.2 Соціальне партнерство, його сутність у ринкових умовах

На етапі становлення ринкової економіки здійснюється кардинальна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою таїсий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально- трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на

тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади.

Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту,

підвищення рівня життя.

Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне

Партнерство має ґрунтуватися на демократичний засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та не данні можливостей брати участь у прийнятті

спільних рішень.

Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Закони України Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації

МОП.

Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну

відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її

оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійн права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини «алежних умов праці й життя.

Система соціального партнерства об'єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Здійснення цього відбувається за допомогою розроблення і реалізації узгоджених економічних і соціальнихпрограм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу,

В Україні система соціального партнерства охоглює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.

Під час ведення колективних переговорів, укладання договорів та угод, взаємних консультацій і контролю, а також вирішування колективних сгорів необхідно брати до уваги, окрім загальних принципів всієї системи соціального партнерства, деякі специфічні.

У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

- основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави),

профспілок і підприємців;

- рівності сторін на переговорах і недопустимоо ущемлення прав працівників і підприємців;

- довірі у відносинах;

- знанні і повазі щодо прав і обов'язків один до; дного, недопущенні конфронтації

- відкритості і доступності переговорів;

- умінні слухати партнера;

- додержанні культури полеміки, дискусії, критики;

- обов'язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунт /ватися на таких принципах:

- дотримання норм законодавства;

- рівноправність сторін;

- вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод;

- добровільність взяття зобов'язань;

- реальність забезпечення зобов'язань, що беруться;

- більша вигода для трудівників під час пр;йняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів:

— регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

— систематичність контролю і відповідальність;

— відповідальність за неподання інформації;

— гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:

- пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії таарбітраж;

- використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору;

- прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв'язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати,