Розподіл та кооперація праці

Тема 9. Організація праці

Поняття, завдання та основні напрямки організації праці.

Розподіл праці, кооперація праці.

Норми витрат праці та їх види.

Організація роботи трудових колективів.

Організація оплати праці (системи і форми).

Удосконалення оплати праці робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

Поняття, завдання та основні напрямки організації праці

В умовах становлення та розвитку ринкових відносин, перебудови та удосконалення господарського механізму важливе значення має організація праці.

Організація праці базується на взаємозв’язку технології і людини в єдиному виробничому процесі, на забезпеченні найбільш ефективного використання матеріальних і трудових ресурсів, сприяє збереженню здоров’я працівників, розвитку та реалізації їхнього творчого потенціалу.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами та технологією виробництва з метою забезпечення раціонального використання всіх видів ресурсів і досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини.

На всіх рівнях управління до основних задач організації праці можна віднести економічні, психофізіологічні та соціальні завдання.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Психофізіологічні завдання передбачають створення на виробництві оптимальних умов для нормального відтворення робочої сили та збереження здоров’я працівників шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних та психологічних навантажень.

Соціальні завдання передбачають формування умов для всебічного і гармонічного розвитку особистості.

Основні напрямки організації праці:

1. Поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи.

2. Організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу.

3. Раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду.

4. Нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва.

5. Організація підбору персоналу та його розвиток, що передбачає планування персоналу, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо.

6. Забезпечення сприятливих умов праці, розробка та впровадження науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

7. Зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників.

8. Удосконалення форм та систем мотивації та стимулювання праці.

Розподіл та кооперація праці

Поділ і кооперація праці на підприємствах є об’єктивною необхідністю організації виробництва.

Поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників. Поділ праці на підприємстві полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов’язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

Поділ праці на підприємствах здійснюється за такими видами: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається за характером виконуваних функцій та участю у виробничому процесі між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу, а також між основними та допоміжними робітниками.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку науково-технічного прогресу відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризується зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей, та збільшенням кількості професій широкого профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією, тобто встановленням необхідних пропорцій між різними категоріями працівників, їх взаємозв’язку та погодження дій у процесі праці.

Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

На різних рівнях управління виробництвом розрізняють такі взаємопов’язані форми кооперації:

§ всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

§ всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

§ всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології).

На підприємствах застосовують такі форми кооперації:

· суміщення професій, трудових функцій;

· багатоверстатне (багатоагрегатне) обслуговування;

· бригадна форма колективної організації праці.

Найбільш ефективною серед колективних форм організації праці є бригадна, зокрема виробничі бригади.

Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-економічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв для сумісної участі у виробничому процесі устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної зацікавленості і відповідальності.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня виробничі бригади можуть бути спеціалізовані і комплексні.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, які виконують технологічно однорідні роботи (механічна обробка деталей, обслуговування потужного агрегату).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій, які виконують технологічно-різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними.

Ефективність функціонування бригад залежить від запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає поєднану оперативно – виробничу самостійність і бізнес-план, порівняння витрат і результатів праці, пряму залежність оплати праці від кінцевих результатів роботи.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір (підряд), згідно з яким одна із сторін зобов’язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним.

Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарський розрахунок.