Визначення юрисдикційної приналежності ю.о

Тема 9. Дестинатори міжнародного економічного права

План

1. Приватно-правова суб’єктність у міжнародних відносинах

2. Юридичні особи як дестинатори МЕП

3. Фізичні особи як дестинатори МЕП

 

ПРИВАТНО-ПРАВОВА СУБ’ЄКТНІСТЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

 

Слід розрізняти відмінність публічно-правової й приватно-правової міжнародної правосуб’єктності:

Суб’єкти М/н публічного права.

1) Поділяються на суверенні й не суверенні: першими є держави й народи, що борються за незалежність (у перспективі – можуть створити державу): їх суверенність полягає у тому, що вони створені власним волевиявленням, а не на основі актів інших суб’єктів МП; другі – МО й державоподібні утворення, їх статус визначається актом чи актами волевиявлення інших суб’єктів МП.

2) Мають імунітет. Ім. – вилучення державою на односторонній чи договірній основі з-під дії своєї територіальної (абсолютної) юрисдикції майна, осіб (та їх майна) іншої держави або міжнародної організації.

3) Безпосередньо підпорядковані нормам МП. За протиправні дії суб’єктів МП передбачена міжнародна відповідальність.

На відміну від них, суб’єкти М/н приватного права:

1) не поділяються на суверенні й несуверенні.

2) не мають імунітету від юрисдикції держави перебування (підпадають під її юрисдикцію).

3) зазвичай підпорядковуються нормам МП опосередковано, через національне законодавство.

 

 

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК ДЕСТИНАТОРИ МЕП

2.1. загальні поняття про ю.о.

 

Юр. Особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (Ст. 80 ЦК).

Ю.о. наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаками ю.о. є:

1. Організаційна єдність;

2. Наявність відокремленого майна

3. Здатність виносити власні рішення, відмінні від рішень учасників (наявність власної волі, яка може не співпадати з волею учасників

4. Здатність бути учасником цивільного обігу

5. Самостійна відповідальність за зобов’язаннями

6. Здатність виступати в якості позивача й відповідача у суді

 

Правові системи держава мають значні розбіжності (колізії) щодо регулювання Ю.о. у таких питаннях:

· визначенні статусу

· регулюванні питань створення, діяльності й припинення ю.о.

· Керуються різними доктринами (реальність чи фіктивність ю.о.);

· Різний обсяг поняття юридична особа,

· Види юридичних осіб

· Визначення правоздатності й дієздатності ю.о.

 

Звідси випливає, що основними статутними питаннями, які допомагає вирішити зазначена вище умовна категорія, є такі:

1. чи є дане утворення ЮО, чи, це лише сукупність певної кількості фізичних oci6;

у який cпociб ЮО повинна виникати (розпорядчий; договірний нормативно-явочний; дозвільний;), реорганізовуватися або припиняти своє існування (в останньому випадку - яким має бути доля ліквідаційного залишку);

2. якою є її організаційно-правова структура;

3. для якого виду діяльності ця особа створена;

4. яким є механізм прийняття piшень органами цієї ЮО;

5. яким є правове становище представництв та філій цієї ЮО та деякі інші.

Визначення юрисдикційної приналежності ю.о.

Головне питання при наявності іноземного елементу – питання національності ю.о. *: критерій юридичного зв’язку ю.о. з законодавством держави. Він визначається в різних законодавствах по-різному, але в англо-саксонських системах домінував принцип інкорпорації (див. далі), а в континентальних – осілості. В сучасних правовідносинах ці критерії комбінуються і додаються нові.

* Від національності ю.о. слід відрізняти її особистий статут – це закон країни де ю.о. створена: закон країни, де Ю.о. створена – є лише одним з п’яти форм юр. зв’язку ю.о. з державою, але від нього походять і всі інші.

 

В сучасній теорії МПрПр реальний юридичний зв'язок Ю.О. з Д. має п'ять варіантів:

1. Місце створення (зазвичай – це мicце реєстрації) ЮО - критерій, покладений у підґрунтя т. зв. «теорії інкорпорації». Відповідно до теорії (закону) інкорпорації: «національність» ю. о. визначається законом крани де ця ю.о. особа зареєстрована чи іншим чином створена.

Якщо виходити з того що у Ю.О. може бути лише одне місце реєстрації, варіант простий, і тому привабливий для регулювання.

Але засновники Ю.О. можуть вільно обрати державу місця реєстрації, навіть не здійснюючи в ній ніякої діяльності.

Отже реальність зв'язку ЮО з правопорядком держави реєстрації виконується не завжди, і цей критерій може надати можливість обходу закону.

2. Miсцe знаходження органу управління (закон осілості) ЮО.

Відповідно до теорії (закону) осілості: «національність» ю. о. визначається законом країни, де офіційно зареєстровано центр управління цієї ю.о. Такі приклади: Якщо ЮО утворен а в Бельгії, де використовується критерій осілості, а у подальшому її адміністративний центр перемістився до США (де головним в законодавстві є критерій інкорпорації), тоді ЮО у Бельгії буде визнана американською i навпаки, тобто, вона втратить свою початкову («генетичну».- В. Ч.) національність.

З іншого боку, коли ЮО утворено у США, а її управлінський центр переміститься до Бельгії (Німеччини i т. д.), тоді у США вона залишиться американською, а у Бельгії - бельгійською, тобто, поряд з генетичною вона отримає ще одну національність.

Якщо ЮО утворена у державі, де діє критерій інкорпорації (Австрія), i її центр переміщується до аналогічної правової системи (у Швейцарію), тоді і у Австрії, i у Швейцарії вона австрійська.

 

3. Micцe здійснення основної діяльності (закон експлуатації). Відповідно до теорії (закону) експлуатації: «національність» ю. о. визначається законом країни, де ця ю.о. здійснює основний обсяг діяльності*. У цьому випадку зв'язок між ЮО та відповідним правопорядком стає, як правило, реальним, тобто зазначена вище вимога виконується повністю. Може, тому, роль цього критерію зростає. Наприклад Віденська Конвенція ООН Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Конвенціях 1988 рр. і деяких інших прямо рекомендують керуватися саме цим критерієм для визначення національності Ю.о., тобто законодавством держави де учасники угод купівлі продажу ю.о. мають основне місце діяльності.

* в свою чергу це може мати різні критерії; два основні з них: річний товарообіг; сплачені податки.

4. Теорія контролю 1 (через національність капіталу ю.о.).

Відповідно до цієї теорії: «національність» ю. о. визначається національністю власників капіталу («контрольного» пакету). введено як новела в англійську практику, в зв’язку зі справою Даймлера, яка розглядалась англійським судом у 1916 р. Обставини справи: В Англії було засноване товариство з продажу автомобільних шин, капітал якого складався з 25 тис. акцій.

За англійським правом (доктрина інкорпорації), це акціонерне товариство слід було визнати юридичною особою англійського права. Проте, тільки одна з цих акцій належала англійцю, a інші - громадянам Німеччини (з якою Велика Британія перебувала у стані війни). Суд відмовив у визнанні цього акціонерного товариства англійською ю.о., пославшись на те, що її діяльність контролюється особами з Німеччини.

В сучасному корпоративному праві критерій застарілий: через практику заявки номінальних чи анонімних власників, а також через андерайтинг часто «невловима» національність капіталу.

5. Теорія контролю 2 (національність ociб, що входять до органів управління ЮО).

Відповідно до цієї теорії «національність» ю. о. визначається національністю вищого персоналу (директорату) ю.о.

Жоден з цих типів прив’язок не є бездоганним. Розуміючи це, деякі держави пішли шляхом використання декількох з них. Завданням Д. є встановлення того правопорядку, з яким дана юридична особа реально пов'язана.