Журнали відкритого доступу

1 2 3 4 5 6 7

Проблема авторського права та вільний доступ до електронних ресурсів мережі Інтернет

План

Право на доступ до інформації і бібліотечна діяльність.

Ліцензування інформаційних продуктів в Інтернеті. Конструктор ліцензій Creative Commons

Ініціатива Відкритого доступу.

Архіви-репозиторії.

Журнали відкритого доступу.

6. Відкритий Доступ і питання авторського права в Україні

I. КОДЕКС ЕТИКИ ІФЛА ДЛЯ БІБЛІОТЕКАРІВ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Висловлюється переконання стосовно того, що «у сучасному суспільстві завдання інформаційних інституцій і професіоналів, включно з бібліотеками і бібліотекарями, - забезпечувати оптимізацію реєстрації, представлення та надання доступу до інформації».

«Більше того, впевненість у тому, що людині необхідно ділитися інформацією та ідеями, означає визнання права на інформацію. Ідея прав людини, детально визначена в Загальній декларації з прав людини Об’єднаних Націй (1948), вимагає від нас усіх визнати та підтвердити людську природу інших та поважати їхні права. А саме, стаття 19 проголошує права на свободу думки, висловлення та доступу до інформації для всіх людських істот.

Стаття 19 однозначно проголошує право «…шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів», що чітко визначає сутність бібліотек і сучасної прогресивної практики бібліотечної справи. ІФЛА у заявах, маніфестах, рекомендаціях, інших робочих документах, яких забагато, щоби наводити тут їхній перелік, розширила розуміння роботи з інформацією. В основі цих документів – ідея прав на інформацію та їхнє велике значення для професії та суспільства в цілому.

В Кодексі ІФЛА визначається:

Основна місія бібліотекарів та інших інформаційних працівників – забезпечувати всім доступ до інформації задля власного розвитку, освіти, культурного збагачення, дозвілля, економічної діяльності, поінформованої участі та розширення демократії.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники заперечують відмову чи обмеження у доступі до інформації та ідей, особливо через цензуру чи то держав, чи урядів, чи релігійних організацій, або інститутів громадянського суспільства.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники, пропонуючи послуги громадськості, повинні робити все, щоби надавати доступ до своїх колекцій (фондів) і послуг безкоштовно для користувачів. Якщо плата за читацький квиток та адміністративні стягнення невідворотні, вони мають бути якнайнижчі, а також мають бути запроваджені практичні рішення, щоби соціально незахищені люди не були виключені.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники популяризують колекції (фонди) і послуги, щоби користувачі та потенційні користувачі знали про їхнє існування та наявність.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники використовують найефективніші засоби, щоби зробити матеріали доступними для всіх. Для цього вони забезпечують відповідність веб-сайтів бібліотек та інших інформаційних установ міжнародним стандартам доступності та відсутність бар’єрів у доступі до них.

2. Відповідальність щодо особистості та суспільства

Для залученості (включеності) та викорінення дискримінації бібліотекарі та інші інформаційні працівники забезпечують дотримання і реалізацію права на доступ до інформації, надання рівноправних послуг усім, незалежно від віку, громадянства, політичних поглядів, фізичних чи розумових можливостей, статевої приналежності, освіти, доходів, імміграційного статусу або статусу біженця, сімейного стану, походження, раси, мови, релігії чи сексуальної орієнтації.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники поважають мови національних меншин країни та їхнє право на доступ до інформації їхньою мовою.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники організують та представляють контент у такий спосіб, щоби користувач самостійно міг знайти потрібну інформацію. Бібліотекарі та інші інформаційні працівники допомагають людям в інформаційному пошуку.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники пропонують послуги, що сприяють у розвитку навичок читання. Вони популяризують інформаційну грамотність, що включає можливість виявляти, шукати, оцінювати, організовувати та створювати, використовувати та передавати інформацію. Вони заохочують до етичного використання інформації, в такий спосіб викорінюючи плагіат та інші способи некоректного використання інформації.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники сприяють безпеці малолітніх, водночас забезпечують, щоби це не впливало на інформаційні права дорослих.

У контексті забезпечення доступу до потрібної інформації у Кодексі робиться наголос на сприянні бібліотек Прозорості діяльності уряду та інших державних інституцій:

«Бібліотекарі та інші інформаційні працівники підтримують і беруть участь у забезпеченні прозорості, щоби робота уряду, адміністрації та бізнесу була відкритою для ретельного вивчення громадськістю. Вони також визнають, що в інтересах громадськості здійснюється оприлюднення неправильної поведінки, корупції та кримінальних злочинів шляхом порушення конфіденційності тими, кого називають «особами, які викривають порушення».

Окреме місце в Кодексі приділяється питанням відкритого доступу та інтелектуальної власності.

4. Відкритий доступ та інтелектуальна власність

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники зацікавлені у використанні всіх можливостей для надання користувачам бібліотек якнайширшого доступу до інформації та ідей у будь-якому медіа та форматі. Це включає підтримку принципів відкритого доступу, відкритого коду та відкритих ліцензій.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники ставлять за мету надавати справедливий, швидкий, економний та ефективний доступ до інформації користувачам.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники мають професійний обов’язок захищати виключення та часові обмеження у законах копірайту, що стосуються бібліотек.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники є партнерами авторів, видавців та інших творців праць, що захищаються копірайтом. Бібліотекарі та інші інформаційні працівники визнають інтелектуальну власність авторів та інших творців і прагнуть забезпечити дотримання їхніх прав.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники від імені користувачів домовляються про найбільш сприятливі умови доступу до праць й прагнуть забезпечити, щоби доступ без потреби не забороняли і не перешкоджали адміністративним шляхом або законом про інтелектуальну власність, щоби ліцензії не мали вищої сили за виключення, що стосуються бібліотек, у національному законодавстві. Бібліотекарі та інші інформаційні працівники заохочують уряди запровадити такі умови інтелектуальної власності, що забезпечують баланс між інтересами власників прав, індивідуумами й інституціями, такими, як бібліотеки, що їх обслуговують.

Бібліотекарі та інші інформаційні працівники добиваються обмеження терміну дії копірайту та того, щоби публічна інформація була загальнодоступною та безкоштовною».

Отже, ІФЛА стоїть на позиціях, щ реалізація фундаментальних прав особи неможлива без свободи слова та вільного доступу до інформації.

Принцип свободи слова та право кожної особи на вільне висловлення своєї думки закріплені також в інших міжнародних документах: Міжнародному пакті про політичні та громадянські права (1966), Конвенції з прав дитини (1989), у Віденській декларації (1993) та ін.
Важливо розуміти геополітичний контекст прав людини. Права особи, як вони визначені в міжнародних документах, по-різному імплементуються в країнах з різними політичними системами. Через відмінності в історичних шляхах розвитку різних держав спостерігається велика різниця в культурному, соціальному, релігійному та політичному підходах до забезпечення прав людини. Найбільш повно імплементація міжнародних норм права людини на вільне висловлення відбувається в країнах Європейського Союзу, США та в інших країнах розвинутої демократії.
Конституцією України гарантоване право громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (стаття 34). В Законі України «Про інформацію» підкреслюється, що основними принципами інформаційних відносин в Україні є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею.

У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 № 537-V сказано, що одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.

Обмеження свободи слова, вільного доступу та обміну інформацією спостерігаються в країнах з тоталітарними режимами.

На початку ХХІ ст. до основоположних прав людини відносять і доступ до Інтернету. В таких країнах, як Фінляндія, Коста-Ріка, Естонія, Франція, Греція, Іспанія, доступ до Інтернету віднесено законом до фундаментальних прав людини. 2012 р. ООН прийняла резолюцію, якою проголошується, що доступ до Інтернету належить до основоположних прав людини. Кожна людина має право на підключення до Інтернету та вільне онлайнове висловлювання. Всі 47 країн-членів Ради з прав людини ООН поставили підписи під цією резолюцією.

II. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується інтенсифікацією глобалізаційних процесів і суттєвим зростанням ролі інформаційно-комунікаційних технологій як каталізаторів соціально-економічних трансформацій. Поширення цих технологій обумовлює необхідність вирішення проблеми знаходження нового балансу інтересів у правах на інтелектуальну власність усіх учасників системи мережевих документальних комунікацій, оскільки сучасні засади суспільного використання знань продовжують орієнтуватися на цінності тактичного плану (одержання прибутку від поширення інформації), а не на стратегічну перспективу забезпечення сталого розвитку суспільства.

Мережева інформація належить до "відкритого контенту", у разі якщо вона знаходиться у відкритому доступі, а також її захищено однією з публічних ліцензій (GNU Open Public Licence) або ліцензіями Creative Commons, що вирішує питання її розповсюдження та використання. Цим терміном позначають все, що знаходиться в цифровому вигляді, але не є програмним забезпеченням, а саме — тексти, картинки, музику, відео та будь-які їх комбінації.

Продукти "відкритого контенту" захищаються спеціальними ліцензіями, що відрізняються від традиційного "copyright".

У 1983 р. Р. Столман організував проект GNU, у межах якого була розроблена перша суспільна ліцензія GNU General Public License, де були сформульовані правила поширення та використання відкритого програмного забезпечення. Ці правила, що базуються на дозволі, а не забороні, одержали назву "copyleft". Надалі було розроблено широкий клас публічних суспільних ліцензій, які стосуються різних аспектів використання відкритого контенту та враховують особливості здобутків (ліцензії GNU, Open Content License, Open Publication License, Artistic License та інші). Усі вони ґрунтуються на ідеї надання авторам свободи розпоряджатися своїм здобутком на їх власний розсуд, а не так, як визначає "copyright". Нагадаємо: класичне авторське право (Copyright Law) виходить із передумови, що автор бажає всіляко захистити своє творіння від зазіхань третіх осіб, а використання здобутків сприймає як спосіб одержання прибутку. Багато авторів хотіли б мати більш гнучке право, наприклад для того, щоб розділити комерційне та некомерційне використання своїх напрацювань.

Можливість гнучкого використання мережевих ресурсів сьогодні надається ще і ліцензіями Creative Commons, розробку яких було розпочато у 2002 р. однойменною організацією під керівництвом професора права Стенфордського університету L. Lessig. За задумом розробників, Creative Commons є певним конструктором ліцензій, у якому кожному автору надано можливість обрати варіант, який його задовольняє. Основними критеріями вибору є: необхідність визначення автора твору; можливість комерційного (некомерційного) використання; можливість створення похідних творів; необхідність поширення похідних творів під тією ж ліцензією, під якою було опубліковано первинний.

О лицензиях

Концептуальную информацию о том, что представляют собой лицензии Creative Commons можно получить здесь.

Ниже представлены шесть основных типов лицензий, которые вы можете выбрать для публикации вашего произведения с использованием лицензии Creative Commons. Мы перечислили их все, начиная с наиболее удобного вида лицензии и заканчивая типом лицензии с наибольшими ограничениями.