Тема 8. Фіскальна політика

1. 
   Суть та знаряддя фіскальної політики.
2. 
   Дискреційна і недискреційна фіскальна політика
3. 
   Дефіцит державного бюджету і державний борг.

^ 1. Суть та знаряддя фіскальної політики.

Важливим інструментом впливу держави на макроекономічні процеси є державний бюджет. Державний бюджет – головний фінансовий план держави. По своїй суті він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Державний бюджет приймається як Закон, тому є обов’язковим для виконання. Основу доходів державного бюджету складають податки. Податки забезпечують до 90% доходів держави. Крім податків, держава отримує доходи від сплати державного мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств державної власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних державних коштів. Структура видатків державного бюджету визначається роллю та функціями держави в економіці, поточною економічною ситуацією та завданнями соціально-економічного розвитку. Однак, в цілому виділяють такі основні напрямки видатків державного бюджету: видатки на оборону; на утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; обслуговування державного боргу.

Державний бюджет відображає сукупність фінансових відносин, які виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб державної оборони і управління. Розвиток економічних функцій держави спричиняє збільшення частки ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Тенденція зростання долі державних видатків в ВВП отримала назву закону Вагнера. В сучасних розвинених країнах така доля складає близько 35%, а в деяких європейських країнах сягає 50% і більше. Таким чином, державний бюджет є одним з основних інструментів державного регулювання економки.

Сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, спрямованих на забезпечення повної зайнятості, подолання інфляції, економічного зростання, збалансованості платіжного балансу називають фіскальною політикою. У залежності від цілей, фіскальну політику поділяють на стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія) спрямована на розширення зайнятості й збільшення обсягів виробництва. Вона реалізується через зниження податків або збільшення державних видатків. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава викликає збільшення сукупного попиту і, як наслідок, зростання обсягів виробництва. Стимулююча фіскальна політика проводиться у фазі економічного спаду.

Стримуюча фіскальна політика (фіскальна рестрикція) має за мету стримування економіки у фазі циклічного підйому. Вона реалізується через підвищення податків або зменшення державних видатків. Збільшуючи податки та зменшуючи видатки із бюджету, держава викликає скорочення сукупного попиту і, як наслідок, уповільнення економічного зростання.

Основними інструментами фіскальної політики є державні видатки (G) і податки (T). Оскільки вони впливають на обсяг сукупних видатків в економіці, для них характерний мультиплікативний ефект. Показник, що показує як зміниться обсяг національного доходу (Y) у результаті зміни обсягу державних видатків (G) називають мультиплікатором державних видатків. Мультиплікатор державних видатків це відношення приросту національного доходу до приросту державних видатків:

.

Мультиплікатор державних видатків розраховують за формулою:

.

^ Показник, що показує як зміниться обсяг національного доходу (Y) у результаті зміни податкових надходжень (Т) називають мультиплікатором податків. Мультиплікатор податків це відношення приросту національного доходу до приросту податкових надходжень:

.

Мультиплікатор податків розраховують за формулою:

.

Знак мінус показує обернену залежність між податковими надходженнями і приростом національного доходу. Збільшення податкових надходжень викликає вкорочення національного доходу і навпаки.

Мультиплікатори характеризують ефективність інструментів фіскальної політики. Значення мультиплікатора державних видатків більше ніж значення податкового мультиплікатора. Це означає, що державні видатки справляють більш потужний вплив на обсяги національного доходу ніж податки, тобто є більш ефективним інструментом державного регулювання.

Однак збільшення видатків з бюджету потребує збільшення податкових надходжень. Збільшення податкових надходжень можливе або внаслідок збільшення національного доходу, або внаслідок підвищення ставок оподаткування. Залежність між ставкою оподаткування і податковими надходженнями демонструє крива Лаффера (Артур Лаффер (1941-) американський економіст, представник школи економіки пропозиції).