Міжнародні автомобільні перевезення вантажів

В Конвенції про дорожній рух (англ. – Convention on Road Traffic) від 08.11.1968 р. визначаються єдині правила дорожнього руху для країн-учасниць, в тому числі для України. Сторони Конвенції мають застосовувати відповідні заходи для того, щоб діючі на їх території правила дорожнього руху відповідали положенням Конвенції. В Конвенції про дорожні знаки та сигнали (англ. – Convention on Road Signs and Signals) від 08.11.1968 p. (набрання чинності 06.06.1978 р.) зазначено, що визнання єдиних дорожніх знаків, сигналів, позначень і розміток доріг необхідне для полегшення міжнародного дорожнього руху і підвищення безпеки на дорогах. Для цього учасники Конвенції приймають встановлену систему дорожніх знаків і сигналів, розміток та зобов’язуються їх застосувати в максимально короткий термін. Ця Конвенція та Європейська угода, яка доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали вносить зміни до Протоколу про дорожні знаки та сигнали від 19.09.1949 р., прийнятого в Женеві. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) (фр. – Convention relative au contrat de transport international de Marchandise par Route (CMR)) була укладена в Женеві 19.05.1956 р. під егідою Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН, Україна приєдналася до неї із застереженнями 01.08.2006 р. При приєднанні до Конвенції Україна зробила застереження, що вона не вважає себе зобов'язаною статтею 47 цієї Конвенції, тобто, якщо між Україною і однією чи кількома іншими державами-членами Конвенції виникне будь-який спір щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, що сторони не можуть його вирішити шляхом переговорів чи в інший спосіб, то такий спір не може бути на запит будь-якої із заінтересованих держави-членів Конвенції переданий для вирішення до Міжнародного Суду ООН.Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Конвенція не застосовується: a) до перевезень, які здійснюються відповідно до будь-якої міжнародної поштової конвенції; b) до перевезень небіжчиків; c) до перевезень обстановки і меблів при переїздах. Вимоги до накладної. Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення.Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу. Вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень Конвенції.У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною. Відправник має право вимагати перевірки перевізником ваги брутто вантажу або його кількості, вираженій в інших одиницях виміру. Він може також вимагати перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов'язаних з такою перевіркою. Результати перевірок включають у вантажну накладну. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній. Відповідальність відправника. Відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень. Відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.Особливістю Конвенції є визначення поняття особливого ризику, зокрема, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин: a) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць; f) з перевезенням худоби (ст. 17 Конвенції). Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, лежить на перевізнику. Термін позовної давності для вимог встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Небезпечні вантажі. Якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі, він повідомляє перевізнику про точний характер небезпеки, і зазначає, у разі потреби, заходи безпеки, яких необхідно вжити. Якщо цю інформацію не внесено до вантажної накладної, тягар доказу, у якийсь інший спосіб, того, що перевізник знав про точний характер небезпеки, яку несе перевезення згаданих вантажів, лежить на відправнику або одержувачу. Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був обізнаний можуть бути в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажені, знищені чи знешкоджені перевізником без компенсації; більш того, відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням. В усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: a) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів. Якщо перевезення, умови якого визначаються єдиним договором, виконується послідовно декількома автомобільними перевізниками, кожний з них несе відповідальність за все перевезення, причому другий перевізник і кожний з наступних за ним стають, в силу прийняття ними вантажу і вантажної накладної, сторонами договору перевезення на зазначених у вантажній накладній умовах. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30.09.1957 р. (англ. – European Agreement Concerning The International Carriage of Dangerous Goods by Road – ADR). Україна приєдналася до цієї Угоди 02.03.2000 р. Відповідно до неї термін «міжнародне перевезення» означає будь-яке перевезення, здійснене через територію принаймні двох Договірних Сторін за допомогою транспортних засобів. Міжнародне перевезення небезпечних вантажів також регулюється за допомогою вирішується за умови дотримання двох додатків до Угоди: додаток A (щодо вимог, яким повинні відповідати вантажі, що стосуються їхньої упаковки та маркірування), додаток B (вимог, яким повинні відповідати конструкції, устаткування і руху транспортного засобу, що перевозить вантажі). Ст. 4 передбачає, що держави зберігають за собою право регламентувати або забороняти з причин, інших, ніж безпека в дорозі, ввезення на свою територію небезпечних вантажів. Митна конвенція щодо контейнерів від 02.12.1972 р. (дата набрання чинності для України 01.03.1977 р.), прийнята під егідою Ради Митного Співробітництва, покликана полегшити міжнародні контейнерні перевезення. Угода про порядок транзиту через території держав -учасниць СНД від 04.06.1999 p. (м. Мінськ), ратифікована Україною 22.02.2001 р. (дата набрання чинності для України 07.05.2001 р.). Відповідно до Угоди сторони не обкладають митом і податками транспортні засоби і товари: що ввозяться з держав, які не беруть участі в цій Угоді, на митну територію сторони транзитом через митні території інших сторін; що вивозяться з митної території сторони в держави, які не беруть участі в цій угоді, транзитом через митні території інших сторін; що переміщуються між сторонами транзитом через митні території інших сторін.До зазначених товарів і транспортних засобів, що їх перевозять, не застосовуються заходи економічної політики (обмеження на ввезення і вивезення товарів, які передбачають квотування, ліцензування, встановлення максимальних і мінімальних цін, а також інші заходи регулювання взаємодії національної економіки зі світовим господарством). Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів від 20.03.1958 р. (м. Женева), Україна приєдналася до Угоди 10.02.2000 р. Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із засто суванням книжки МДП (англ. – Custom Convention on the International Transport of Goods Under Cover of TIR Garnets – TIR Garnets) від 15.01.1959 р. (м. Женева). Конвенція стосується перевезення вантажів без їх проміжного перевантаження у дорожніх транспортних засобах, сполученнях транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з договірних сторін до митниці місця призначення іншої договірної сторони або тієї самої договірної сторони за умови, що визначена частина операції МДП між її початком і закінченням здійснюється автомобільним транспортом (ст. 2).Відповідно до ст. 4 вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП, звільняються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних податків і зборів у проміжних митницях. Крім того, вантажі, перевезені з дотриманням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих сполученнях транспортних засобів або запломбованих контейнерах, як правило, звільняються від митного огляду на проміжних митницях. Проте з метою запобігання зловживанням митні органи можуть у виняткових випадках, зокрема за наявності підозри в порушеннях, здійснювати на цих митницях огляд вантажів (ст. 5). Книжка МДП видається у державі відправлення або в тій країні, де власник знаходиться або має постійне місцеперебування. Книжка МДП друкується французькою мовою, за винятком лицьового боку обкладинки, рубрики якої друкуються також англійською мовою «Правила користування книжкою МДП» відтворюються англійською мовою на сторінці 3 цієї обкладинки. Крім того, можуть бути додані сторінки з перекладом друкованого тексту на інші мови. Книжка МДП дійсна до завершення операції МДП у митниці місця призначення, якщо вона оформлена в митниці місця відправлення на термін, встановлений об'єднанням, що видає документ. Якщо маршрут перевезення проходить тільки через одну митницю місця відправлення та одну митницю місця призначення, то в книжці МДП повинно бути щонайменше 2 листи для країни відправлення, 3 листи для країни призначення і 2 листи для кожної іншої країни, по території якої здійснюється перевезення. Для кожної додаткової митниці місця відправлення або місця призначення потребується відповідно 2 або 3 додаткових листи; крім того, варто додати ще 2 листи, якщо митниці місця призначення знаходяться в двох різних країнах. Книжка МДП повинна представлятися разом з дорожнім транспортним засобом, складом транспортних засобів або контейнером (ми) у кожній митниці місця відправлення, в кожній проміжній митниці та в кожній митниці місця призначення. В останній митниці місця відправлення посадова особа митниці ставить підпис і штемпель з датою під вантажним маніфестом на усіх відривних листках, які будуть використані на іншій частині маршруту (рубрика 19). Отже, Книжка МДП (ТIR САRNЕТ) – це міжнародний митний документ, який дає право перевозити вантажі через кордони держав в опломбованих митницею кузовах автомобілів або контейнерах. На вантажівках, які здійснюють перевезення відповідно до цієї Конвенції ставиться знак ТIR.

Відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення від 26.06.1990 р. (Україна приєдналась 24.03.2004 р., дата набуття чинності 22.09.2004 р.) термін «тимчасове ввезення» означає митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (у тому числі транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі транспортні засоби) мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання; прийняття стандартизованих зразків документів для тимчасового ввезення як міжнародних митних документів щодо міжнародної гарантії сприятиме полегшенню процедури тимчасового ввезення у випадках, коли вимагаються митний документ і гарантія. Товари (у тому числі транспортні засоби), на тимчасове ввезення яких був наданий дозвіл, повинні бути вивезені у визначений термін, визнаний достатнім для досягнення мети тимчасового ввезення. Цей термін обумовлюється окремо у кожному Додатку.

Цією Конвенцією передбачена Модель книжки ATA та Модель книжки CPD. «Книжка ATA» означає документ на тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення товарів, за винятком транспортних засобів. «Книжка CPD» означає документ на тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення транспортних засобів.В Угоді про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень(УПШ) (англ. – Agreement on Special Equipment for the Transport of Perishable Foodstuffs and on the Use of Such Equipment for the International Transport of Some Foodstuffs) від 01.09.1970 р., Україна приєдналася 02.04.2007 р., передбачено застосування спеціальних транспортних засобів для міжнародних перевезень.В Угоді про гармонізацію вимог до додаткового навчання й професійної компетентності міжнародних автомобільних перевізників держав-учасниць СНД від 24.11.2006 р., затвердженої Постановою КМУ від 13.07.2011 р. № 763, визначені «єдині програми» – програми додаткового навчання на професійну компетентність, розроблені відповідно до єдиних вимог до додаткового навчання та професійної компетентності й затверджені компетентними органами Сторін у сфері додаткового навчання міжнародних автомобільних перевізників.Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (англ. – Agreement Concerning the Work of Crews of Vehicle Engaged in International Road Transport) від 27.02.2004 р. 07.09.2005 р.В Європейській угоді дається визначення терміну «міжнародні автомобільні перевезення», який означає автомобільні перевезення з перетином принаймні одного кордону; терміну «автомобіль», який означає будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів, цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.Цією Європейською угодою визначаються вимоги до водіїв. Зокрема, мінімальний вік водіїв, які виконують перевезення вантажів, повинен бути таким: a) для транспортних засобів, у тому числі, залежно від обставин, причепів або напівпричепів, дозволена максимальна вага яких не перевищує 7,5 тонни – 18 років; b) для інших транспортних засобів – 21 рік, або – 18 років за умови, що відповідна особа має посвідчення про професійну освіту, яке визнане однією з Договірних Сторін і яке підтверджує закінчення нею курсів підготовки водіїв транспортних засобів, призначених для автомобільних перевезень вантажів. Держави зобов’язані інформувати одна одну про переважаючі мінімальні національні рівні підготовки та інші відповідні умови щодо водіїв, які виконують міжнародні перевезення вантажів.Будь-який водій, який виконує перевезення пасажирів повинен досягти 21 рік. Вимоги до відпочинку. Період керування між двома будь-якими періодами щоденного відпочинку або між щоденним періодом відпочинку й щотижневим періодом відпочинку, який далі називається щоденний період керування, не повинен перевищувати дев'ять годин. Він може бути збільшений двічі протягом будь-якого одного тижня до десяти годин. Максимум після шести щоденних періодів керування водій повинен отримати щотижневий період відпочинку. Щотижневий період відпочинку може бути відкладений до кінця шостого дня, якщо загальний період керування протягом шести днів не перевищує максимального часу, який відповідає шести щоденним періодам керування транспортним засобом.Загальний період керування протягом будь-яких двох тижнів не повинен перевищувати дев'яносто годин. Після керування протягом чотирьох з половиною годин водій повинен зробити перерву принаймні на сорок п'ять хвилин, якщо він не розпочинає період відпочинку.