Ст. 51 Конституції України

Основним регулятором усього розмаїття сімейних правовідносин став Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., який вступає в дію з 1 січня 2004 р. Розробка і прийняття нового Сімейного кодексу є вирішальним етапом реформування національного сімейного законодавства, в концепцію розвитку якого закладені принципи:

F демократичності, рівності, гарантування прав та свобод особи;

F зміцнення сім'ї та утвердження її ролі в суспільстві;

F побудови сімейних відносин на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, підтримки;

F виховання у дітей почуття обов'язку перед батьками та іншими членами сім'ї, а натомість забезпечення кожній дитині сімейного виховання, можливостей духовного та фізичного розвитку.

Новели, запроваджені цим кодексом, сформульовані із врахуванням практики застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р., положень законодавства зарубіжних країн, пропозицій, висловлених науковцями та практичними працівниками. Норми Сімейного кодексу відповідають реаліям сьогодення, європейським стандартам правового регулювання, узгоджені з положеннями міжнародних актів, насамперед Загальної декларації прав людини та Конвенції ООН про права дитини, ратифікованих Україною.

Належне місце серед регуляторів сімейних відносин зайняв договір. Нові види своєрідних за своєю правовою природою договорів дозволять членам сім'ї вирішити важливі питання індивідуально для кожної життєвої ситуації.

Вперше задекларовано можливість вирішення окремих питань, керуючись звичаями. Запровадження таких унікальних правових інститутів, як заручини, сепарація відображає національні традиції, моральні та релігійні засади функціонування українського суспільства. Відлунням вимог практики стало і врегулювання відносин жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, повернення в законодавство однієї із
можливих форм виховання дітей - патронату.

Сімейний кодекс охоплює широке коло відносин у сфері сім'ї, регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими, бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, іншими членами сім'ї, а не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, іншими родичами.

За своєю структурою СК складається із семи розділів:

I. Загальні положення;

II. Шлюб. Права та обов'язки подружжя;

III. Права та обов'язки матері, батька і дитини;

IV. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування;

V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів;

VI. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні;

VII. Прикінцеві положення.

До регуляторів сімейних відносин належить також низка законів, зокрема Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р., Закон України " Про освіту" від 23 травня 1991 р.. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.. Закон України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. Підлягають застосуванню також окремі положення Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Важливу роль відіграють також і підзаконні нормативно-правові акти.

Поняття шлюбу. Порядок одруження. Недійсність шлюбу. Термін шлюб походить від старослов'янського сьлюбь (обіцянка). Згідно ст. 21 Сімейного кодексу, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Право на шлюб органічно пов'язане із досягненням шлюбного віку на день реєстрації шлюбу (для жінок - 17, а для чоловіків - 18 років). Судом право на шлюб може також бути надано особі, яка досягла 14 років, за умови відповідності такого рішення ЇЇ інтересам. Право на шлюб не обмежується максимальним віком або віковою різницею осіб, які бажають одружитися.

Права на шлюб не має особа, яка уже перебуває в іншому шлюбі.

(принцип моногамії).

Шлюб є добровільним союзом. Ст. 51 Конституції України, як і ст. 24 Сімейного кодексу, передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Ця вимога закону означає відсутність щодо них фізичного насильства та психологічного тиску з приводу укладення шлюбу, а також усвідомлення цими особами значення своїх дій та спроможність керувати ними на момент вчинення ними волевиявлення щодо одруження. Особа, визнана судом недієздатною, не має права на укладання шлюбу.

Свобода шлюбу включає право вступу в шлюб, вибір другого з подружжя, а також свободу розлучення. На укладення шлюбу особам, що не досягли повноліття не потрібна згода батьків чи піклувальників. Але ст. 26 Сімейного кодексу встановлює і певні межі такої свободи: у шлюбі між собою не можуть перебувати родичі прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні), двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Державна реєстрація шлюбу є вимогою для правозгідності шлюбу і виникнення прав та обов'язків подружжя. Порядок реєстрації шлюбу регулюється, крім Сімейного кодексу, Правилами реєстрації актів цивільного стану, затвердженими наказом Міністерства юстиції України у новій редакції від З вересня 2002 р. Релігійний обряд шлюбу має такі ж правові наслідки лише у випадках, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану,

Сімейний кодекс окремо регулює правовідносини між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Такі особи не вважаються подружжям.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану особи вважаються зарученими. Заручини - це домовленість про укладення в майбутньому шлюбу. Вона не створює обов'язку одружитися, але особа, яка її порушила без поважних причин, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати на весілля. Поважність відмови від шлюбу може бути обумовлена, зокрема, протиправною, аморальною поведінкою другої сторони, приховуванням обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

Закон передбачає також можливість розірвання договору дарування, вчиненого у зв'язку з майбутнім одруженням. За загальним правилом, реєстрація відбувається через місяць після подання заяви у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану лише за особистої присутності осіб, що одружуються. Представництво не допускається. В разі, якщо шлюб все ж таки був зареєстрований у відсутності одного або обох наречених, за рішенням суду запис про такий шлюб анулюється. Неукладений шлюб слід відрізняти від недійсного.

Недотримання вимог закону щодо правозгідності шлюбу є підставами для його недійсності. Враховуючи правову природу кожної із підстав, законодавець класифікував їх на три групи:

c перша група об'єднує підстави, за наявності яких шлюб є недійсним, якщо він зареєстрований з недієздатною особою або такою, що вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а також між родичами прямої лінії споріднення, рідними братом та сестрою. При наявності однієї із таких обставин за заявою заінтересованої особи орган реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про такий шлюб;

c до другої групи закон відносить відсутність вільної згоди та фіктивність шлюбу, при встановленні яких в судовому порядку шлюб визнається недійсним;

c до третьої групи належать ті факти, за яких шлюб може бути визнаний недійсним у судовому порядку, а саме: недосягнення шлюбного віку, приховання тяжкої або небезпечної для членів сім'ї хвороби одним із подружжя, укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

Отже,

презумпція дійсності (правозгідності) шлюбу може бути спростована в судовому порядку, шлюб вважатиметься недійсним з моменту його укладення.

Загальні правові наслідки недійсності шлюбу є особистого та майнового характеру. Анулюються усі подружні права та обов'язки. Майно, набуте за цей період, вважається таким, що належить квазіподружжю на праві спільної часткової власності. Одержані одним із квазіподружжя аліменти підлягають поверненню, але не більше ніж за три роки. Набуте у зв'язку із реєстрацією шлюбу прізвище підлягає зміні на дошлюбне. Також особа може бути виселена із житлового приміщення другої сторони. Щодо добросовісної особи, яка, вступаючи у шлюбні відносини, не знала і не повинна була знати про наявні перешкоди, закон містить особливі правові наслідки недійсності укладеного нею шлюбу, аналогічні наслідкам розірвання шлюбу, а саме: