2017-12-16
497
Лізинг за господарським законодавством являє собою один із видів господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Сутність лізингу полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відносини лізингу регулюються Господарським кодексом України (статтею 292), Цивільним кодексом України стосовно тих відносин, що не врегульовані Господарським кодексом, Законом України «Про фінансовий лізинг» в редакції від 11 грудня 2003 р., іншим законодавством.
Лізинг здійснюється, як зазначалося, за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб‘єктами лізингу.
Суб’єктами лізингу виступають:
- лізингодавець - суб’єкт господарювання, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у володіння і користування об’єкт лізингу за договором лізингу;
- лізингоодержувач - суб’єкт господарювання, який одержує у володіння і користування об‘єкт лізингу за договором лізингу;
- продавець (постачальник) лізингового майна - суб’єкт господарювання, в якого лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
- інші суб’єкти господарювання, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. Різниця між цими двома видами лізингу в основному полягає в тому, що при фінансовому лізингу після закінчення строку договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. При оперативному лізингу строк договору після його закінчення може бути продовженний, або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. З прийняттям 11 грудня 2003 р. нової редакції Закону України «Про лізинг» і перейменуванням його в Закон «Про фінансовий лізинг» оператитвний лізинг втратив спеціальне правове регулювання. Разом з тим, враховуючи, що цей вид лізингу за своїми економіко-правовими характеристиками дуже близький до оренди, можна знайти підстави для застосування щодо регулювання відносин оперативного лізингу правових норм, що регулюють відносини оренди (майнового найму). Далі у цій роботі під терміном «лізинг» будемо розуміти «фінансовий лізинг», як це розуміється у Законі України «Про фінансовий лізинг».
За формою здійснення лізинг може бути виділений як зворотний, пайовий, міжнародний тощо. Зворотний лізинг передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому ж у лізинг. Пайовий лізинг здійснюється за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які інвестують свої кошти для набуття лізингового майна. Міжнародний лізинг здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Договір лізингу звичайно укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об‘єкту лізингу. Можлива і двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. У разі, якщо об‘єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів порядку. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
Істотними умовами договору лізингу є об‘єкт (предмет) лізингу, строк лізингу, розмір лізингових платежів, а також інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, яке призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Передача в лізинг майна, яке є державною або комунальною власністю, може здійснюватись тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до Закону. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних і комунальних підприємств та їх структурних підрозділів.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог Закону і не може бути меншим одного року.
Розмір лізингових платежів також визначається домовленістю сторін і звичайно складається із суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, суми винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, суми компенсації відсотків за кредитом, а також суми інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Закон України «Про фінансовий лізинг» встановлює права та обов'язки сторін договору лізингу.
Лізингодавець, зокрема, має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти, здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання, стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку, вимагати від нього відшкодування збитків відповідно до закону та договору. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу (вимагати розірвання договору) та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, а також в інших випадках, передбачених законом та договором.
Лізингодавець зобов'язаний:
1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;
3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;
4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та договором;
5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.
Лізингоодержувач має право обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю. Він може відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню або умовам договору, специфікаціям. Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу (вимагати розірвання договору) у передбачених законом та договором випадках, зокрема в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Він вправі вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.
Згідно статті 5 Закону «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач може передати за договором сублізингу третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Обов‘язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі. До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.
Лізингоодержувач зобов'язаний:
1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;
2) відповідно до договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором;
3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;
4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;
5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;
6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути цей предмет у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом. Він має право поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу, лише за згодою лізингодавця. Якщо поліпшення предмета лізингу здійснене без дозволу лізингодавця, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього. Якщо поліпшення зроблено за згодою лізингодавця, лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів.
З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. Предмет лізингу та пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.
Лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Перехід права власності на об’єкт (предмет) лізингу від лізингодавця до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. У разі такого переходу відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.
4. Правове регулювання комерційної концесії
Під комерційною концесією у законодавстві України (глава 36 Господарського кодексу України, глава 76 Цивільного кодексу України) розуміється використання у підприємницькій діяльності прав інших суб‘єктів господарювання - права на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання відповідних об'єктів (права інтелектуальної власності, комерційного досвіду, ділової репутації). При чому договір передбачає використання вказаних об‘єктів у певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.
Сторонами в договорі комерційної концесії, як зазначалося, є правоволоділець і користувач. Правоволоділець володіє комплексом відповідних прав чи інших благ, що є предметом комерційної концесії, і надає їх за договором користувачеві. Правоволодільцем і користувачем можуть бути суб‘єкти господарювання – як фізичні, так і юридичні особи.
До основних обов‘язків правоволодільця належить передача користувачеві технічної та комерційної документації і наданя іншої інформації, необхідної йому для здійснення прав, наданих за договором комерційної концесії, інструктування користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав, а також видача користувачеві передбаченої договором ліцензії (дозволу), із забезпеченням їх оформлення у встановленому законодавством порядку. Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець також зобов'язаний забезпечити реєстрацію договору, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі цього договору комерційної концесії.
Обов'язкикористувача за договором комерційної концесії більш широкі. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем, він зобов'язаний:
1) використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
2) забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем;
3) дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;
7) сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Згідно статті 369 Господарського кодексу винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.
Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
- обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
- обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;
- відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
- обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.
Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству.
Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем.
Договором комерційної концесії може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсні також укладені на його основі договори комерційної субконцесії.
Договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно до положень, встановлених статтею 188 Господарського Кодексу. Зміна договору підлягає державній реєстрації. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на зміни договору лише з дня державної реєстрації цієї зміни відповідно до законодавства, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна була знати про зміну договору раніше.
У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять у комплекс прав за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
Щодо припинення дії договору комерційної концесії то кожна із сторін такого договору, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від цього договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк. Дострокове розірвання договору комерційної концесії, укладеного на визначений строк, а також розірвання договору, укладеного без визначення строку, також підлягають державній реєстрації відповідно до закону. Договір комерційної концесії припиняється також при оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).
