Правове регулювання діяльності з надання страхових послуг у сфері господарювання

Страхування у сфері господарювання ч. 4 ст. 333 ГК України визначає як діяльність, спря­мовану на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб’єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого вико­ристання. Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із складових фінансової діяльності названих суб’єктів.

Згідно ч. 1 ст. 352 ГК страхування –це діяльність спе­ціально уповноважених державних організацій та суб’єктів гос­подарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначе­них законом чи договором страхування подій (страхових ви­падків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулю­ються відповідними нормами ГК та ЦК України, Законом „Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р., іншими нормативно-правовими актами.

Головним локальним нормативним актом для страховика є Правила страхування, які згідно ст. 17 Закону „Про страхування” розробля­ються ним для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі (Нацкомфінпослуг) при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов’язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; порядок вирішення спорів; страхові тарифи та інші умови.

Згідно Закону „Про страхування” страховиками (страховими компаніями) є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., Законом „Про акціонерні товариства” від 17 вересня 2008 р. з урахуванням особливостей, передбачених Законом „Про страхування”, та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страховиками визнаються й державні та національні страхові організації, які створені і діють відповідно до Закону „Про страхування”, і єдиним власником яких є держава.

Умови початку діяльності страхової компанії такі: 1) створення страхової компанії та її державна реєстрація як господарського товариства згідно Закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 р.; 2) набуття нею статусу фінансової установи – реєстрація (внесення запису) у відповідному державному реєстрі фінансових установ – Єдиному державному реєстрі страховиків (перестраховиків), яка здійснюється Нацкомфінпослуг згідно Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. та розпорядження Держфінпослуг від 5 грудня 2003 р. № 155 „Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України”; 3) отримання страховою компанією ліцензії на здійснення страхової діяльності, яка надається Нацкомфінпослуг згідно названого Закону та Закону „Про страхування”, а також розпорядження Держфінпослуг від 28 серпня 2003 р. № 40 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності”. Отже, початок діяльності страхової компанії опосередковується (регулюється) за допомогою трьох організаційно-господарських зобов’язань – з державної реєстрації страхової компанії як юридичної особи (господарської організації), з державної реєстрації названої компанії як фінансової установи, з ліцензування її господарської діяльності.

Закон „Про страхування” встановлює певні вимоги щодо страхових компаній та діяльності, що ними здійснюється. Так, при створенні страхової компанії або збільшенні її зареєстрованого статутного капіталу такий капітал повинен бути сплачений виключно у грошовій формі, дозволяється формування статутного капіталу цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю але не більше 25 % загального розміру цього капіталу. Забороняється використовува­ти для формування статутного капіталу векселі, кошти страхо­вих резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Загальний розмір внесків страховика до статутних капіталів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного капіталу, в тому числі розмір внеску до ста­тутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного капіталу страховика, який здійснює страхування життя.

Ліцензування страхової діяльності здійснюється Нацкомфінпослуг, яка видає страховикам ліцензію на конкретні види страхування. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Для одержання ліцензії страховик подає до Нацкомфінпослуг заяву, до якої додаються документи за встановленим переліком, зокрема: копії установчих документів та виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців; довідки банків або висновки аудиторських фірм, що підтверджують розмір сплаченого статутного капіталу; правила (умови) страхування; інформація про учасників страховика та його фахівців й інші. Нацкомфінпослуг зобов’язана розглянути заяву у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх документів. Підставою для відмови у видачі ліцензії може бути невідповідність документів, що надаються, вимогам законодавства. Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

Ліквідація та реорганізація страхових компаній здійснюється відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених ст. 43 Закону „Про страхування”. Зокрема, Нацкомфінпослуг має право призначити проведення примусової санації страхової компанії у разі невиконання нею зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців, у разі недосягнення компанією визначеного законом розміру статутного капіталу, а також в інших випадках, визначених законом. Примусова санація передбачає проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страхової компанії, в тому числі обов’язкової аудиторської перевірки, визначення Нацкомфінпослуг так званої „управляючої” особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління цією компанією, встановлення заборони на вільне користування майном компанії та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Нацкомфінпослуг, встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками, і як підсумок – прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страхової компанії.

Ліквідація страхової компанії здійснюється в загальному порядку, передбаченому законодавством. При ліквідації такої компанії у разі, коли її учасники прийняли це рішення і компанія не має зобов’язань перед страхувальниками, Нацкомфінпослуг виключає таку компанію з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків). При ліквідації платоспроможної страхової компанії вимоги страхувальників за договорами страхування відносяться до вимог першої черги. Ліквідація страхової компанії, що має зобов’язання перед страхувальниками, у разі визнання її банкрутом здійснюється у порядку, визначеному законодавством про банкрутство.

Реорганізація страхової компанії за рішенням Нацкомфінпослуг передбачає: або реорганізацію її у страхового посередника відповідно до законодавства; або об’єднання кількох страхових компаній з визначенням порядку передачі страхових зобов’язань за умови погодження на це власників цих компаній; або залучення до числа учасників страхової компанії інших страховиків (у тому числі іноземних) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями та боргами зазначеної компанії, строк сплати яких уже настав.

Основним видом діяльності страхових компаній є страхова діяльність (страхування та перестрахування), а також фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, та будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб компанії.

Згідно ч. 2 ст. 352 ГК України страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування). Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок його здійснення визначаються правилами страхування страховика самостійно. Конкретні умови визначаються при укладенні договору страхування. Видами добровільного страхування можуть бути: 1) страхування життя; 2) страхування від нещасних випадків; 3) медичне страхування (страхування здоров’я); 5) страхування транспорту (залізничного та іншого наземного, повітряного, водного); 6) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; 7) страхування майна; 8) страхування відповідальності; 9) страхування кредитів, інвестицій, фінансових ризиків, судових витрат та інші. Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії. Видамиобов’язкового страхування є: 1) медичне страхування; 2) особисте страхування окремих категорій працівників та інших осіб; 3) страхування окремих видів відповідальності, майна, майнових ризиків та об’єктів тощо згідно ст. 7 Закону „Про страхування”.

Страхова компанія (страхових) як господарське товари­ство може створювати свої філії та представництва, проте здій­снювати страхову діяльність мають право лише філії. Філія страховика – це відокремлений його підрозділ без права юридичної особи, яка може мати власну назву, діє згідно з положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність по видах, на які страховик одержав ліцензії, і право на проведен­ня яких було надане філії. Представництво страховика – відокремлений підрозділ без права юридичної особи, який діє у відповідності з положенням про представництво, не має права займатися страховою або іншою діяльністю. Представництво виконує функції і задачі сприяння організації і здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика та фінансується останнім.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників, якими є страхові (перестрахові) брокери та страхові агенти. Страхові (перестрахові) брокери – юридичні особи або фізичні особи-підприємці, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з страхувальником (страховиком). Посередницька діяльність брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням договорів страхування (перестрахування) тощо. Страхові агенти – фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком. Положення про порядок провадження діяль­ності страховими посередниками затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

Відповідно до ст. 13 Закону „Про страхування” страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству. Ці об’єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних або морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро або Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків. Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за ядерну шкоду, зобов’язані утворити ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Одним з подібних об’єднань страховиків є Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), правове становище якого визначене Законом „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 1 липня 2004 р. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією, єдиним об’єднан­ням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування вказаної відпові­дальності. Основними завданнями МТСБУ є: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умо­вах, встановлених Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування „Зелена карт­ка” та виконання загальновизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн – членів цієї системи та інші.

МТСБУ є га­рантом відшкодування шкоди: 1) на території країн – членів міжнародної системи автомобільного страхування „Зелена карт­ка”, заподіяної власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники (користувачі) нада­ли іноземним компетентним органам страховий сертифікат „Зелена карт­ка”, виданий від імені страховиків – членів МТСБУ; 2) на території України, спричиненої водіями-нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн – членів міжнародної системи автомобільного страхування „Зелена карт­ка”; 3) за інших обставин, на умовах, визначених законодав­ством про цивільну відповідальність. У разі, якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування „Зелена карт­ка” було здійснене відшкодування шкоди за стра­ховика – члена об’єднання або за власника (користувача) за­реєстрованого в Україні транспортного засобу, який викорис­товував за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат „Зелена карт­ка” та спричинив дорожньо-транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ мають бути компенсовані та­кими особами в повному обсязі у порядку, визначеному для міжнародної системи автомобільного страхування „Зелена карт­ка”.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснює Нацкомфінпослуг з метою дотримання вимог законодавства про страху­вання, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страху­вальників. Основними функціями Нацкомфінпослуг є: 1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів; 2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії; 3) видача свідоцтв про включення страхових і перестрахових брокерів до відповідного державного реєстру, проведення перевірки додержання ними законодавства і достовірності їх звітності; 4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; 5) розроблення нормативних та методичних документів, узагальнення практики страхової і посеред­ницької діяльності на страховому ринку, розроблення і подання пропозицій щодо розвитку і вдос­коналення відповідного законодавства; 6) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками; 7) встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності та ін.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Нацкомфінпослуг має право: 1) одержувати від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансо­ве становище та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян – інформацію, необхідну для виконання покладених завдань; 2) проводити перевірку правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; 3)видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків); 4) одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних; 5) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового (перестрахового) брокера з державного реєстру; 6) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посе­редника у випадках, передбачених законом, а також інші права.

Договір страхування. Ст. 354 ГК України встановлює, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією). Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Об’єкти страхування, види обов’язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, ГК України, Законом „Про страхування” та іншими законодавчими актами.

ЦК України: Глава 67 СТРАХУВАННЯ

Стаття 979. Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Стаття 980. Предмет договору страхування

1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з:

1) життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Стаття 981. Форма договору страхування

1. Договір страхування укладається в письмовій формі.

Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

2. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Стаття 982. Істотні умови договору страхування

1. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Стаття 983. Момент набрання чинності договором страхування

1. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 984. Сторони у договорі страхування

1. Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

2. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Стаття 985. Укладення договору страхування на користь третьої особи

1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

2. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

3. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Стаття 986. Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов’язків кожного із страховиків.

2. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

Стаття 987. Договір перестрахування

1. За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником.

2. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Стаття 988. Обов’язки страховика

1. Страховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки страховика.

Стаття 989. Обов’язки страхувальника

1. Страхувальник зобов’язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки страхувальника.

Стаття 990. Умови та порядок здійснення страхової виплати

1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

2. Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Стаття 991. Відмова від здійснення страхової виплати

1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Стаття 992. Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Стаття 993. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки

1. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 994. Зміна страхувальника — фізичної особи у договорі страхування

1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов’язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.

В інших випадках права та обов’язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов’язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

Стаття 995. Наслідки припинення юридичної особи — страхувальника

1. Якщо юридична особа — страхувальник припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов’язки страхувальника переходять до правонаступників.

Стаття 996. Наслідки визнання страхувальника — фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності

1. Права та обов’язки страхувальника — фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.

Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною.

2. Страхувальник — фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов’язки страхувальника лише за згодою піклувальника.

Стаття 997. Припинення договору страхування

1. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

2. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред’явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

3. Страхувальник або страховик зобов’язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

5. Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.

6. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється.

Стаття 998. Недійсність договору страхування

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

Стаття 999. Обов’язкове страхування

1. Законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).

2. До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.