Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Дорогоцінне каміння, самоцвіти – різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені

 

Дорогоцінне каміння, самоцвіти – різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені, з яскравим блиском, високою прозорістю, сильним променезаломлюванням, значною твердістю тощо. До дорогоцінного каміння належать як природні, так і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Використовують їх у ювелірній справі, буровій техніці, оптиці тощо.

Враховуючи, що до каменесамоцвітної сировини належить велика група мінералів і гірських порід, від ювелірних до облицювальних каменів, спроби їх систематизувати були неодноразовими. В різний час і різними авторами в основу класифікації були покладені властивості речовини, їх використання, умови утворення. Збільшення кількості видів ювелірних каменів викликало необхідність їх систематизації. Існує кілька систем класифікації ювелірних каменів за різними ознаками. Основні з них такі:

– мінералогічна (усі камені класифікують за походженням);

– кристалохімічна (камені класифікують за типами хімічних сполук і кристалографічними ознаками).

Оскільки більшість дорогоцінних і декоративних каменів належать до мінералів гемології, прийнято поділяти їх на класифікації мінералів, виділяючи такі:

1. Самородні елементи (алмаз).

2. Сульфати (пірит, сфалерит).

3. Галоїди (флюорит).

4. Оксиди, гідрооксиди (агат, аметист, гірський кришталь, димчастий кварц, каситерит, корунд, опал, рубін, соколине око, халцедон, хризопраз, шпінель).

5. Нітрати, карбонати (азурит, арагоніт, кальцит, малахіт, родохрозит).

6. Сульфати (ангідрит, барит, гіпс, целестин).

7. Фосфати (апатит, бірюза, лазурит).

8. Борати (синхоліти, улексит).

9. Силікати (альбіт, альмандин, аквамарин, берил, везувіан гросуляр, діоптаз, жадеїт, смарагд, лазурит, мікроклін, ортоклаз, піроп та ін).

10. Гірські породи і мінеральні агрегати (арагонітовий онікс, мармуровий онікс, обсидіан).

11. Органічні речовини і матеріали (гагат, перли, корали, слонова кістка, бурштин).

У 1860 р. німецький вчений К. Клюге запропонував першу науково обґрунтовану класифікацію дорогоцінних і близьких до них каменів за ринковою вартістю з урахуванням твердості, оптичних властивостей і поширення в природі. Усі камені він розділив на дві групи: істинно дорогоцінні і стандартні дорогоцінні мінерали. До першої групи входили камені I, II і III класів, до другої групи – IV і V класів:

I клас – алмаз, корунд, хризоберил, шпінель;

II клас – циркон, берил, топаз, гранат, турмалін, благородний опал;

III клас – кордієрит, хризоліт, андалузит, бірюза та подібні камені;

IV клас – аметист, гірський кришталь, халцедон, бурштин та ін.;

V клас – жадеїт, нефрит, мармур, малахіт та ін.

Дуже близька до класифікації К. Клюге класифікація дорогоцінних каменів німецького професора мінералогії Г. Гюріха (1902р.). Усі прозорі мінерали з високим світлозаломленням, придатні для виготовлення ювелірних прикрас, він об'єднав у дорогоцінні камені I роду; окремо були виділені напівдорогоцінні камені; мінерали аморфні або дрібнокристалічної структури він відніс до групи каменів II роду (кольорові камені). За цінністю Г. Гюріх розподілив камені на п’ять класів:

I клас – алмаз, корунд, хризоберил, шпінель;

II клас – циркон, берил, топаз, турмалін, гранат, благородний опал;

III клас – кордієрит, хризоліт і т.д., а також із групи кольорових – бірюза;

IV клас – напівдорогоцінні камені: кварц, польовий шпат, авантюрин, котяче око, опал, лазурит та ін.;

V клас – кольорові камені: гематит, нефелін, нефрит, гагат та ін.

Наприкінці XIX ст. (1896 р.) німецьким мінералогом М. Бауером була запропонована ще одна класифікація каменів, яка протягом тривалого часу використовувалася мінералогами та ювелірами.

Пізніше класифікація М. Бауера була доповнена і розширена російським академіком-мінералогом О.Є. Ферсманом. У ній камені розподілено на три основні групи:

I – дорогоцінні камені (самоцвіти);

II – виробні камені (кольорові);

III – дорогоцінні камені органогенного утворення (органогенні).

Усередині групи камені розподілено на порядки. Більш деталізовано класифікація Бауера – Ферсмана має такий вигляд:

I група – дорогоцінні камені (самоцвіти):

1-ого порядку: алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит, благородна шпінель, евклаз;

2-ого порядку: топаз, аквамарин, берил, турмалін, аметист, циркон, благородний опал;

3-ого порядку:

1) гранат, кордієрит, бірюза, зелений турмалін та ін;

2) гірський кришталь, димчастий кварц, світлий аметист, халцедон, агат, сердолік та ін.;

3) сонячний камінь, місячний камінь, лабрадор, нефелін та ін.;

4) гематит, пірит, кварц.

II група – виробні (кольорові) камені:

1-ого порядку: нефрит, лазурит, амазоніт, родоніт, малахіт, аван­тюрин, гірський кришталь, димчастий кварц, агат, яшма та ін.;

2-ого порядку: серпентин, селеніт, обсидіан, мармуровий онікс та ін.;

3-ого порядку: гіпс, порфір та ін.

III група – дорогоцінні камені органогенні: перли, корал, бурштин, гагат.

Наведеною класифікацією тривалий час користувалися в Україні й за кордоном. Однак вона мала ряд недоліків, тому що цінність багатьох мінералів від часу її укладання істотно змінилася.

За класифікацією А.Є. Цюрупи (1973р.) розрізняють три типи каменів: органічні (ювелірні), ювелірно-декоративні і декоративні. Вони розділені на 11 груп за фізичними властивостями, які впливають на методи їх обробки, чим підкреслена поправленість кваліфікації. Це була перша класифікація каменів придатна для використання у практиці каменерізної і ювелірної справи. В класифікації А.Є. Цюрупи вперше була виділена група ювелірно-декоративних каменів і також вперше головними кваліфікаційними ознаками стали твердість і ступінь просвічуваності.

У 1973 р. Є.Я. Києвленко запропонував модернізовану загальну класифікацію ювелірних і декоративних каменів (в 1983р. цю класифікацію було ним же уточнено), яка використовується і зараз (табл. 1) [1].

Таблиця 1