Афоризми Тараса Григоровича Шевченка

- Караюсь, мучуся, але не каюсь.

- Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

- У всякого своя доля і свій шлях широкий.

- Борітеся – поборете, вам Бог помагає.

- Тяжко в світі жить, як нікого не любить.

- Не вмирає душа наша, не вмирає воля.

- Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи.

- Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

- Все йде, все минає.

- Раз добром налите серце вік не прохолоне.

- Все од Бога. Од Бога все.

- Жива правда у Господа Бога.

- Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить.

- Молітеся Богові одному, молітесь правді на землі.

- Бо хто матір забуває, того Бог карає.

- Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...

- Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.

- Село на нашій Україні – неначе писанка село.

- Реве та стогне Дніпр широкий.

- Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.

- Великих слов велику силу – і більш нічого.

- Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.

Дума про Черкащину

Звідки я, питаєте,

Хто в моїй рідні...

Ожили у памяті

Роки бунтівні!

З висоти сучасної

Оглядають путь –

Ген пісні Тарасові

В майбуття ідуть...

Героїчна вдачею

Славиться вона –

Гомінка Черкащина,

Рідна сторона.

Явори задумані

Як літа мої...

Від Черкас до Умані

Линуть солов’ї

Героїчна вдачею

Славиться вона –

Гомінка Черкащина,

Рідна сторона.

В. Задорожний

Черкащині

Вкраїни рідної окраса,

Земля безсмертного Тараса!

Хоч відшуміли, відгули,

Але у серці проросли

І думи й плач, тяжка неволя,

Далеких прадідів зла доля.

Не зна історія зупину.

Твої тополі і калини,

Твої Дніпро і Тясмин, Рось

Знесли усе, що довелось.

На кручах цих від рясту синіх,

Лунає слава Чигирина.

Де розцвітають в полі маки,

Навік заснули гайдамаки...

Чи можем ми про те забути,

Що тут козацькії загони

Пройшли під прапором свободи

На всю країну з гін у гони

Летить омита смутком теплим,

Полеглим память – «Степом, степом...»

Тобі мій краю, в щирім слові

І я освідчуюсь в любові...

Л. Тараненко

До Кобзаря

Одні в відпустку їдуть за моря,

Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.

А я везу синів до Кобзаря,

Щоб козакам не було переводу.

Черкащина! Заквітчана садами

Поезії колиска і зоря.

Тобі вклоняюсь, їдучи до мами,

Бо я навік землячка Кобзаря.

По «Кобзареві» вчилась я читати,

Любити Україну, як Тарас.

Гора Чернеча й материнська хата –

Висоти вищі за чужий Парнас.

По сходах дітки тягнуться угору,

Як паростки до сонця із імли.

Я їх навчу любити рідну мову,

Щоб і своїх дітей сюди вели.

Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.

Як дух народу височить гора.

Мудрішають і підростають діти,

Вдивляючись у широчінь Дніпра.

Л. Прокопович