Опитувальники як метод дослідження

Опитування - без­посередній (бесіда, інтерв'ю) або опосередкований метод збору первинної інформації (анкета). Є найбільш поширеним додатко­вим методом у соціальній психології. Його основний елемент - питання.

Види опитування:

1. за кількістю опитуваних - групове, індивідуальне;

2. за способом проведення - очне, заочне;

3. за формою проведення - письмове, усне.

Критерії доцільності опитування:

1. використання за призначенням;

2. доступність питань;

3.отримання достовірного матеріалу, який спрямований на коригування інформаційного масиву з метою адекватного ві­дображення соціально-психологічної реальності:

1. використання в комплексі з іншими методами дослідження. Фази опитування:

2. адаптація;

3. досягнення мети;

4. локалізація та усунення напруження.

Анкета як вид опитування передбачає збір первинної інфо­рмації за заздалегідь визначеними за змістом та кількістю пи­таннями. Процедура проведення анкети називається анкетуван­ням. У соціальну психологію метод запозичений із соціології.

Види анкет:

1)Закриті - складаються з питань і переліку можливих відпо­відей на них. Переваги: доступні для опитуваних (легко інструктуються та стандартизуються), не потребують знач­них зусиль на обробку і аналіз результатів. Недолік - зву­жують можливості власної позиції опитуваних у відповідях, оскільки відповідні варіанти вже є попередньо заданими.

2)Відкриті - складаються з питань, на які потрібно самостійно відповісти. Переваги: відповіді на запитання є ^регламен­тованими, що сприяє з'ясуванню широкого спектру думок опитуваних з певних проблем. Недоліки: висока ймовірність суб'єктивної, довільної інтерпретації опи­туваними поставленого запитання часто призводить до не­можливості зіставлення підсумкових даних; аналіз отриманих відповідей є трудомісткою процедурою.

3)Змішані (комбіновані, або напівзакриті): передбачають варі­анти спланованих відповідей, а також можливість форму­лювання опитуваними власного розв'язання проблеми. Пе­ревага: високий рівень імовірності вибрати оптимальну від­повідь, економія часу для проведення роботи. Недолік - ре­спонденти здебільшого обмежуються у виборі відповідей за­пропонованими варіантами, тому, як правило, ця анкета є рівнозначною до закритої, особливо у випадках, коли вона перевантажена запитаннями.

Інтерв'ю як вид опитування запозичене з соціології. Це ді­алог між співрозмовниками, де один з них є основним контактером і працює за попередньо продуманим планом, який може змінюватися залежно від ситуації.

Основні види інтерв'ю:

1. стандартне (формулювання і послідовність питання визна­чаються заздалегідь);

2. нестандартне (передбачає загальні особливості взаємодії, коли зміст питань залежить від конкретної ситуації);

3. напівстандартне (має орієнтовну кількість питань, вибір яких залежить від ситуації спілкування).

Основні особливості взаємодії в інтерв'ю:

1. між чоловіками, як правило, частіше складаються неофі­ційні стосунки;

2. чоловіки більше схильні працювати з чоловіками, а жінки - з обома статями;

3. чоловіки більш критичні до співрозмовника;

4. значні (понад 15 років) вікові відмінності вже попередньо можуть негативно впливати на результат;

5. міжстатеве спілкування потенційно здатне викликати взає­мне почуття дискомфорту тощо.

Основні умови для успіху в інтерв'ю:

1. привабливий зовнішній вигляд інтерв'юера, його уважність до партнера; терплячість, уміння чітко висловлюватися, слу­хати і мовчати;

2. уміння інтерв'юера адекватно оцінювати ситуацію в звич­них та екстремальних умовах, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій;

3. неприпустимість жорсткості в стосунках, що може стати бар'єром для отримання правдивих відповідей.

Одним з основних недоліків інтерв'ю в навчально-вихов­них ситуаціях є невміння дозувати вчителем час у домашніх умовах. Практика педагогічної діяльності свідчить, що трива­лість взаємодії вчителя та батьків не повинна перевищувати 30-40 хв. Коли педагог не дотримується цієї вимоги, то батьки не прагнуть до спілкування, особливо вдома, відверто демон­струючи, що вчитель є небажаним для них гостем.

Способи вихідної обробки матеріалу:

1. упорядкування - розташування даних вибірки в певній по­слідовності, яка є зручною для аналізу та систематизації інформації;

2. групування - об'єднання даних (варіант) в інтервали, межі яких визначаються довільно і обов'язково зазначаються;

3. табулювання (демонстрація, наприклад, частот).

Графічне зображення статистичного розподілу:

1. полігон розподілу (крива розподілу) - передає форму розпо­ділу і закономірності специфічної концентрації варіантів у статистичній сукупності;

2. гістограма (графічне зображення у вигляді стовпців) - пере­дає динаміку розподілу;

3. кумулята (графічне зображення у вигляді стовпців, які од­ночасно накладаються) - передає локалізовану динаміку роз­поділу;

4. секторна діаграма (розподіл сукупності на частини у вигляді секторів круга) - передає форму розподілу та зіставлення частин певного явища як цілісної одиниці.

Типи шкал:

1. Шкала найменувань, або номінальна шкала, - визначає або класифікує об'єкти, групує предмети, явища за класами на основі їх спільної ознаки або властивості. Її призначення по­лягає також у довільних, взаємних однозначних перетворен­нях. Шкальні значення не піддаються порівнянню (хлопчи­ки, дівчатка; шкала національностей, інтересів, здібностей).

2. Порядкова, або ординальна, шкала (зображення природної послідовності подій, що пов'язано з операцією впорядкуван­ня) - характеризує монотонно зростаючі перетворення. При­клад - шкала шкільних оцінок. Показники шкали визнача­ють якісні, а не кількісні відмінності. Оскільки вони є суб'єк­тивними, то з ними абсурдно здійснювати арифметичні дії.

3. Інтервальна, або кількісна, шкала (позначення спеціально розроблених критеріїв) - характеризує позитивні лінійні пе­ретворення: у = ах + Ь, а > 0.

Види шкали:

1. альтернативна, або дихотомна, - має тільки два значення: «0-1» або «1-2», тому її можна розглядати як рівномірну інтервальну шкалу;

2. шкала відношень - має фіксовану точку відліку, або «нульо­ву точку»: вказує на повну відсутність ознак, наприклад, ріст, вага. Як наслідок, до цієї шкали застосовуються всі арифметичні операції і методи математичної статистики.

Рангова кореляція - найпростіша форма вимірювання, яка визначає зв'язок між рангами (місцями) заданої варіанти за різ­ними ознаками, але не між власними величинами варіанти.

Лінійна кореляція – форма вимірювання, яка визначає зв’язок між власними величинами варіант.

Коефіцієнт Фішера як різновид рангової кореляції застосо­вується, коли ознаки досліджуваних явищ є альтернативними та природними дихотоміями (стать, раса, полярні відповіді на поставлені запитання тощо). Коефіцієнт Фішера (коеф. Ф.) дорівнює нулю, якщо зв'язок між двома дихотомічними змінними є відсутнім. Знаходження коеф. Ф. в межах [0; 1] свідчить про наявність зв'язку між змін­ними (чим ближчим є показник до одиниці, тим міцніший зв'язок).

Основні види середніх значень:

І.Середнє арифметичне (М_сср):

- характеризує досліджувану сукупність одним числом;

- порівнює окремі величини з середнім значенням;

- визначає тенденції розвитку певного явища;

- надає змогу обчислити інші статистичні показники, оскіль­ки деякі з них не існують без нього;

- не характеризує сукупність різносторонньо.

ІІ.Медіана (Ме):

- значення змінної, яке є середнім, центральним за місцезна­ходженням у загальній упорядкованій низці варіант вибір­ки: Ме = (И + 1): 2;

- застосовується для визначення середини ряду;

- якщо М може бути величина, якої взагалі не існує або немає в ряду, то Ме є одним із членів ряду розподілу або дуже близького до нього в парному ряду;

- дозволяє стверджувати, що розподіл членів ряду навколо середнього показника здійснюється рівномірно (відбуваєть­ся накопичення величин на зростаючому або спадаючому інтервалах);

- збігається з М у випадку симетричного розподілу;

- може використовуватись як замінник М_сер на шкалі порядку (коли М_сгр обчислити неможливо, то знаходять Ме).