Загальні закономірності професійного стресу, його причини. Професійні стреси представників окремих професій

МВС України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет № 7

Кафедра психології

«Затверджую»

Завідувач кафедри психології

Доктор психологічних наук, доцент

Л. В. Романюк

2017 р.

«ПСИХОЛОГІЯ СТРЕСУ»

Лекція 6

«Професійний стрес. Особливості травматичного стресу»

(2 год.)

розробник: канд. соціол. наук Шиделко А. В.

Львів-2017

План лекції:

Загальні закономірності професійного стресу. Професійні стреси представників окремих професій

Травматичний стрес, його наслідки

Література:

1. Абабков В. А. Адаптация к стрессу: основы теории, диагностики, терапии [Електронний ресурс] / В. А. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004. – 166 с. – Режим доступу: http://klex.ru/gtg

2. Бодров В. А. Проблема преодоления стресса. Часть 3: Стратегии преодоления стресса [Електронний ресурс] / В. А. Бодров // Психологический журнал. – 2006. – Т. 23, № 3. – С. 106-116. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/473234/

3. Бреслав Г. М. Психология эмоций / Г. М. Бреслав. – М.: Смысл: Академия, 2004. – 544 с.

4. Валуйко О. М. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навчальний посібник / О. М. Валуйко, О. В. Гошкодеря. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.

5. Василюк Ф. Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуацій [Електронний ресурс] / Ф. Е. Василюк. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 200 с. – Режим доступу: http://www.psylib.org.ua/books/vasif01/index.htm

6. Васильев В. Н. Здоровье и стресс / В. Н. Васильев. – М.: Знание, 1991. – 160 с.

7. Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг. – 7-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 496 с. – Режим доступу: http://www.ereading.club/bookreader.php/1023461/Grinberg_-Upravlenie_stressom.html

8. Изард К. Эмоции человека [Електронний ресурс] / К. Изард. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 439 с. – Режим доступу: http://www.dolit.net/author/3949/ebook/11497/izard_kerrol_e/emotsii_cheloveka/rea

9. Кириленко Т. С. Психологія: емоційна сфера особистості: навч. посіб. [Електронний ресурс] / Т. С. Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – 256 с. – Режим доступу: http: // sciencean dedu cation.pdpu.edu.ua/journals/2010/NiO_9_2010/1_razd

10. Наугольник Л. Б. Психологія стресу: курс лекцій / Л. Б. Наугольник. – Львів: Ліга-Прес, 2013. – 130 с.

11. Розов В. І. Адаптивні антистресові психотехнології: навч. посібн. / В. І. Розов – К.: Кондор, 2005. – 278 с.

12. Селье Г. Стресс без дистресса / Г. Селье; [пер. с англ. А. Н. Лук]. – Рига: Виеда, 1992. – 109 с.

Вступ

Професійний стрес – емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перевантаженням. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, уваги, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров’яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть у свою чергу вкрай негативно впливати на якість педагогічного процесу.

Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від психологічних, субєктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом, за термінологією Г. Сельє. При цьому не має значення об’єктивна причина. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, при переживанні стресу матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості особистості.

Загальні закономірності професійного стресу, його причини. Професійні стреси представників окремих професій.

Професійний стрес

Професійний стрес – багатовимірний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини.

Професійний стрес виділений в окрему рубрику в Міжнародній класифікації хворіб (МКХ-10).

На думку спеціалістів, до професійного стресу призводять:

Ø перевантаження людини роботою (дома чи в офісі);

Ø нечітке обґрунтування її повноважень і посадових обов’язків;

Ø неадекватна поведінка колег;

Ø тривале добирання на службу;

Ø низька оплата праці;

Ø одноманітна діяльність;

Ø відсутність карʼєрних перспектив.

Варто зазначити, що професійний стрес виникає й у співробітників, недостатньо завантажених роботою, а також у тих людей, які вважають, що не реалізують в повній мірі свій професійний потенціал і здатні на більше.

Причиною сильного нервового перенапруження можуть служити умови праці: погані освітлення і вентиляція, тісне приміщення тощо. До факторів, що прямо або побічно сприяють професійним стресам, можна також віднести відсутність інформації і відсутність часу. Останні два чинники є фоном, на якому стресом може стати будь-яке додаткове роздратування.

Вчені (Т. Beehr і J. Newman) визначили робочі та організаційні характеристики, які можуть бути стресорами. Вони розділили їх на чотири категорії:

а) професійні вимоги і характеристики вирішуваних завдань;

б) рольові вимоги чи очікування;

в) організаційні вимоги чи очікування;

г) зовнішні вимоги або умови.

Також до чотирьох зазначених вище категорій виділяють:

Ø стрес можливості (можливості мати щось бажане);

Ø стрес обмеження в досягненні;

Ø стрес вимоги досягнення чогось бажаного, коли можливість цього досягнення невизначена.

Встановлено також, що стресором можуть бути:

Ø невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам;

Ø організаційн і особливості;

Ø професійні вимоги та рольові характеристики;

Ø індивідуальні особливості та очікування;

Ø фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні.

В останні роки все більшу увагу дослідників приваблюють фактори, пов’язані безпосередньо з робочим процесом, з тими змінними, які визначають його складність, значущість, невизначеність, відображають небезпеку, шкідливість очікуваної або робочої ситуації, що розвивається.

Аналіз матеріалів про основні причини розвитку професійного стресу, а також даних інших досліджень дозволив скласти класифікацію характеристик трудової діяльності, які можуть розглядатися як вірогідні джерела стресу.

Несприятливий стан, екстремальні значення факторів (компонентів) організації, змісту, засобів та умов діяльності, їх надмірний вплив на конкретного індивіда, невідповідність його функціональних і професійних можливостей, уявлень і установок долати ці несподівані, інтенсивні, тривалі впливи може стати причиною розвитку професійного стресу.

Ці причини поділяються на безпосередні та головні.

Безпосередньою причиною можна вважати подію, прямим наслідком якої є розвиток психічної напруженості і стресу: наприклад, складність чи небезпека робочого завдання, виникнення проблемної ситуації, повʼязаної із загрозою для здоровʼя і життя, відмову системи управління обʼєктом, дефіцит часу на усунення помилкової дії, конфлікт з керівництвом тощо. Найчастіше безпосередні причини стресу бувають повʼязані з екстремальним змістом та умовами трудової діяльності.

Головною причиною виникнення стресу є індивідуальні (психологічні, фізіологічні, професійні) особливості субʼєкта праці.

Крім того, доцільно виділити велику групу додаткових факторів життя та діяльності індивіда, що супроводжують та обумовлюють причини, які призводять до виникнення і посилюють прояви професійного стресу. До них можна віднести:

Ø невідповідність ряду організаційних характеристик діяльності уявленням і установкам конкретного індивіда (участь в ухваленні рішення, просування по службі, наявності інформації про результати діяльності тощо.);

Ø наявність недоліків в ергономічних (пристосованих) властивостях засобів діяльності тощо.

У цю ж категорію причин потрібно включити також як загальні (глобальні) соціальні та організаційні стресори (злочинність, економічні спади, екологічні зміни, політичні та військові кризи, зростання безробіття тощо), так і особистісні стресори (сімейні конфлікти, втрата близьких, юридичні й фінансові проблеми, зниження працездатності, вікові та життєві кризи тощо). Перелічені фактори визначають загальну організацію психічного і фізичного стану індивіда, зниження її стійкості до впливу безпосередніх і головних причин стресу, ослаблення можливостей до подолання стресового стану.

Виникнення професійного стресу не зумовлюється однозначно у взаємозв ’ язку особистості й умов праці, ‑ навіть хороша їх відповідність не гарантує стійкості до стресу, тому що є безліч інших факторів, що детермінують цей процес, та до того ж і умови роботи й деякі характеристики особистості досить мінливі, що порушує вихідну їх відповідність.

Психологічний стрес і його шкідливий вплив є дуже індивідуальним процесом і значення тих чи інших робочих обставин на людину суттєво відрізняється навіть у відносно однорідної професійної групи (Р. Лазарус).

Приклад. Англійські психологи з Манчестерського університету склали шкалу стресу і ризику алкоголізму і психічних захворювань для півтора сотень професій. Ступінь стресу визначалася за частотою серцевих приступів і інших захворювань, зокрема алкоголізму, а також за частотою розлучень і участі в дорожніх пригодах людей різних спеціальностей. Небезпека розвитку професійних стресів оцінювалася за 10-бальною шкалою. На перше місце за ступенем ризику нервового стресу вийшли шахтарі (8,3 бала) і поліцейські (7,7 бала). Потім ідуть будівельники, журналісти і пілоти літаків (по 7,5 бали). Досить високий показник ризику розвитку психічних захворювань у акторів, політичних і громадських діячів. Серед потенційних алкоголіків на перше місце виходять лікарі, за ними йдуть журналісти, випереджаючи навіть працівників правоохоронних органів. Найспокійніша професія за всіма показниками – у співробітників бібліотек (2,0 бали).

Однак така розстановка професій за шкалою наявності стресу не є єдино можливою. Фахівець у галузі стрес-менеджменту доктор А. Елкін у своїй книзі наводить кілька подібних ранжованих шкал, що значно відрізняються одна від одної.

Приклад. Так, за даними Американського національного інституту охорони праці, перші місця з списку займають такі «звичайні» професії, як різноробочі, секретарі, інспектори, лаборанти та офіс-менеджери. Даний реєстр ґрунтується на результатах аналізу звітів медустанов, у яких відображені скарги працівників на стрес. Так що відсутність в перших позиціях цього списку поліцейських, пожежників і біржових брокерів не говорить, що дані категорії службовців не страждають від стресу, а лише те, що дані працівники рідше скаржаться на своє життя. Відповідно до списку Американського інституту дослідження стресу, складеному на основі більш ретельного обстеження, перші три місця в списку послідовно займають: вчителі старших класів, поліцейські і шахтарі.

Коментуючи таку розбіжність в оцінці стресогенності тих чи інших професій, А. Елкін відзначає, що рівень стресу на роботі зростає за рахунок двох факторів:

Ø важкості психологічного пресингу;

Ø відсутності свободи прийняття рішень.

До них можна додати рівень морального і матеріального задоволення своєю працею. З урахуванням даних факторів стає зрозумілим, чому різноробочі і секретарі зайняли перші місця в списку Американського національного інституту охорони праці. Звичайно, їх робота не настільки небезпечна, як у шахтарів, і не настільки відповідальна, як у авіадиспетчерів, однак вони позбавлені свободи в прийнятті рішень, отримують маленьку зарплату, а соціальний статус їх професій дуже низький.

Існує багато класифікацій професійного стресу, що відрізняються як ступенем його деталізації, так і концептуальними підходами. Наприклад, Н. Самоукіна виділяє інформаційний, емоційний і комунікативний стрес. Перша різновидність стресу, на її думку, виникає в умовах жорсткого ліміту часу, друга різновидність ‑ при реальній або передбачуваній небезпеці, а третя повʼязана з проблемами ділового спілкування. Означена класифікація видається нам не дуже вдалою, оскільки в назві першого і третього виду стресів позначені причини їх виникнення, в той час як назва другого виду стресу позначає форму його прояву. Насправді, будь-який виробничий стрес є емоційним незалежно від того, викликаний він недостачею інформації або комунікативної компетенції. Водночас Н. Самоукіна докладно описала у своїй книзі багато причини виробничих стресів:

Ø професійний стрес досягнення;

Ø стрес конкуренції;

Ø стрес, викликаний страхом зробити помилку;

Ø стрес від розбіжності темпів спілкування працівників тощо.

Фактори, що викликають, виробничий стрес, можна умовно розділити на обʼєктивні (які мало залежать від особистості працівника) і субʼєктивні (розвиток яких більше залежить, від самої людини.)

До першої групи належать шкідливі характеристики виробничого середовища, важкі умови роботи та надзвичайні (форс-мажорні) обставини. Варто зазначити, що деякі види діяльності спочатку припускають наявність стресогенних факторів, повʼязаних з особливостями виробництва. Це пилюка на цементному заводі, отруйні випаровування на хімічному виробництві, високий рівень шуму в ткацькому цеху, спека в ливарному виробництві тощо. У деяких видах діяльності ці шкідливі фактори діють комбіновано ‑ так, наприклад, шахтарі працюють в умовах замкнутого простору, вугільного пилу, високих температур (у глибоких виробках) і психологічного очікування можливої аварії (вибух метану, обвал гірської породи тощо). Означені чинники виробничого середовища первинно сприяють розвитку біологічного стресу, який потім може ускладнюватися стресом психологічним. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи у багатьох «ліквідаторів» на тлі первинного радіаційного опромінення, інтенсивність якого була їм невідома, розвивалася радіофобія, що призводила до подальшого серйозного стресу.

До несприятливих умов роботи, що провокує розвиток виробничого стресу, можна віднести високий темп діяльності (професійний спортсмен), тривалу роботу (шофер дальніх рейсів), «перерваний» темп діяльності (лікар швидкої допомоги), підвищена відповідальність (авіадиспетчер), значні фізичні навантаження (вантажник) тощо.

Додатковими факторами стресу є різні надзвичайні (форс-мажорні) ситуації, які можуть приймати різноманітний характер залежно від специфіки праці. Так, для робітників нафтовидобувної промисловості це буде аварія на буровій установці або газопроводі, для біржового маклера ‑ обвал акцій чи несподівану зміну курсу валют, для менеджера відділу ‑ зрив поставок сировини або комплектуючих.

Друга група (субʼєктивні чинники стресу) включає два основні різновиди: міжособистісні (комунікаційні) і внутрішньоособистісні стреси.

Перші можуть виникати при спілкуванні з вищестоящими посадовими особами, підлеглими та колегами по роботі (рівностатусними працівниками). Керівник досить часто є джерелом стресу для свого підлеглого, у якого може вникати стійке психологічне напруження з найрізноманітніших причин: через надмірний контроль з боку керівника, через завищені вимоги, недооцінку його праці, відсутність чітких вказівок і інструкцій, грубе або зневажливе ставлення до себе з боку начальника тощо. В свою чергу, підлеглі стають джерелами стресу для своїх начальників через свою пасивність, зайву ініціативність, некомпетентність, злодійство, лінощі тощо.

Особи, які не працюють у даній організації, але контактують з нею, також можуть бути джерелом стресів для співробітників організації. Прикладом може служити стрес продавців, яким доводиться спілкуватися з великою кількістю покупців, або стрес бухгалтерів, що здають квартальний чи річний звіт в податковій інспекції. Водночас для податкового інспектора стресорним фактором буде бухгалтер, який у відношенні до нього є прикладом зовнішнього стресора.

Внутрішньоособистісні стреси, у свою чергу, можна розділити на професійні, стреси особистісного характеру і стреси, повʼязані з поганим соматичним здоровʼям працівників. Професійні причини стресів обумовлені нестачею знань, умінь і навиків (стрес новачків), а також відчуттям невідповідності між працею і винагородою за неї. Причини стресів особистісного характеру носять неспецифічний характер і зустрічаються у працівників найрізноманітніших професій. Найчастіше це низька самооцінка, невпевненість у собі, страх невдачі, низька мотивація, невпевненість у своєму майбутньому тощо.

Джерелом виробничих стресів може бути і стан здоровʼя людини. Так, хронічні захворювання можуть приводити до стресів, тому що вони вимагають підвищених зусиль для їх компенсації і знижують ефективність діяльності працівника, що може відбитися на його авторитеті, і соціальному статусі. Гострі захворювання також є джерелом переживань як за рахунок соматопсихічних звʼязків, так і опосередковано, «вимикаючи» на час працівника з трудового процесу (а це, як ми розуміємо, фінансові витрати і необхідність заново адаптуватися до виробництва).

Деякі види діяльності можуть призводити і до професійних і до побутових стресів ‑ наприклад, водіння автомобіля. З одного боку, багато професійних водіїв відчувають стреси, повʼязані з їх роботою, але подібні стреси відчувають і мільйони людей інших професій, які використовують автомобіль для переміщення на роботу або у своїх справах.

Таблиця 1

Типи внутріособистісних стресорів

Періоди
Минуле	Теперішнє	Майбутнє
1. Події життя 2. Психічні травми в дитинстві 3. Невирішені конфлікти	1. Екзистенційна криза 2. Емоційна реактивність 3. Інтерпретативний стрес 4. Негаразди, розчарування	1. Стрес від очікувань 2. Страх невизначеності 3. Страх бідності, хвороби, старості, смерті

Багато життєвих проблем сягають коріння в минулому. Образи і моральні травми, що виникають в несприятливій сімʼї, невирішені конфлікти з батьками і з дітьми та багато інших проблем можуть переслідувати людину багато років. Сором і почуття провини «привʼязують» людину до її минулого. Пригнічені негативні спогади і емоції, іноді штучно приглушені алкоголем або іншими турботами, є постійним джерелом внутрішньої напруги.

Життя в даний час також наповнене внутрішніми стресором. Криза існування (екзистенційна криза) турбує як відносно її значущості в житті, так і значущості самого життя, тих чи інших її етапів і проявів. Негативна емоційність також призводить до переживання дистресу. Високий рівень емоційної реактивності буде постійно викликати відчуття напруженості, страху, приреченості у разі виникнення навіть незначних життєвих негараздів. Життя може стати нестерпним, коли більша частина очікувань залишається нездійсненною і всі мрії не збуваються. Негаразди і розчарування з часом приводять до «зачерствіння».

Внутрішній неспокій і тривога дуже часто посилюються передчуттями чогось поганого. Тривога, занепокоєння про майбутні невдачі, нещастя (реальні чи уявні) можуть створювати більший стрес, ніж фактична невдача. Страх старості і смерті може затьмарити радість буття, спотворити позитивний сенс життя, змусити в чорних тонах сприймати життя.

Коли людина психічно напружена, а джерело цієї напруги ‑ конфліктуючий образ несприятливої події ‑ стає домінантним у життєдіяльності, не потрібно будь-якого серйозного зовнішнього впливу для відчуття занепокоєння і стресу. Внутрішня напруга може створити всі види проблем від постійних суперечок і сварок до відчайдушних дій. Тому при аналізі життєвого стресу у всіх його проявах необхідно приділяти увагу внутрішньоособистісним стресорам.

Наприклад, в Інтернеті було опубліковано опитування німецьких психологів, експертів журналу «Young Help», згідно з яким, на першому місці серед стресогенних стоять автомобільні пробки (95% респондентів), на другому ‑ дорожні роботи (91%), на третьому ‑ пошук паркування (91%). В опитуванні взяло участь 4995 чоловіків і жінок у різних регіонах Німеччини, так що цим результатам можна довіряти. Цікавими є гендерні відмінності в реакції на те, що відбувається в дорозі. Жінок більше нервують безглузді спроби обгону в щільному потоці, чоловіків ‑ перешкоди, викликані дорожніми роботами. Чоловіки набагато частіше зберігають спокій в тому випадку, якщо збилися зі шляху, тоді як жінки частіше вважають таку помилку образливою для себе.

Аналогічні дослідження психологів з Великобританії показують, що для англійців дорога на роботу і назад викликає стрес не менше, ніж сама робота. Таких в опитуванні виявилося 44%. Результати російських опитувань показали, що серед причин «стресу водія» на першому місці були автомобільні пробки, на другому ‑ неадекватна поведінка інших учасників руху ‑ автомобілістів і пішоходів. Трохи рідше винуватцями нервових зривів стають представники ДАІ та ДПС, неполадки в автомобілі, світлофори, розставлені надто густо, і незнайомі маршрути. Водночас, дратівливим чинником може бути й дорога, по якій доводиться їздити кожного дня, бо передбачуваність процесу пригнічує живе, зацікавлене ставлення до руху.

Феномен професійного вигорання

Із професійними стресами пов’язано тісно явище «феномен професійного вигорання», ще має назви: «явище психічного вигорання», «синдром емоційного вигорання тощо.

Під цим явищем розуміють «стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери».

Крім представників даної групи професій (педагогів, психологів, лікарів і соціальних працівників), цей синдром відзначається також у біржових маклерів, продавців, які працюють у системі мережевого маркетингу, і представників низки інших професій, що зазнають тривалі емоційні перевантаження. Це явище (в англомовній літературі називається «burnout») широко вивчається на Заході, але на теренах СНД ще не стало предметом пильної турботи з боку медиків і психологів. Означений феномен являє собою багатокомпонентний синдром, найбільш вираженими складовими якого є емоційна виснаженість, деперсоналізація та редукція професійних досягнень.

Показано, що ступінь інтенсивності професійного вигорання залежить від життєвих стратегій, що застосовуються тим чи іншим працівником.

Високий рівень вигоряння відзначається при наявності у людей пасивних тактик опору стресу, а особистості, що займають активну життєву позицію у ставленні до стрес-факторів, демонструють низькі показники вигорання. Дослідниками також наголошується, що професійному вигорянню сприяє екстернальний локус контролю індивіда, тобто перенесення відповідальності за своє життя на зовнішні чинники.

Як відзначає фахівець в галузі професійних стресів В. Винокур, професійний стрес ‑ це, передусім, наслідок зниження професійної мотивації, а «професійне вигорання» і збереження захопленості роботою ‑ це два полюси взаємин людини і професії. Цілою низкою досліджень показано, що професійна деформація, що поступово розвивається у медичних працівників досить часто призводить до того, що при високому ступені «вигорання» наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивного ставлення до пацієнтів, спілкуванню з ними в односторонній комунікації шляхом критики, оцінок, тиску, від чого, природно, страждають обидві сторони.

Нейтралізація та управління професійним (виробничим) стресом

Для нейтралізації та управління професійним (виробничим) стресом існує своя класифікація методів оптимізації функціональних станів, яка поділяє всі методи антистресорного захисту на організаційні і психопрофілактичні.

Перша група методів (організаційні) спрямована на зменшення ступеня екстремальності факторів виробничого середовища та їх більшої відповідності до психофізіологічних особливостей працівника. Такий організаційний підхід найбільш поширений в психології праці, інженерній психології, ергономіці. Його основними напрямами є:

1) раціоналізація процесів праці шляхом складання оптимальних алгоритмів роботи, забезпечення зручних тимчасових лімітів тощо;

2) удосконалення знарядь і засобів праці відповідно до психофізіологічних особливостей людини;

3) розробка оптимальних режимів праці та відпочинку, які б не призводили до передчасного виснаження ресурсів працівника;

4) раціональна організація робочих місць і формування оптимальної робочої пози;

5) створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі;

6) підвищення моральної та матеріальної зацікавленості в результатах праці.

Друга група методів (психопрофілактичні) спрямована безпосередньо на психіку працівника і його функціональний стан. Вона включає в себе такі способи, як:

Ø вплив кольором і функціональною музикою;

Ø вплив на біологічно активні точки;

Ø оздоровчі фізичні вправи;

Ø переконання і навіювання;

Ø самонавіювання і аутотренінг;

Ø дихальна гімнастика; медитація.

Можна також виділити два напрями в подоланні психологічного стресу: профілактичний та терапевтичний.

Профілактичний ‑ це посилення захисних сил організму, зміна ставлення до психотравмуючих ситуацій, розвиток позитивного мислення.

Терапевтичний ‑ спрямований на нейтралізацію стресу, що вже виник і полягає в цілеспрямованому впливі на його тілесні та емоційні прояви. Звичайно, між цими двома підходами немає чітких меж. Той же самий аутотренінг можна застосувати і як профілактичний, і як терапевтичний засіб. З другого боку, при різкому розвитку стресу необхідно впливати не тільки на тіло (за допомогою мʼязової релаксації і дихальних вправ), але й на думки і почуття (методами рефреймінгу і раціональної терапії).

Крім того, варто памʼятати, що ціна успішної діяльності завжди досить висока, і при виборі оптимальної стратегії реагування на стрес доводиться розставляти пріоритети. Повне зняття стресорних активацій значно знижує можливості людини максимально реалізувати себе в житті і професійній діяльності, в той час як зайвий стрес викликає серйозні порушення в організмі. Оптимальний рівень стресу ‑ це баланс між двома крайнощами. Існує припущення, що для кожної окремої людини існує свій оптимум активації, при якому її діяльність є досить ефективною і в той же час рівень стресу не досягає дистресу.

Приклад. Дослідження результативності спортсменів показало, що найкращих результатів і найбільшої стабільності домагалися спортсмени з середнім рівнем тривожності і, відповідно, із середнім показником стресу. Друге місце займали спортсмени з низьким рівнем тривоги, а найгірші показники (як по результативності, так і по стабільності виступів) зайняли спортсмени з надмірним рівнем тривоги і стресу.

Таким чином, мова йде про оптимізацію (управління) рівня стресу, хоча варто зазначити, що в більшості випадків завдання полягає саме у зниженні надлишкового показника стресу.

Отже, професійний стрес ‑ різноманітний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини. Встановлено також, що стресором можуть бути: невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам; організаційні особливості; професійні вимоги та рольові характеристики; індивідуальні особливості та очікування; фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні. Емоційне вигорання – це стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери.

Ø Травматичний стрес, його наслідки. На сьогоднішній день, дослідження американської асоціації психологів свідчать, що близько 80% дорослого населення США піддавалося впливу травматичного стресу. Травматичний стрес виникає в:

Ø учасників бойових дій;

Ø поліцейських, пожежників і жертв пожеж;

Ø жертв засух, газових отруєнь, землетрусів, ураганів, повеней, аварій, насильницьких злочинів;

Ø в результаті заподіяння «моральної шкоди».

До травматичного стресу призводять:

Ø катування;

Ø голод;

Ø бідність;

Ø несподівана вагітність;

Ø сімейний стрес;

Ø старіння;

Ø біль;

Ø нестерпна спека чи холод;

Ø статус біженця;

Ø важка хвороба чи інформація про невиліковну хворобу;

Ø смерть чи хвороба близьких;

Ø утрата житла й майна;

Ø «невидимий стрес» радіаційної загрози чи бактеріологічного зараження тощо.

Дослідження в галузі травматичного стресу розвивалися незалежно від досліджень стресу, і до цього часу ці дві галузі мають мало спільного.

Стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресора є порушення: у психічній сфері аналогічно з фізичними порушеннями. У цьому випадку (згідно існуючих концепцій) порушується:

Ø структура «самості»;

Ø когнітивна модель світу;

Ø афективна сфера;

Ø неврологічні механізми, що керують процесами навчання;

Ø система памʼяті;

Ø емоційні шляхи навчання.

Як стресори в таких випадках виступають травматичні події ‑ екстремальні кризові ситуації, що мають потужний негативний наслідок, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких.

Такі події корінним чином порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні.

Виділено наступні чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес:

1) те що подія усвідомлюється, тобто людина знає, що з нею сталося і через що у неї погіршився психологічний стан;

2) цей стан зумовлено зовнішніми причинами;

3) пережите руйнує звичний спосіб життя;

4) подія, що відбулась викликає жах і відчуття беспорадності, безсилля що-небудь зробити чи застосувати.

Травматичний стрес ‑ це переживання особливого роду, результат особливої взаємодії людини і навколишнього світу.

Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду. Коло явищ, що викликають травматичні стресові порушення, досить широке і охоплює безліч ситуацій, коли виникає загроза власному життю або життю близької людини, загроза фізичному здоровʼю або образу «Я».

Психологічна реакція на травму включає в себе три відносно самостійні фази, що дозволяє охарактеризувати її як розгорнутий у часі процес.

Перша фаза ‑ фаза психологічного шоку ‑ містить два основних компоненти:

1) пригнічення активності, порушення орієнтування в навколишньому середовищі, дезорганізація діяльності;

2) заперечення того, що сталося (своєрідна охоронна реакція психіки). У нормі ця фаза досить короткочасна.

Друга фаза ‑ вплив ‑ характеризується вираженими емоційними реакціями на подію і її наслідки. Це можуть бути сильний страх, жах, тривога, гнів, плач, звинувачення ‑ емоції, що відрізняються безпосередністю проявів і дуже сильною інтенсивністю. Поступово ці емоції змінюються реакцією критики або сумнівами в собі. Вона протікає по типу «що було б, якби...» і супроводжується болючим усвідомленням незворотності того, що сталося, визнанням власного безсилля і самозвинувачуванням. Характерний приклад ‑ описане в літературі почуття «провини того, хто вижив», що нерідко доходить до рівня глибокої депресії.

Ця фаза є критичною в тому відношенні, що після неї починається або процес одужання (відреагування, прийняття реальності, адаптація до нових обставин, що виникли), тобто третя фаза нормального реагування, або відбувається фіксація на травмі і подальший перехід постстресового стану в хронічну форму.

Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, зачіпають всі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистісний, рівень міжособистісної і соціальної взаємодії), призводять до стійких особистісних змін не тільки у людей, що безпосередньо пережили стрес, але й у членів їх сімей.

Наслідки травми можуть проявитися:

Ø раптово;

Ø через тривалий час;

Ø на тлі загального благополуччя людини;

і з часом погіршення стану людини стає все більш вираженим. Було описано безліч різноманітних симптомів подібної зміни стану, проте довгий час не було чітких критеріїв його діагностики. Також не існувало єдиного терміну для його позначення.

Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Дослідження показують, що в 1/5 частини осіб, які пережили травматичні ситуації, виникає посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Четверта ж частина людей успішно адаптується, ефективно функціонує і якісно виконує соціальні функції. Фахівці повʼязують це із здатністю успішно адаптуватися в екстремальних та субекстремальних умовах.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) ‑ це психопатологічна відстрочена реакція на травматичний стрес, здатний викликати психічні порушення практично у кожної людини!

Результати численних досліджень показали, що стан, що розвивається під дією травматичного стресу, не потрапляє ні в одну з наявних у клінічній практиці класифікацій.

До недавнього часу діагноз ПТСР як самостійна нозологічна форма в групі тривожних розладів існував тільки в США. Проте в 1995 році цей розлад і його діагностичні критерії з DSM були введені і в десяту редакцію Міжнародного класифікатора хвороб МКХ-10, основного діагностичного стандарту в європейських країнах (МКХ-10, 1995).

Згідно МКХ-10, слідом за травмуючими подіями, які виходять за рамки звичайного людського досвіду, може розвиватися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Під «звичайним» людським досвідом розуміють такі події, як втрата близької людини, що відбулася в силу природних причин, важка хронічна хвороба, втрата роботи або сімейний конфлікт.

До стресорів, які виходять за рамки звичайного людського досвіду, належать ті події, які здатні травмувати психіку практично будь-якої здорової людини:

стихійні лиха, техногенні катастрофи, а також події, що є результатом цілеспрямованої, нерідко злочинної діяльності (диверсії, терористичні акти, тортури, масове насильство, бойові дії, потрапляння в «ситуацію заручника», руйнування власного будинку тощо).

ПТСР є комплексом реакцій людини на травму, де травма визначається як переживання, потрясіння, яке у більшості людей викликає страх, жах, почуття безсилля. Це, передусім, ситуації, коли людина сама пережила загрозу власному життю, смерть чи поранення іншої людини. Передбачається, що симптоми можуть зʼявитися відразу після перебування в травматичної ситуації, а можуть виникнути через багато років. (Описано випадки, коли у ветеранів Другої світової війни симптоми ПТСР проявилися через сорок років після закінчення військових дій (Ромек та ін, 2004).

До 1980 року було накопичено та проаналізувано достатню для узагальнення кількість інформації, отриманої в ході експериментальних досліджень.

Кардинер (КАРДИНЕР(Каrdiner) Абрам (1892-1981) – американський психіатр, етнолог, психоаналітик і соціолог, доктор наук) вважав, що військовий невроз має як фізіологічну, так і психологічну природу. Ним вперше було дано комплексний опис симптоматики:

1) збудливість і дратівливість;

2) невтримний тип реагування на раптові подразники;

3) фіксація на обставинах травмуючої події;

4) відхід від реальності;

5) схильність до некерованих агресивних реакцій (Kardiner, 1941).

Подібні типи розладів спостерігали у вʼязнів концентраційних таборів та військовополонених (Etinger, Strom, 1973).

Новий інтерес до цієї проблеми виник у вітчизняній психіатрії у звʼязку з воєнними конфліктами, природними та техногенними катастрофами, що траплялися в останні десятиліття. Особливо важкими за наслідками були аварія на Чорнобильській АЕС (1986) і землетрус у Вірменії (1988).

Війна у Вʼєтнамі стала могутнім стимулом для дослідження американських психіатрів і психологів. До кінця 70-х років вони накопичили значний матеріал про психопатологічні і особистісні розлади в учасників війни. Схожа симптоматика виявлялася і в осіб, які постраждали в інших ситуаціях, близьких за тяжкістю психогенного впливу. У звʼязку з тим, що цей симптомокомплекс не відповідав ні одній із загальноприйнятих нозологічних форм, в 1980 році М. Горовіц (Horowitz, 1980) запропонував виділити його в якості самостійного синдрому, назвавши його «посттравматичним стресовим розладом». У подальшому група авторів на чолі з М. Горовицем розробила діагностичні критерії ПТСР, прийняті спочатку для американської класифікації психічних захворювань (DSM-III і DSM-III-R), а пізніше (практично без змін) ‑ для МКБ-10 (Смулевич, Ротштейн, 1983).

Діагностичні критерії ПТСР

Відповідно до особливостей прояву і перебігу розрізняють три підвиди посттравматичних стресових розладів:

1) гострий, що розвивається в терміни до трьох місяців (його не потрібно змішувати з гострим стресовим розладом, який розвивається протягом одного місяця після критичного інциденту);

2) хронічний, що має тривалість більше трьох місяців;

3) відстрочений, коли розлад виник через шість і більше місяців після травмування.

У даний час ряд зарубіжних авторів пропонують доповнити діагностику постстрессових порушень ще однією категорією ‑ посттравматичними особистісними розладами, оскільки присутність хронічних симптомів ПТСР часто відзначається протягом усього подальшого життя людини, що пережила масовану психотравму. Безумовно, що така травма здатна залишити не згладжений відбиток у душі людини і привести до патологічної трансформації всієї її особистості.

Схематично взаємозвʼязок різних за часом виникнення, тривалості і глибини стадій формування постстрессових порушень представлена на такій схемі (див.: рис. 16):

Травматичний стрес (в час критичного інциденту і зразу після нього – до 2 діб

Гострий стресовий розлад (протягом 1 місяця після критичного інциденту від 2 діб до 4 тижнів)

Посттравматичний стресовий розлад (більше місяця після критичного інциденту – більше 4 тижнів)

Посттравматичний розлад особистості (протягом подальшого життя людини, що пережила травму)

Рис. 16. Стадії формування постстрессових порушень

Критерії ПТСР в МКХ-10 визначені в такий спосіб:

A. Хворий повинен бути підданий дії стресорної події або ситуації (як короткої, так і тривалої) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, що здатна викликати загальний дистрес майже у будь-якого індивіда.

Б. Стійкі спогади чи «пожвавлення» стресора в нав’язливих ремінісценціях, яскравих спогадах або снах, що повторюються, або повторне переживання горя при впливі ситуацій, що нагадують чи асоціюються з стресором.

B. Хворий повинен виявляти фактичне уникнення чи прагнення уникнути обставин, що нагадують або асоціюються з стресором.

Г. Будь-яке з двох:

Ø психогенна амнезія, або часткова, або повна, відносно важливих аспектів періоду впливу стресора;

Ø стійкі симптоми підвищення психологічної чутливості або збудливості (не спостерігалися до дії стресора), представлені будь-якими двома з наступних:

а) утруднення засипання або збереження сну;

б) дратівливість або вибухи гніву;

в) утруднення концентрації уваги;

г) підвищення рівня неспання;

д) посилений рефлекс на зовнішні обставини (рефлекс орієнтування, «сторожовий» рефлекс, який супроводжується переляком).

За рідкісними винятками, відповідність критеріям б), в) і г) настає в межах шести місяців після експозиції стресу або після закінчення його дії.

Коли у людини немає можливості розрядити внутрішню напругу, то тіло і психіка знаходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. У цьому і полягає механізм посттравматичного стресу. Його симптоми – які в комплексі виглядають як психічне відхилення – насправді не що інше як глибоко вкорінені способи поведінки, повʼязані з екстремальними подіями в минулому.

При ПТС спостерігаються наступні ознаки.

1. Немотивована пильність (Пильно слідкує за всім, що відбувається навколо нього, ніби йому постійно загрожує небезпека).

2. «Вибухова» реакція (При найменшій несподіванці людина робить різкі рухи – кидається на землю при звуку вертольота, що низько пролетів, різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до нього із-за спини).

3. Притупленість емоцій (Важко встановлювати близькі і дружні стосунки з оточуючими, їм недоступні радість, любов, творчий підйом, спонтанність тощо).

4. Агресивність (Як правило проблеми вирішує за допомогою грубої сили, але трапляються і випадки психічної, емоційної і вербальної агресивності. Людина схильна застосовувати силовий тиск на оточуючих людей кожен раз, коли хоче добитися свого, навіть якщо мета не є життєво важливою).

5. Порушення пам’яті і концентрації уваги. Людина відчуває труднощі коли потрібно зосередитися чи щось згадати. Такі труднощі виникають при певних обставинах. В деяких моментах концентрація може бути прекрасною, але як тільки зʼявиться якийсь стресовий фактор, то людина вже не всилах зосередитися).

6. Депресія. У стані посттравматичного стресу депресія досягає найбільш темних глибин людського відчаю, коли здається, що все не має сенсу. Цьому супутнє нервове виснаження, апатія і негативне ставлення до життя.

7. Загальна тривожність. Появляється як на фізіологічному рівні (болі в спині, спазми шлунка, головні болі) так і на психологічному рівні (постійний неспокій і стурбованість, «параноїдальні» явища – напр., необґрунтований боязнь переслідування) і емоційних переживаннях (постійне почуття страху, невпевненість в собі, комплекс вини).

8. Приступи люті. Непомірний гнів, а саме вибухи злості (ярості) за силою подібні до виверження вулкана. У багатьох клієнтів такі приступи виникають під впливом наркотичних речовин, особливо алкоголю, але можуть виникати і без них.

9. Зловживання наркотичними та лікарськими речовинами.

10. Непрохані спогади. (Найважливіший симтом, що дає право говорити про наявність ПТС. Ці спогади можуть зʼявлятися як у сні (нічні жахи) так і без нього.). Посттравматичні непрохані спогади супроводжуються сильним почуттям тривоги і страху. У ветеранів війни непрохані спогади часто стосуються бойових дій. Сни такого роду бувають двох типів: перші з точністю до відеозапису передають травмуючу подію так, як вона збереглась в памʼяті людини, що її пережила. У снах другого типу обстановка і персонажі можуть бути зовсім іншими, але хоча б деякі елементи (обличчя, ситуація, відчуття) подібні до тих, які мали місце у травмуючій події. Людина пробуджується від такого сну повністю розбитою; її мʼязи напружені, вона вся спітніла. Сни можуть і не памʼятатися, але у такому сні людина неспокійна, кидається у ліжку, просипається зі стиснутими кулаками, ніби готова до бійки.

11. Галюцинаторні переживання (різновид непроханих спогадів, властиві не всім, для яких характерні особлива яскравість і хворобливість). При цьому памʼять про травмуючи події настільки яскрава, що події теперішнього моменту як би відходять на задній план і здаються менш реальними, ніж спогади. У цьому «галюцинаторному» стані людина поводиться так, ніби знову переживає минулу травмуючи подію; вона діє, думає і відчуває так само як в той момент, коли їй доводилось рятувати своє життя.

12. Безсоння (труднощі із засинанням і переривчастий сон). Коли людину навідують нічні жахи, є підстави вважати, що вона нехотячи опирається засинанню і саме в цьому причина безсоння: людина боїться заснути і знову побачити цей сон. Регулярні недосипання призводять до вкрай важкого нервового виснаження, доповнюють картину симптомів ПТС. Безсоння також буває викликане високим рівнем тривожності, нездатністю розслабитися, а також постійним почуттям фізичного і душевного болю.

13. Думки про самогубство. Коли життя стає більш лякаючим і болючішим ніж смерть, думки покінчити зі всіма стражданнями заманюють. Коли людина підходить до тієї межі відчаю, де не видно ніяких способів виправити свій стан, вона починає думати про самогубство. Всі ті, хто знайшов в собі сили жити, зробили висновок: потрібне бажання і наполегливість – і з часом зʼявляться більш світлі перспективи.

14. «Провина за те, що вижив». Почуття провини через те, що вижив у важких випробуваннях, які вартували іншим життя, часто властиве тим, хто потерпає від «емоційної глухоти» (нездатності пережити радість, любов, кохання, співчуття тощо) з часу травмуючих подій. Багато жертв ПТС готові на що завгодно, лише б уникнути нагадування про трагедію, про загибель товаришів. Сильне почуття провини іноді провокує приступи самознищувальної поведінки.

Теоретичні моделі ПТСР: Психодинамічна, Когнітивна, Психосоціальна, Психобіологічна, Мультифакторна, Інформаційна.

Отже, стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресора є порушення в психічній сфері по аналогії з фізичними порушеннями. У цьому випадку порушується структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що керують процесами навчання, система памʼяті, емоційні шляхи навчання. Як стресори в таких випадках виступають травматичні події ‑ екстремальні кризові ситуації, що мають потужний негативний наслідок, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких. Такі події корінним чином порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Травматичний стрес триває до 2 діб, гострий стресовий розлад триває протягом 1 місяця після критичного інциденту - від 2 діб до 4 тижнів. Посттравматичний стресовий розлад триває більше місяця після критичного інциденту і надалі. Посттравматичний розлад особистості триває протягом подальшого життя людини, що пережила травму.

ПТСР є комплексом реакцій людини на травму, де травма визначається як переживання, потрясіння, яке у більшості людей викликає страх, жах, почуття безсилля. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) ‑ це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, здатний викликати психічні порушення практично у кожної людини! Були виділені наступні чотири характеристики травми, здатної викликати травматичний стрес:

a. те що подія усвідомлюється, тобто людина знає, що з нею сталося і через що у неї погіршився психологічний стан;

b. цей стан зумовлено зовнішніми причинами;

c. пережите руйнує звичний спосіб життя;

d. подія, що відбулась викликає жах і відчуття беспорадності, безсилля що-небудь зробити чи застосувати.

Травматичний стрес ‑ це переживання особливого роду, результат особливої взаємодії людини і навколишнього світу. Це нормальна реакція на ненормальні обставини, стан, що виникає у людини, яка пережила щось, що виходить за рамки звичайного людського досвіду.

Висновки

Професійний стрес ‑ багатовимірний феномен, що виражається у психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації в трудовій діяльності людини. Встановлено також, що стресором можуть бути: невідповідність між бажанням і тим, що робота може надати, і між тим, що робота вимагає від людини і можливостями або ресурсами людини відповідати цим вимогам; організаційні особливості; професійні вимоги та рольові характеристики; індивідуальні особливості та очікування; фізичні параметри навколишнього середовища: стресори групових процесів, стресори на організаційному рівні. Емоційне вигорання – це стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери. Розвиток психологічного стресу у людини конкретної професії повʼязаний не тільки з особливостями її робочого процесу, але і з різними подіями в її житті, з різними сферами її діяльності, спілкування, пізнання навколишнього світу. Тому визначення причин виникнення професійного стресу в конкретній діяльності необхідно проводити з урахуванням особливостей впливу різноманітних життєвих подій людини, які можуть бути джерелом стресу.

Стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресора є порушення в психічній сфері по аналогії з фізичними порушеннями. У цьому випадку порушується структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що керують процесами навчання, система памʼяті, емоційні шляхи навчання. Як стресори в таких випадках виступають травматичні події ‑ екстремальні кризові ситуації, що мають потужний негативний наслідок, ситуації загрози життю для самого себе або значущих близьких. Такі події корінним чином порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Травматичний стрес триває до 2 діб, гострий стресовий розлад триває протягом 1 місяця після критичного інциденту - від 2 діб до 4 тижнів. Посттравматичний стресовий розлад триває більше місяця після критичного інциденту і надалі. Посттравматичний розлад особистості триває протягом подальшого життя людини, що пережила травму.

Завдання на самостійну роботу:

(прислати на пошту Shydelko@i.ua презентацію з наступних тем):

1. Методи та методики діагностики професійного стресу.

2. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ.

3. Професійні стреси представників окремих професій.

Питання на практичне заняття:

1. Здійснення діагностики професійного стресу.

2. Використання методів оптимізації професійного стресу.

Питання на самостійну роботу:

1. Стрес та професійний стрес працівників правоохоронних органів.

2. Моделі професійного стресу.

3. Методи та методики діагностики професійного стресу.