Поняття, властивості, функції та зміст Конституцій

Конституції, в їх формально-юридичному значенні з'являються в ХVII-ХVIII ст. під час демократичних буржуазних революцій і їх поява обумовлена намаганнями запровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка б унеможливила або значно ускладнила б можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузько-корпоративних інтересах, що, в свою чергу, могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природних прав та свобод людини.

Важливий вклад у розвиток вчення про конституцію внесли видатні мислителі ХVII-ХVIII ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, у Франції, І. Кант - в Німеччині, та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція - це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, яка б забезпечила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

2. Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

3. Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю.

4. Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

5. За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своєрідний суспільний договір - угоду між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою. Разом з тим, Конституція на момент її прийняття - це не тільки підсумок узгодження інтересів усіх верств суспільства, а й відображення співвідношення політичних сил у державі. У цьому полягає соціально-політична сутність будь-якої конституції. Як зауважив німецький вчений Фердінанд Лассаль (1825-1864, — немецкий философ, юрист, экономист, автор праці «Система набутих прав») - «конституція тоді лише міцна і має значення, коли є точним відбиттям реальних співвідношень суспільних сил».

6. Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

Історія світового конституційного розвитку охоплює чотири основних етапи:

Перший етап (XVII - XVIII ст. – перша світова війна) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи і Америки. На даному етапі з'являються перші формально-юридичні конституції: США - 1787 р., Франції - 1791, 1792 рр., Польщі - 1791 р. Вони стали моделлю для конституцій інших держав: американська - для конституцій країн Латинської Америки (першу з них було прийнято у Венесуелі вже 1811 р.), а французька-для конституцій європейських країн. Англійська конституція мала значний вплив на зміст конституцій перших домініонів Великої Британії: Канади 1867 р., Австралії 1900 р., Південно-Африканського Союзу 1909 р.

На першому етапі конституційний процес зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші конституції з'явилися в Японії (1889 р.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 р.). Конституції даного етапу відзначаються тим, що вони закріплювали організацію державної влади у відповідності із принципом розподілу влад у двох його варіантах: «жорсткий» розподіл влад (американська модель) і «гнучкий» розподіл влад (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише громадянських та політичних прав.

Другий етап конституційного розвитку (період між першою та другою світовими війнами) характеризується різкою активізацією конституційної правотворчості як у країнах зі сталими конституційними традиціями, що було пов'язане з демократизацією державно-політичних режимів (наприклад, Німеччина), так і в країнах, які або не мали раніше своїх конституцій (наприклад, Ефіопія), або ж утворилися внаслідок розвалу Російської та Австро-Угорської імперій (наприклад, Латвія, Чехословаччи-на, Естонія).

Для другого етапу також притаманне певне розширення предмету конституційного регулювання за рахунок питань політичного і соціально-економічного розвитку. Зокрема, до Веймарської конституції Німеччини 1919 р. було включено такі розділи, як «суспільне життя», «господарське життя», «освіта та школа». В Конституції Югославії 1921 р. передбачалося право держави втручатися в економічні відносини громадян, Конституція Ірландії 1937 р. встановлювала принципи зовнішньої політики держави.

На основі повного відходу від загальновизнаних моделей (американської та континентальної) конституцій розроблялися так звані «соціалістичні конституції», УРСР (1919 р.), СРСР (1936 р.), Монголії (1940 р.), Угорщини (1919 р.) тощо. Закріплені цими конституціями принципи організації державної влади, правового становища особи, її взаємовідносин з державою суттєво відрізнялися від принципів, розроблених практикою світового конституційного розвитку. Так, фактично було знівельовано принцип народного суверенітету, відкинуто принцип розподілу влад, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Натомість на конституційному рівні закріплювалися належність влади трудящим, керівна роль компартії, панування соціалістичної власності, підпорядкованість особи міфічним інтересам суспільства та держави, право на виявлення яких брали на себе керівники компартії тощо.Одночасно соціалістичні конституції, хоча і формально, але дещо розширювали обсяг конституційних прав людини за рахунок деяких соціально-економічних прав.

Третій етап конституційного розвитку (1945 р. - кінець 80-х років XX ст.) пов'язаний з тим, що конституційний процес набуває загальносвітового характеру, до нього підключаються практично всі держави світу. Цей етап характеризується використанням різних конституційних моделей: ліберальної (західної), яка склалася на першому та другому етапах; соціалістичної; а також «нової», втіленої в конституціях країн, що розвиваються.

Четвертий етап конституційного розвитку починається з кінця 80-х років XX ст. і пов'язаний з ліквідацією тоталітарних і авторитарних режимів у соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Так, за період 1989-1995 рр. було прийнято близько 100 нових конституцій. За цей час фактично припинила своє існування соціалістична модель конституції. Нові конституції, прийняті в пострадянських країнах близькі до ліберальної (західної) моделі. Суттєво трансформувалися у напрямку до цієї моделі і конституції країн, що розвиваються.

Як підсумок бачимо, що з часів прийняття перших конституцій вони еволюціонували в бік демократизації конституційного матеріалу і ускладнення обсягу конституційного регулювання.

Конституцію можна розглядати і у матеріальному і у формальному значенні. Під конституцією у матеріальному значенні розуміємо систему правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (порядок і принципи утворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.

Однак у матеріальному значенні термін "конституція" вживається дещо рідше.

Під конституцією у формальному значенні розуміють закон (основний закон, lex fundamentalis), який має вищу юридичну силу, що приймається, змінюється і ска­совується в особливому порядку. Наявність такого документу є найвищим рівнем державності. Недаремно, академік С.Алексеєв порівнює конституцію з камертоном ( прилад, що є еталоном висоти і певного звуку, який застосовується для настроювання музичних інструментів та при співі), за допомогою якого має бути налагоджене все правове й політико-державне життя в країні.