Вплив підвищеного атмосферного тиску на організм

Підвищення атмосферного тиску відбувається при зануренні організму у воду. Через кожні 10 м глибини у морі і кожні 10,4 м глибини у прісній воді барометричний тиск збільшується на 1 атмосферу. В умовах підвищеного атмосферного тиску збільшується розчинність газів (О2, СО2, N2) вдихаючого повітря у крові, тканинній рідині, клітинах тканин, особливо це стосується азоту. Так, наприклад, на поверхні моря в тілі людини розчиняється близько 1 л азоту, а на глибині 100 м за достатньо тривалого перебування під водою розчиняється до 10 л азоту. Ці гази при повільній декомпресії (повільному підніманні із глибини води) поступово виділяються із організму через легені із видихуваним повітрям, не створюючи для нього небезпеки. При швидкому підніманні із глибини води (швидкій декомпресії) розчинені в крові О2, СО2 та N2 не встигають виділятися з організму і при цьому утворюються бульбашки цих газів в крові, які можуть викликати емболію (закупорку) судин. Особливо небезпечною є емболія судин мозку і серця. Кисень і вуглекислий газ, як гази, що хімічно з’єднуються в крові з гемоглобіном та іншими речовинами є менш небезпечними порівняно із азотом. Стан організму, що виникає при швидкій декомпресії називають кесонною хворобою (виникають болі в суглобах, задишка, головокружіння, блювота, погіршується зір, втрата свідомості). Фатальна повітряна емболія може наступити під час швидкого підйому на поверхню моря навіть із глибини 5 метрів. Щоб уникнути кесонної хвороби піднімання водолаза потрібно здійснювати дуже повільно, особливо на останніх метрах. З глибини 15 м доцільно піднімати водолаза близько 3 годин. Для виведення організму із кесонної хвороби потрібно знову швидко піддати його умовам високого тиску, щоб відбулося розчинення утворених бульбашок газу, а потім створити умови повільної декомпресії.

У даний час при зануренні водолазів на велику глибину їм для дихання дають газову суміш, у якій азот замінюють гелієм, який майже не розчиняється у воді і крові, а також у цій газовій суміші зменшують на 20 % концентрацію О2.

Рекомендована література:

1. В.В. Науменко та інші. «Фізіологія с.-г. тварин». –К: «Сільгоспросвіта»; 1994,-с. 84-110.

2. «Физиология с.-х. животных» под ред. Голикова А.Н. и Г.В. Паршутина. – М: «Колос» - 1980.- с. 70-90.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність дихання, склад органів дихання ссавців і птахів.

2. Які м’язи приймають участь в процесах вдиху і видиху?

3. Чому і як змінюється тип дихання у вагітних самок?

4. Як змінюється життєва ємкість легень у тренованих і нетренованих осіб?

5. Як впливає захворюваність дихальних шляхів на процес дихання?

6. Які особливості дихання у плода?

7. Залежність дихання від віку, виду тварин і від різних чинників довкілля.

8. Взаємозв’язок органів дихання з іншими системами організму.

VIII. Фізіологія травлення. Фізіологічні основи голоду і насичення. Загальні закономірності травлення в різних відділах шлунково-кишкового тракту. Особливості травлення у різних видів тварин і в різні вікові періоди (10 годин).