2018-01-08
470
До судинної системи відносять різного діаметра судини, по яких рухається рідина; серце, що сприяє просуванню цієї рідини; органи, що беруть участь у кровотворенні (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли) – формуванні основних формених елементів кровоносної системи.
Рух рідини по судинах відбувається хоча й з різною швидкістю, але безупинно, завдяки чому органи, тканини й клітини одержують речовини, необхідні їм у процесі асиміляції, при цьому виділяються продукти, що утворилися в результаті процесів дисиміляції.
Залежно від характеру циркулюючої рідини судинну систему поділяють на кровоносну систему й лімфатичну систему. У судинах кровоносної системи циркулює кров, а в судинах лімфатичної системи - лімфа.
З позицій ембріогенезу ці дві системи представляють собою єдине ціле. Лімфатична система є лише додатковим руслом для відтоку рідини. Причому речовини у вигляді звичайних розчинів всмоктуються в кровоносні судини, а суспензії - у лімфатичні. Швидкість всмоктування й просування речовин через кров більше, ніж через лімфу.
До кровоносної системи відносять серце й кровоносні судини, які розділяються на артерії, вени й капіляри.
Серце - це центральний орган кровообігу. Воно не тільки виштовхує кров у судини, але й приймає кров з них і регулює рух рідини у судинах.
Артеріями називаються кровоносні судини, по яких кров тече від серця до периферії - до органів і тканин. Між артеріями й венами перебувають найтонші кровоносні судини, які називаються капілярами.
Функції кровоносної системи різноманітні. Найбільш важливі з них наступні.
Кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму (сталість сольового складу, осмотичного тиску, рівновагу води й т.п.). Хімічні реакції, що лежать в основі життєдіяльності організму, здійснюються у водному середовищі. З віком людини кількість води поступово зменшується. Якщо в молодому віці кількість води в тканинах у середньому становить 80-90%, то в літньому - до 60%.
Із крові доставляються тканинам поживні речовини, що поступають у неї під час процесу всмоктування зі шлунково-кишкового тракту. Кров транспортує гази: до тканин - кисень, від тканин - вуглекислий газ. Зі струмом крові розносяться гормони, ферменти й інші активні хімічні речовини, які разом з нервовою системою беруть участь у регуляторних процесах організму (нейро-гуморальна регуляція). У кров надходять продукти обміну речовин, що підлягають видаленню, вона транспортує їх до органів виділення: ниркам, шкірі, легенів.
Кровоносна система бере участь у теплорегуляції, сприяє вирівнюванню температури в різних ділянках тіла. Наприклад, при зниженій температурі навколишнього середовища всі судини рефлекторно звужуються, зменшується приплив крові до шкіри, а отже, і тепловіддача. І навпаки, при підвищеній температурі зовнішнього середовища шкірні судини розширюються, кров інтенсивно притікає до шкіри, тепловіддача збільшується, тому перегрівання організму не відбувається. При цьому поліпшується кровонасичення потових залоз, що перебувають у товщі шкіри, і їх функція підсилюється.
Кровоносна система виконує й захисні функції, до яких відносять явища фагоцитозу, процес згортання крові й імунологічних реакцій, пов'язані з утворенням так званих антитіл - захисних речовин, що забезпечують стійкість організму до ряду інфекційних захворювань. Встановлено, що активність лейкоцитів до фагоцитозу у спортсменів вище, ніж у людей які не займаються спортом. Останнім часом з еритроцитів виділений антибіотик - еритрин, що має вплив на деякі віруси.
Важливе значення має рефлексогенна функція кровоносної системи. У стінках кровоносних судин є численні нервові закінчення - рецептори, що утворять великі рефлексогені зони, які сигналізують у ЦНС про величину кров'яного тиску, хімічного складу крові й ін.
СЕРЦЕ
Серце людини являє собою порожній м'язовий орган, що має форму неправильного конуса. У людини серце чотирьохкамерне. У ньому розрізняють два передсердя - праве й ліве й два шлуночка - правий і лівий. У процесі ембріонального розвитку людини серце знаходиться в шийній області, а потім переміщається вниз, у грудну порожнину. На початку 2-го тижня внутрішньоутробного розвитку із зародкової сполучної тканини (мезенхіми) виникають два пухирці, що зливаються в серцеву трубку, із шарів якої й формуються всі відділи серця. Спочатку утворюється однокамерне серце - на 3-ому тиждні розвитку, потім двокамерне - на 4-ому тиждні й, нарешті, чотирьохкамерне - наприкінці 5-го тиждня. Розташовується серце в грудній порожнині, між легенями, у так званому средостенії. Лежит воно асиметрично: 1/3 перебуває праворуч від серединної площини, 2/3 - ліворуч. Залежно від форми грудної клітини серце може займати вертикальне, косе або поперечне положення. Вертикальне розташування серця характерно для людей з вузькою й довгою грудною клітиною, поперечне положення воно займає, як правило, в осіб із широкою й короткою грудною клітиною, а косе - при переходних формах грудної клітини.
У будові серця розрізняють основу (широку частину) і верхівку. Основа серця звернена нагору, назад і вправо; верхівка - униз, уперед і вліво. Попереду серце контактує із грудиною й хрящами ребер, знизу - з діафрагмою, з боків і частково попереду, а також позаду - з легенями. Границі серця на передню грудну стінку проектуються в такий спосіб: верхня границя знаходиться на рівні верхнього краю хрящів 3-х ребер; права виступає у вигляді опуклої лінії за правий край грудини на рівні від 3-го до 5-го ребра; нижня йде косо від 5-го правого реберного хряща до верхівки серця; ліва - косо від місця з'єднання 3-го лівого реберного хряща з кістковою частиною ребра до верхівки серця. Верхівка серця проектується у 5-му лівому міжреберному проміжку приблизно усередину від серединної ключичної лінії. У спортсменів верхівка серця може проектуватися по серединній ключичній лінії.
Серце має грудинно-реберну й діафрагмальну поверхні, правий і лівий краї. Грудинно-реберна поверхня утворена головним чином стінками правого й частково лівого шлуночка, діафрагмальна поверхня - стінками лівого й частково правого шлуночка й стінками передсердь. В утворенні лівого, закругленого краю бере участь головним чином лівий шлуночек, а правого гострого краю - правий шлуночек. На зовнішній поверхні серця перебувають борозни, у яких проходять кровоноснісудини, між передсердями й шлуночками розташована вінцева борозна, на грудинно-реберній поверхні серця - передня міжшлуночкова борозна, на діафрагмальній - задня міжшлуночкова борозна.
Серце в немовляти розташовано трохи вище, ніж у дорослого, і займає в грудній клітці майже серединне положенния. Форма його наближається до кулястого. Передсердя відносно більші, ніж у дорослих. Товщина стінки правого й лівого шлуночків майже однакова. Найбільш інтенсивний ріст серця відбувається в перший рік життя й у період статевого дозрівання (12-16 років). В 12-15 років у дівчаток розміри серця більше, ніж у хлопчиків. У перший рік життя інтенсивніше ростуть передсердя, трохи пізніше починається посилений ріст шлуночків, причому більшою мірою лівого. Наростання товщини стінки серця йде за рахунок збільшення поперечних розмірів м'язових волокон. Розвиток м'яза серця закінчується до 16-20 років. До цього часу м'язові клітини збагачуються саркоплазмою. Кількість міофібрил прогресивно збільшується. З 20 до 30 років при звичайному функціональному навантаженні серце людини перебуває у стані відносної стабілізації. Після 30-40 років у міокарді починає збільшуватися кількість сполучнотканинних елементів. Поодинокими являются жирові клітини, особливо в епікарді.
Праве передсердя. Праве передсердя має форму куба. У праве передсердя впадають верхня порожня вена, нижня порожня вена, вінцевий синус, що збирає кров від стінки серця, а також невеликі вени серця. На його передньо-верхній стінці є додаткова порожнина - праве вушко. У перетинці між пра-вим і лівим передсердями перебуває овальна ямка. У плода в цьому місці є овальний отвір, через яке кров із правого передсердя, минаючи легені, надходить у ліве передсердя. Овальний отвір закривається в перший рік життя, однак в 1/3 випадків воно залишається протягом всього життя (одна з форм уродженого пороку серця). Внутрішня поверхня правого передсердя гладка, за винятком області правого вушка, де видні виступи, які називають гребінчастими м'язами.
Скорочення (напруга) стінки серця називається систолою, а розслаблення - діастолою. При систолі правого передсердя кров з нього через правий предсердно-шлуночковий отвір надходить у правий шлуночек. Цей отвір закривається правим предсердно-шлуночковим клапаном (трьохстулковим), що складається із трьох стулок і перешкоджає зворотному струму крові під час систоли шлуночка.
Правий шлуночок. Внутрішня поверхня порожнини правого шлуночка має численні м'ясисті поперечини й конусоподібні виступи, які називаються сосочковыми м'язами. Від верхівки сосочковых м'язів до вільного краю тристулкового клапана тягнуться сухожильні струни, що перешкоджають вивертанню тристулкового клапана убік передсердя при систолі шлуночка. При нормальному кров'яному тиску (125-130 мм рт. ст.) сухожильні струни витримують навантаження в 2-3 кг. Межа міцності їх коливається від 10 до 24 кг на 1 мм2, запас міцності у 7-20 разів більше норми. Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, по якому до легенів тече венозна кров. Отвір його при діастолі (розслабленні) правого шлуночка закривається клапаном легеневого стовбура, що складається із трьох напівмісячних клапанів у вигляді комірців. Цей клапан перешкоджає зворотному струму крові з легеневого стовбура у правий шлуночок.
Ліве передсердя. У нього впадають чотири легеневі вени, по котрим тече артеріальна кров з легенів. Ліве передсердя, як і праве, має додаткову порожнину - ліве вушко із гребінчастими м'язами. Ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком лівим предсердно-шлуночковим отвором. Воно закривається лівим предсердно-шлуночковим клапаном, що ще называют двостулковим, або митральним. Цей клапан складається із двох стулок.
Лівий шлуночек. Будова лівого шлуночка подібна до будови правого шлуночка: у ньому також є м'ясисті перетинки й сосочкові м'яза, від яких тягнуться сухожильні струни до двостулкового клапана. З лівого шлуночка виходить аорта. Отвір в аорту закривається клапаном аорти, що має таку ж будову, як і клапан легеневого стовбура (складається із трьох напівмісячних клапанів).
Правий і лівий передсердно-шлункові клапани, а також клапан аорти й клапан легеневого стовбура являють собою складки ендокарду, усередині яких перебуває сполучна тканина.
Стінка серця складається із трьох шарів: внутрішнього - ендокарда, середнього - міокарда й зовнішнього - епикарда. Е ндокард - це тонка серозна оболонка, що вистилає порожнину серця. Вона складається зі сполучної тканини, що містить коллагенові, еластичні й гладкомьязеві волокна, кровоносні судини й нерви. З боку порожнин серця ендокард покритий епітелієм. Міокард - найбільш товстий шар стінки серця, що складається з поперечно-смугастої серцевої м'язової тканини. Товщина міокарда в передсердях - 2-3 мм, у правому шлуночкі - 5-8 мм, у левому - 1,0-1,5мм. Різниця в товщині м'язового шару порожнини серця пояснюється характером виконуваної роботи: передсердя проштовхує кров лише в шлуночки, правий шлуночек - у мале коло кровообігу, а лівий - у велике коло кровообігу.
Мускулатура передсердь відособлена від мускулатури шлуночків. М'язові волокна як передсердь і шлуночків починаються самостійно від фіброзних кілець, що оточують предсердно-шлункові отвори.
Епікард. Це вісцеральний листок серозної оболонки серця, що щільно зростається з міокардом. Основу його становить сполучна тканина, а вільна поверхня вкрита плоскими клітинами - мезотелием.
Перикард, або навколосердечна сумка. Це замкнений мішок, у якому розташоване серце, що складається із двох пластинок - зовнішньої - фіброзної й внутрішньої - серозної.
Запитання для самоперевірки:
1. Навести загальну характеристику серцево-судинної системи людини
2. Охарактеризувати будову серця; властивості серцевого м’яза; роботу серця.
3. Назвати класифікацію кровоносних судин, зазначити особливості їх будови. Як відбувається рух крові по судинах?
4. В чому полягають вікові особливості серцево-судинної системи організму.
