Анатомія, фізіологія і гігієна шкіри дитини

Будова шкіри

Шкіра складається з двох шарів: епідермісу, або надшкір’я, і власне шкіри.

Епідерміс утворений багатошаровим епітелієм і поділяється на два шари: поверхневий і глибокий. Поверхневий шар складається з плоских клітин, які поступово роговіють і злущуються. Отже, поверхневий шар епідермісу — роговий. Він непроникний для мікробів, води та шкідливих для організму речовин. Клітини, що злущуються, замінюються новими, з глибшого шару епідермісу; вони мають великі ядра і здатні до розмножен­ня (ростовий шар). В міру наближення до поверхні шкіри клітини епідер­місу стають більш плоскими і прозорими. В епідермісі немає кровоносних судин. Товщина епідермісу в дорослої людини 0,3—4 мм, залежно від місця його на тілі. У дітей, особливо в ранньому віці, епідерміс значно тонший і ніжніший, тому шкіра може легко поранитись, що створює сприятливі умови для шкірних захворювань (парші, стригучого лишаю, корости та ін.).

Власне шкіра складається з щільної сполучної тканини, в якій є багато колагенових і еластичних волокон, які зумовлюють міцність і еластичність шкіри. У власне шкірі багато кровоносних судин, причому капіляри утво­рюють судинні сітки. В них може депонуватись значна кількість крові. Багата власне шкіра і на лімфатичні судини. На межі з епідермісом власне шкіра утворює виступи — сосочки (сосочковий шар шкіри). У власне шкірі, особливо в її сосочковому шарі, є багато чутливих нервових закінчень. В епі­дермісі їх значно менше.

У дітей власне шкіра також тонша, ніж у дорослих. Капілярів у ній відносно більше і просвіти їх ширші, тому кровопостачання шкіри в дітей краще, ніж у дорослих.

Власне шкіра без різкої межі переходить у розміщену глибше підшкір­ну жирову клітковину, що складається з пучків сполучнотканинних волокон, проміжки між якими заповнені час­точками жирової тканини. Підшкірний жировий шар захищає розміщені глибше органи (м’язи та ін.) від механічних пошкоджень (ушибів, ударів) та від охо­лодження. Жир, що відкладається в під­шкірній клітковині, є запасним пожив­ним матеріалом.

У дітей до 6 місяців підшкірний жировий шар розвинений добре. Він захищає їх від ушибів при падінні. З шестимісячного до трирічного віку розвиток його зменшується. З трьох до восьми років жировий шар майже не збільшується, після восьми років він знову починає наростати, особливо у дівчаток. Індивідуальні коливання кіль­кості жирового шару залежать від здоров’я, умов харчування. З початком періоду статевого дозрівання настає звичайно наростання жирового шару, особливо у дівчаток. Надмірне відкла­дання жиру шкідливе, бо при рухах збільшує навантаження на м’язи і серце. Колір шкіри залежить від пігменту, що утворюється в особливих пігментних клітинах. Затримуючи ультрафіолетові промені, пігмент шкіри захищає розмі­щені глибше органи і тканини від їх шкідливої дії. Під впливом ультрафіо­летових променів (опромінення сонцем, ртутно-кварцовою лампою) відкладання пігменту в шкірі посилюється — утворю­ється «загар».

Залози шкіри. В шкірі є багато саль­них і потових залоз. Сальні залози розмі­щені у власне шкірі навколо волосяних сумок, в які вони відкриваються своїми протоками. Клітини цих залоз виділяють шкірне сало, яке зволожує і пом’якшує волосся і шкіру: волосся від цього стає неламке, а роговий шар епідермісу шкіри злущується значно повільніше. У дітей сальні залози добре розвинені з пер­шого року життя. Потові залози міс­тяться у власне шкірі і підшкірній жировій клітковині. Вони мають вигляд трубочок, нижній кінець яких згорнутий у клубочок. У стінках цих залоз є шар кубічних епітеліальних клітин, зовні яких містяться гладенькі м’язові волокна. Скорочуючись, волокна сприяють виведенню поту на поверхню. Вивідна протока потової залози у власне шкірі прямолінійна, а в епідермісі покручена у вигляді штопора. На поверхні шкіри протока відкрива­ється невеличким отвором — порою. Потових залоз у людини до 2 млн. Особливо багато їх на долонях і підошвах.

Функція потових залоз полягає у виділенні рідкого секрету — поту, разом з яким виводяться з організму кінцеві продукти обміну речовин. На випаровування поту з поверхні шкіри витрачається тепло, а це сприяє зниженню температури тіла при його перегріві. Розвиток більшості потових залоз закінчується ще до народження дитини.

Придатки шкіри. Придатками шкіри є волосся і нігті.

Волосся е похідним від зовнішнього шару шкіри — епідермісу. Воло­сина складається з двох частин: стебла, що вільно виступає над поверхнею шкіри, і зануреного в шкіру кореня. Нижній кінець кореня має потовщення, яке називається волосяною цибулиною. В заглибині цибулини міститься волосяний сосочок, утворений сполучною тканиною. За рахунок кровоносних капілярів сосочка живиться волосяна цибулина. Корінь волосини оточе­ний волосяною сумкою, яка складається з шкірного епітелію і сполучної тканини. До волосяної сумки прикріплюються гладенькі м’язи, які почи­наються у власне шкірі. Коли ці м’язи скорочуються, то шкіра стає шер­шавою (гусяча шкіра), а волосся піднімається. Скорочуються м’язи рефлек­торно (наприклад, на холоді).

Волосина складається з видозміненого зроговілого шкірного епіте­лію. Тільки в клітинах волосяної цибулини немає рогової речовини; вони постійно розмножуються. Росте волосина за рахунок волосяної цибулини.

Колір волосся залежить від особливого пігменту. Протягом життя одні волосини відмирають і випадають, а на їх місце виростають нові. Під старість волосся поступово втрачає пігмент — сивіє. Добре розвинений волосяний покрив у людини є лише в окремих місцях. Більша ж частина поверхні тіла вкрита лише рудиментарним волоссям, яке все ж нагадує про суцільний волосяний покрив наших далеких тваринних предків.

Нігті. На кінцях пальців рук і ніг є нігті — тверді рогові пластинки. Нігті захищають кінцеві фаланги пальців, де найбільша чутливість. Нігті ростуть все життя.

 

Функції шкіри

Найважливіші функції шкіри такі: захисна, видільна, дихальна, чут­лива, теплорегуляційна.

Захисна функція шкіри полягає в тому, що вона захищає організм від різних шкідливих впливів навколишнього середовища. Завдяки роговому шару епідермісу шкіри бактерії не можуть проникнути крізь шкіру в орга­нізм. Цим самим організм захищений від багатьох можливих захворювань. У шкірі утворюється лізоцим — білкова речовина, антибіотик тваринного походження. Лізоцим має здатність руйнувати деякі мікроби. Чиста шкіра добре виділяє лізоцим і тому в багато разів краще знезаражує мікроби, ніж немита шкіра.

Шкіра захищає організм від різних пошкоджень, ультрафіолетових променів (завдяки тому, що в ній розміщені особливі пігментні клітини, які виробляють під впливом сонячних променів особливий пігмент, здатний затримувати ультрафіолетове проміння).

Видільна функція шкіри здійснюється через сальні і потові залози. Сальні залози виділяють шкірне сало, яке зволожує і пом’якшує волосся і шкіру. При порушенні діяльності сальних залоз шкіра стає сухою, тріс­кається і може стати «воротами» інфекції. Потові залози виділяють піт, до складу якого входять: вода (до 98%), мінеральні солі (хлористий натрій і калій та ін.), органічні продукти розпаду: сечовина, аміак, різні кислоти (молочна, оцтова, мурашина та ін.). Потовиділення — процес рефлекторний і регулюється центральною нервовою системою.

Дихальна функція шкіри людини становить не більше 1 % від всього газообміну.

Важливу роль виконує, шкіра як орган чуття, завдяки розміщенню в ній численних рецепторів (див. стор. 82). Надзвичайно важлива роль шкіри в теплорегуляції.

 

Теплорегуляція

Утворення тепла в організмі. Тепло утворюється в усіх органах, але найбільше в скелетних м’язах, печінці, нирках та деяких інших органах. Теплопродукція залежить від інтенсивності обміну: у стані спокою людини вона невелика, під час роботи підвищується. Так, під час ходьби теплопро­дукція в м’язах підвищується на 60—80%, а під час бігу і фізичної праці — в 4—5 раз. Інтенсивність обміну речовин (а, отже, і теплопродукція) за­лежить і від температури: на холоді вона вища, ніж у теплі.

Проте температура тіла людини залишається відносно сталою (на по­верхні шкіри близько 36,5°), бо утворення тепла в організмі супроводиться його віддачею. Скільки тепла утворюється в організмі, стільки його й від­дається в навколишнє середовище. Коли б тепло затримувалось в організ­мі, то він перегрівся б і настала смерть.

Тепловіддача. Основна частина тепла — близько 82% — віддається організмом через шкіру.

Процентні співвідношення тепловіддачі людини

Через шкіру 82

Через органи дихання 12,1

На зігрівання прийнятої їжі і води 4,6

З сечею і калом 1,3

Віддача організмом тепла здійснюється теплопроведенням, тепловипро­мінюванням і випаровуванням поту з поверхні шкіри. Теплопроведення і випромінювання можливі тільки тоді, коли температура середовища нижча від температури поверхні тіла. Чим вища температура шкіри, тим більша тепловіддача. Температура шкіри залежить від надходження до неї тепла: вона тим вища, чим більший приплив крові. Кровопостачання шкіри регу­люється рефлекторно. У шкірі є багато рецепторів, які сприймають теплове і холодове подразнення. Збудження, що виникає в рецепторах, іде в судино­руховий центр головного мозку, який регулює кровопостачання шкіри розширенням і звуженням її судин. Імпульси від судинорухового центра до кровоносних судин шкіри передаються по вегетативних нервах.

При високій температурі навколишнього середовища, а також при посиленій теплопродукції (наприклад, при енергійній м’язовій діяльності) судини нутрощів звужуються, а судини шкіри розширюються, внаслідок чого кров швидко «переносить тепло» з місць теплопродукції до місця тепло­віддачі. При низькій температурі і невисокій теплопродукції, навпаки, шкіра блідне, її судини звужуються, основна маса крові циркулює по внут­рішніх органах, і тепловіддача різко зменшується.

Тепловіддача відбувається і через випаровування поту з поверхні шкіри. На випаровування 1 г поту при температурі повітря 30° з поверхні шкіри витрачається близько 580 кал. Ось чому людина може відносно довго перебувати в середовищі, температура якого вища від температури її тіла. Остання зберігається сталою завдяки посиленому потовиділенню. В умовах високої температури може виділитись до 12 л поту за добу, а в звичайних умовах близько 500—600 г.

Кількість виділюваного поту залежить від температури повітря і ін­тенсивності утворення тепла в організмі. Так, при важкій м’язовій роботі піт може виділятись і при температурі повітря нижче нуля. Потовиділення посилюється з підвищенням температури середовища і вживанням великої кількості води.

Діти потіють швидше, ніж дорослі. Втрата тепла при випаровуванні поту в дітей більша, ніж у дорослих, бо в них більша поверхня шкіри на 1 кг ваги тіла. Тому під час потовиділення в них більше знижується темпе­ратура тіла, ніж у дорослих. Потовиділення під пахвами при підвищенні температури настає в дітей приблизно з 7 років, а при розумовому напру­женні воно починається в середньому шкільному віці, поступово збіль­шуючись з віком.

Непомітне потовиділення відбувається безперервно, при цьому піт випаровується з поверхні шкіри зразу після виділення. Коли поту утво­рюється багато, він скупчується на поверхні шкіри у вигляді краплин (помітне потовиділення).

У дітей до чотирьох місяців помітне потовиділення виражене слабо, а непомітне, навпаки, в перші місяці виражене більше, потім поступово зменшується. На деяких ділянках тіла потовиділення з віком збільшується.

При підвищенні температури навколишнього середовища потовиділен­ня у дітей віком до 1 року недостатнє для віддачі тепла через випаровування. Тому в них підвищується в таких умовах температура тіла. Тільки з 2—3-річного віку тепловіддача при перегріванні стає достатньою внаслідок знач­ного потовиділення. При охолодженні шкіри піломоторний рефлекс («гу­сяча шкіра») з’являється тільки після 1,5-річного віку і стає помітним з двох років. Ці явища зумовлені недостатнім розвитком в перші роки життя дитини підгорбикової ділянки проміжного мозку, яка регулює механізм підтримання сталої температури, тепловіддачу потовиділенням та піло­моторний рефлекс.

Центр теплорегуляції. Стала температура тіла людини зумовлюється тим, що центральна нервова система регулює, з одного боку, інтенсивність утворення тепла, а з другого,— інтенсивність тепловіддачі.

Експериментами на теплокровних тваринах встановлено, що в підгорбиковій ділянці проміжного мозку є окремі ядра, які контролюють тепло­утворення і тепловіддачу,— це центр теплорегуляції.

Збудниками центра теплорегуляції є температура крові та рефлекторні впливи. Якщо температура крові, що проходить по проміжному мозку, підвищена, то центр теплорегуляції збуджується, і в діяльності організму настають зміни, які сприяють зниженню температури. При зниженні температури крові центр теплорегуляції реагує підсиленням інтенсивності процесів, які зумовлюють підвищення температури. Під дією різних змін температури на шкіру в її рецепторах виникають збудження, які надходять у центр теплорегуляції. Звідти імпульси йдуть по відцентрових нервах до органів, зв’язаних з теплоутворенням (м’язи, печінка тощо) і тепловідда­чею, і викликають зміну їх діяльності. Імпульси з центра теплорегуляції до органів теплоутворення і тепловіддачі передаються по симпатичних нервах. Центр теплорегуляції підгорбикової ділянки головного мозку пере­буває під контролем кори великих півкуль.

Температура тіла людини. Нормальна температура тіла людини 36,5— 36,9°. Відхилення температури тіла дитини (як і дорослої людини) від нор­ми протягом доби буває в межах 0,5°. Найнижча температура тіла буває о 3—4-й годині ночі; потім вона поступово підвищується, досягаючи найвищої точки о 16-й год. після чого знову починає спадати.

При посиленій м’язовій роботі температура тіла може різко підвищи­тись (до 38—39°). Після припинення роботи вона швидко спадає і доходить до норми.

Теплорегуляція порушується при захворюванні, під час роботи в га­рячих цехах або при тривалому перебуванні на морозі тощо. При цьому порушується сталість температури (вона або підвищується, або знижується). Підвищення температури понад норму називається гарячкою. Підвищення температури в людини понад 42—43° спричиняє смерть. Смерть настає і при значному зниженні температури.

При зниженні температури тіла різко сповільнюються всі життєві процеси в ньому. Це явище становить великий інтерес для медицини, особ­ливо для клінічної практики. Завдяки штучному охолодженню організму — гіпотермії лікарям вдалося вивести багатьох людей з стану клінічної смерті. Холод полегшує роботу хірурга, коли треба на деякий час спинити серце людини, і в багатьох інших випадках.

У дітей теплорегуляція має свої особливості порівняно з дорослими. Тонкий епідерміс шкіри і недосконала регуляція просвіту кровоносних судин у дітей сприяють швидшому охолодженню їх організму. Швидкому охолодженню організму дітей сприяє також відносно більша по­верхня шкіри у них порівняно з дорослими. Чим менша за віком дитина, тим більша поверхня шкіри припадає у неї на 1 кг ваги тіла. У зв’язку з цим і теплоутво­рення в дітей (на одиницю ваги тіла) відносно більше, ніж у до­рослих, тобто обмін речовин у дітей відбувається інтенсивніше, ніж у дорослих.

У дітей менш досконала і теплорегуляція. Тому на холоді дітям треба одягатися тепліше, ніж дорослим, але не надмірно, щоб вони могли вільно рухатись, не потіти під час рухів.

Крім описаних вище основних функцій, шкіра є місцем утворення деяких ферментів, імунних тіл і специфічних начал росту — вітастеринів. Через шкіру відбуваються впливи на весь організмі гуморальне, і рефлекторно. Через кору головного мозку подразнення шкіри впливає на рівно­вагу вегетативної нервової системи, на морфологічні особливості крові, її фізико-хімічний склад, на функції внутрішніх органів і т. д.

 

Гігієна шкіри дитини

Шкіра дитини значно гірше захищає організм від коливань темпера­тури навколишнього повітря, впливу сонячних променів, різних травм і ме­ханічних пошкоджень, а також від впливу різних бактерій, ніж шкіра дорослої людини. Тому дуже важливо для нормального стану шкіри дитини і її функцій є додержання її чистоти, щоденний догляд за нею та запобігання можливим її пошкодженням.

На поверхні шкіри скупчуються рештки поту, шкірного сала, відмер­лі клітини епідермісу, бактерії, пил. Всі ці нашарування забруднюють шкіру, закупорюють отвори сальних і потових залоз. Шкірне сало і орга­нічні рештки поту, розкладаючись, створюють неприємний запах. На за­брудненій шкірі створюються сприятливі умови для розвитку хвороботвор­них бактерій, наслідком чого є різні хвороби шкіри, екземи тощо. Бактерії, а також яйця глистів, що містяться на поверхні шкіри, легко можуть по­трапити, особливо з шкіри рук, у рот і викликати тяжкі захворювання (дизентерію, скарлатину, черевний тиф, глистяні зараження і т. д.). Особ­ливо багато хвороботворних бактерій скупчується у складках шкіри. Ось чому так важливо дбати про чистоту шкіри як відкритих її частин, так і прикритих натільною білизною. Щотижня міняти постільну білизну.

Необхідно навчити дітей правильно вмиватися. Під час ранкового вмивання спочатку треба мити руки, вимиваючи не тільки кисті рук, але й передпліччя. Потім мити обличчя, шию, вуха. Вмиватися треба з милом, бо однією водою не можна повністю видалити бруд із шкіри. Мило розчиняє жирні кислоти, які скупчуються на поверхні шкіри внаслідок діяльності сальних і потових залоз. Мило також пом’якшує епідерміс і полегшує процес видалення його відмерлих тканин. Умиватися треба водою звичай­ної кімнатної температури. Перед сном треба умиватися і мити ноги теплу­ватою водою з милом. Руки треба мити завжди перед їдою, після роботи, зокрема, повернувшись додому з школи, а також після відвідування вби­ральні.

Не рідше одного разу на тиждень діти повинні відвідувати лазню або обмивати все тіло під гарячим душем. Лише гарячою водою з милом і мо­чалкою або губкою можна повністю очистити шкіру від бруду, пилу, часток злущуваного епідермісу, зайвин шкірного сала і продуктів розпаду, що виділяються з потом, а також очистити вивідні протоки шкірних залоз. На чистій шкірі мікроби гинуть далеко швидше, ніж на брудній. Миття тіла гарячою водою з милом поліпшує кровообіг у шкірі. При цьому під­силюється робота серця і органів дихання, підвищується обмін речовин. Але користуватись гарячою водою для миття тіла більш як два рази на тиж­день недоцільно, бо це приводить до надмірного знежирювання шкіри і призводить до її сухості.

За волоссям і нігтями також необхідно старанно доглядати. У волоссі скупчується багато пилу. Змішуючись з потом і шкірним салом, волосся є сприятливим ґрунтом для розвитку хвороботворних бактерій. У брудному волоссі легше заводяться паразити (воші). Тому волосся і шкіру на голові необхідно старанно мити гарячою водою з милом не рідше одного разу на тиждень. Дівчаткам, які мають довге волосся, влітку треба мити голову двічі на тиждень. Для миття волосся найкраще користуватися так званою «м’якою» водою (дощовою або річковою), у якій мало вапняних та магнезієвих солей. У м’якій воді краще милиться мило і легше видаляється бруд із шкіри та волосся.

Волосся на голові краще стригти коротко, наголо (у хлопчиків). Тоді в ньому менше скупчується пилу і його легше мити. Коли є зачіска у хлоп­чиків або коси у дівчаток, треба щодня їх прочісувати густим гребінцем і акуратно зачісувати.

Нігті на руках і ногах треба коротко зрізувати і старанно мити, щоб не збирався під ними бруд. Треба боротися з шкідливою звичкою дітей гризти нігті, бо це часто буває причиною зараження глистами та інфек­ційними хворобами.

Шкіру треба оберігати від обмороження та опіків. Шкіра найчастіше обморожується на носі, вухах, пальцях рук і ніг. При обмороженні першого ступеня шкіра блідне, виникає сильний біль; при обмороженні другого сту­пеня шкіра припухає, утворюються темно-червоні плями і втрачається чутливість; при обмороженні третього ступеня починається змертвіння обмороженого органу.

Щоб запобігти обмороженню, не слід гріти руки біля грубок, мити їх дуже теплою або холодною водою. У великі морози діти повинні одягати шапки з навушниками, а на руки теплі рукавиці. В дуже сильні морози рекомендується перед виходом з приміщення змащувати відкриті частини обличчя тонким шаром гусячого жиру або вазеліну. Корисно випити теп­лого чаю, молока або кофе.

При виявленні ознак обмороження, треба негайно звернутись до лі­каря. Але перед цим корисно самому обережно потерти обморожену ділянку шкіри пухким, м’яким снігом. Відновивши в такий спосіб кровообіг, треба м’якою тканиною витерти обморожену частину обличчя і обгорнути теплою тканиною чи хутром.

При обмороженні ступні треба негайно зняти (в захищеному від вітру приміщенні) взуття, панчохи і розтерти підошву снігом або холодною водою чи ваткою, змоченою спиртом і якнайшвидше звернутись до лікаря.

При обмороженнях другого і третього ступенів розтирання не слід ро­бити, а треба негайно звернутись до лікаря.

Слід пам’ятати, що обмороження найчастіше буває при порівняно неве­ликому морозі, але при сильному вітрі. Через це в морозну, вітряну по­году треба бути дуже обережним, особливо дітям, своєчасно вживати запобіжних заходів проти обморожень.

При будь-якому ступені обмороження корисна гаряча їжа, чай.

Опіки. Обпектись можна полум’ям, кип’ятком, гарячим металом, про­мінням сонця, лугом, кислотою тощо. Опік першого ступеня супроводиться почервонінням, невеликим припуханням шкіри і болями. При опіках другого ступеня утворюються пухирі, при опіках третього ступеня — змер­твіння органу.

При опіках першого ступеня уражене місце треба присипати содою, тальком, пудрою; можна класти примочки з розчину соди або з 5-процент-ного розчину марганцевокислого калію. Корисно змазати шкіру вазеліном, маслом, кольдкремом. При опіках другого і третього ступеня треба накласти пов’язку із стерильного бинта і звернутися до лікаря.