Значення залоз внутрішньої секреції та методи їх дослідження

До залоз внутрішньої секреції (або ендокринних) належать залози, які не мають вивідних проток,— щитовидна, паращитовидні, зобна (або вилочкова), надниркові залози, гіпофіз, епіфіз, підшлункова та статеві за­лози; речовини, які вони виробляють (гормони), надходять без­посередньо в кров.

Залози внутрішньої секреції складають систему органів, які роблять надзвичайний вплив як на фізичний, так і на психічний розвиток дитини і підлітка. Найменші порушення функції (виділення гормонів) цих залоз проявляються в різких порушеннях нормального розвитку дитини, що спри­чиняється до виродливості.

Від діяльності залоз внутрішньої секреції в значній мірі залежить ріст, вага тіла, сила м’язів, ожиріння або схуднення, обмін білків, жирів, вуглеводів і мінеральний обмін; виділювані ними гормони впливають на розвиток вторинних статевих ознак і на такі реакції організму, як, наприк­лад, запалення.

Гормони залоз внутрішньої секреції мають дуже велику фізіологічну активність: вони можуть діяти в надзвичайно малих концентраціях. Так, адреналін (гормон надниркових залоз) в розведенні 1: 30 млн може помітно впливати на діяльність серця, прискорюючи і підсилюючи його скорочення, на артеріальні судини (викликаючи їх звуження) та інші органи. Хімічний склад деяких гормонів добре вивчений і їх тепер добувають синтетичним способом у лабораторіях.

Вивчення залоз внутрішньої секреції має велике практичне значення для медицини. Знання функцій цих залоз дає можливість лікарям лікувати захворювання, які раніше здавались загадковими, а насправді є результатом порушення нормальної діяльності тієї або іншої залози внутрішньої секреції.

Функції окремих залоз внутрішньої секреції і значення гормонів, які вони виробляють, вивчають різними методами, з яких найважливіші такі: видалення в тварини тієї чи іншої ендокринної залози; годівля тварини препаратом, добутим із залози, а також введення його в кров або під шкіру тварини; пересаджування залози від однієї тварини того самого виду до іншої; дослідження властивостей крові, що надходить до залози і вихо­дить від неї; спостереження над захворюваннями людини, які виникають при недостатній або, навпаки, надмірній функції тієї чи іншої залози.

Найкращі наслідки дає поєднання кіль­кох методів. Так, при видаленні у тварини підшлункової залози збільшується вміст цукру в її крові; при введенні препарату цієї залози в кров або під шкіру, а також при пересаджуванні залози, взятої від іншої тварини, кількість цукру в крові падає до норми або навіть буває нижче норми. Наслідки всіх цих дослідів свідчать про те, що гормон підшлункової залози впливає на обмін цукру в організмі.

Дослідженням властивостей крові, що проходить через надниркові залози, вста­новлено, що кров, яка відпливає від залози, має інший вплив на різні органи, ніж кров, яка припливає до залози. Спосте­реженнями над хворими в клініці було встановлено зв’язок між різними захворю­ваннями та ураженнями тієї чи іншої залози.

Ендокринні залози мають густу сітку кровоносних судин, велику кількість нер­вових волокон. Вся їх діяльність регулю­ється нервовою системою.

При порушеннях діяльності ендокрин­них залоз виникають різні захворювання. Ці порушення бувають двоякого роду: а) посилення діяльності залози — гіперфун­кція, коли утворюється і виділяється в кров надмірна кількість гормону; б) послаблення діяльності залози — гіпофункція, коли утворюється і виділяється в кров мало гормону.

Щитовидна залоза

Щитовидна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м’язів, трохи нижче гортані. Складається вона з двох бічних часток, з’єднаних між собою перешийком, і пірамідної частки, яка відходить від перешийка вгору в напрямку до під’язикової кістки.

У новонародженої дитини щитовидна залоза важить в середньому 1 г, під кінець першого року життя — 1—2 г, в 2 роки — 3 г, з 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 з. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватись і в дорослих чоловіків вона важить до 25 г, а в жінок — до ЗО г.

Щитовидна залоза складається з міхурців, або фолікулів, стінки яких утворені епітеліальними клітинами, а порожнини заповнені особливою речовиною — колоїдом. Фолікули оточені сполучнотканинними оболонками, в яких проходять численні кровоносні і лімфатичні судини.

Щитовидна залоза дітей має дуже ніжну сполучнотканинну оболонку, багато кровоносних судин і малі за розміром фолікули. Функціональна активність щитовидної залози змінюється в певні періоди життя. Вона особливо активно функціонує в 5—7 років, в 13—15 років, а також у дорос­лої людини. Під старість залоза поступово атрофується, і її функція зменшується. Якщо в ранньому віці порушується діяльність щито­видної залози, то затримується або й зовсім припиняється ріст, прорізування зубів, розви­ток внутрішніх органів і головного мозку.

Щитовидна залоза виділяє два гормони: ти­роксин і тиреоїдин, до складу яких входить йод. Під впливом цих гормонів збуджується цен­тральна нервова система, прискорюється ско­рочення серця, підсилюється обмін речовин. Збільшене надходження в кров гормонів щито­видної залози потрібне людині при фізичній праці, підніманні на гору або перебуванні на морозі. Зміна діяльності щитовидної залози (збільшене або зменшене виділення нею гормо­нів) допомагає людині пристосовуватись до нових кліматичних умов, до зміни трудової обста­новки.

При надмірному виділенні гормонів (гіпер­функції) людина захворює на базедову хворобу, а при недостачі гормонів (гіпофункції) — на мікседему та кретинізм.

Базедова хвороба. Основними ознаками цієї хвороби є збільшення щитовидної залози і з’явлення на шиї зоба, витрішкуватість, прискорене серцебиття, підвищена збудливість нервової системи, різка емоціональність. Людина стає дуже дратливою, лякливою, неспокійною. Підсилюється обмін речовин, причому особливо активізуються окислю­вальні процеси, в результаті чого людина худне. Людина швидко стом­люється і дуже пітніє. При різко виражених формах базедової хвороби вдаються до видалення частини щитовидної залози.

Гормони щитовидної залози впливають на організм дорослої людини і на ростучий організм протилежно. У дорослих вони викликають втрату ваги, а в дітей підсилений ріст, збільшення ваги і прискорене формування організму.

Мікседема. Мікседема, або слизовий набряк, розвивається при зниженні функції щитовидної залози, тобто при недостатньому виділенні в кров гормонів. У хворих на мікседему тіло стає одутлим і набряклим, шкіра стає сухою і грубою, волосся випадає, обмін речовин різко падає. Збудливість нервової системи зменшується, психічна діяльність порушується, спостерігається розумова відсталість, працездатність різко падає. Дитина, хвора на мікседему від народження, повільно росте, довго (іноді до чотирьох років) не ходить, має товсті набряклі кінцівки і обличчя, в напіввідкритому роті видно товстий язик, шкіра воскоподібна і бліда, волосся сухе, лама­ється. У психічному відношенні — це дитина — ідіот: нікого не пізнає, не просить їсти, не рухається, до всього байдужа. Тіло не має пропорцій нормальної дитини, вигляд його виродливий.

Якщо мікседема розвивається пізніше (з 2—3 років), то ознаки захворю­вання виражені тим менше, чим пізніше з’явилось захворювання.

При слабо вираженій формі мікседеми діти мляві, апатичні, люблять спокій, а не ігри і рухи, лагідні, слухняні, вчаться погано і неохоче. За­гальна ознака — недостатній і запізнений статевий розвиток.

Завдяки успіхам науки ендокринології, яка вивчає залози внутріш­ньої секреції, мікседему тепер успішно виліковують препаратами щитовид­ної залози, які виготовляють в спеціальних лабораторіях.

Кретинізм. У гірських місцевостях зустрічається хвороба — крети­нізм, схожа на мікседему. Щитовидна залоза при цьому захворюванні пе­рероджується і, дуже збільшуючись, звисає на шиї у вигляді зоба. Незва­жаючи на великі розміри залози, її функція, тобто секреція гормонів, дуже знижена. Вигляд хворої дитини такий самий, як і при мікседемі: карлико­вий зріст, розумова відсталість, непропорційна будова тіла — короткі кінцівки, велика голова, шкіра товста і груба. Вторинні статеві ознаки недорозвинуті.

Для утворення гормонів щитовидної залози потрібний йод. В організм людини йод надходить з питною водою, м’ясом, молоком, овочами, хлібом та іншими продуктами. Всмоктуючись у кишечнику, йод течією крові до­носиться до щитовидної залози, де й затримується. Захворювання на крети­нізм та деякі інші хвороби, пов’язані з порушенням діяльності щитовидної залози, зустрічаються переважно в гірських районах; це пояснюється неста­чею йоду в ґрунті, воді, а отже, і в продуктах харчування. В таких місце­востях, з метою запобігання кретинізму та зобу, населення вживає в їжу кухонну сіль з домішками солей йоду.