Управління й обслуговування державого боргу

Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик.

Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація — ц е зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випу­щених позик).

Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну.

Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів по­передніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу

Відстрочка погашення — це перенесення строків виплати боргу.

Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково згаданих вище методів.

Анулювання державного боргу — це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань.

Правове регулювання державного кредиту.

У теорії фінансового права державна позика розглядається у двох значеннях: як економічна і як правова категорія. Як економічна категорія позика є системою грошових відносин, що виникають у зв’язку з залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулюються на умовах зворотності і платності та використовуються державою як позичковий капітал. Таким чином, державна позика з економічного погляду - це одна з форм обігу позичкового капіталу, яка зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Вільні кошти у населення можуть утворюватися з певних причин: 1) через нерівномірність виплати заробітної плати й інших видів доходів, гонорарів, дивідендів з цінних паперів тощо;

2) ненасиченість товарного ринку за незбалансованої економіки;

3) нагромадження коштів для придбання дорогих речей тривалого користування. У юридичних осіб, крім зазначених вище причин, тимчасово вільні кошти утворюються через тривалий виробничий цикл, сезонний характер робіт, нерівномірність великих капітальних вкладень. Резервні і страхові фонди також можуть бути джерелом тимчасово вільних коштів.