В’язкість крові. Гідродинамічні особливості плину крові в судинах

В'язкість крові. Визначається по відношенню до в'язкості води і відповідає 4,5-5,0. В'язкість крові залежить головним чином від вмісту еритроцитів і в меншому ступені від білків плазми. В'язкість венозної крові дещо більше, ніж артеріальної, що обумовлено надходженням в еритроцити С02, завдяки чому незначно збільшується їх розмір. В'язкість крові зростає при спорожнюванні депо крові, що містить більше число еритроцитів. В'язкість плазми не перевищує 1,8-2,2. При рясному білковому харчуванні в'язкість плазми, а отже, і крові може підвищуватися.

Течія реальної рідини може бути ламінарна і турбулентна. При ламінарній течії рідина умовно може бути поділена на шари, які рухаються з різними швидкостями, не перемішуючись, тобто ковзають один по поверхні іншого. Всі частинки рідини при цьому рухаються поступально. Такий рух характерний для плину рідини в трубах з гладкими стінками, без розгалужень, сильних згинів і різких змін площі перерізу.

Якщо швидкість течії сильно збільшується внаслідок неоднорідності тиску в перерізі труби, виникає завихрення і течія стає турбулентною. Частинки рідини рухаються зі швидкістю, яка неперервно і хаотично змінюється, течія не стаціонарна. Турбулентний рух рідини супроводжується звуковими явищами, що виникають внаслідок коливань частинок при різкій зміні тиску.

Умова переходу ламінарної течії в турбулентну визначається числом Рейнольда, яке залежить від властивостей рідини, швидкості її течії, розмірів труби. Для гладких циліндричних труб течія стає турбулентною при Re 2300. В нормі течія крові в артеріях ламінарна. При розвитку окремих патологічних процесів рух крові стає турбулентним. При діагностиці захворювань вислуховують шуми, що супроводжують турбулентну течію.

Поверхневий натяг. Поверхнево-активні речовини.

Поверхне́вийна́тяг — фізичне явище, суть якого в прагненні рідини скоротити площу своєї поверхні при незмінному об'ємі.

Характеризується коефіцієнтом поверхневого натягу.

Завдяки силам поверхневого натягу краплі рідини приймають максимально близьку до сферичної форми, виникає капілярний ефект, деякі комахи можуть ходити по воді.

Поверхневий натяг виникає як у випадку поверхні розділу між рідиною й газом, так і у випадку поверхні розділу двох різних рідин.

Своєю появою сили поверхневого натягу завдячують поверхневій енергії.

Для зменшення сил поверхневого натягу використовуються поверхнево-активні речовини.

альфа=W/S

Де

W – поверхнева енергія

S – площа поверхні рідини

Поверхне́во-акти́вніречови́ни (ПАР, сурфактанти, детергенти) — хімічні речовини, які знижують поверхневий натяг рідини, полегшуючи розтікання і знижуючи поверхневий натяг на межі двох рідин. Це речовини, молекули або йони яких концентруються під дією молекулярних сил (адсорбуються) біля поверхні розділу фаз і знижують енергію поверхневу. У вужчому значенні ПАР здебільшого називають речовини, що знижують поверхневий натяг на межі поділу: рідина (вода) — повітря (пара), рідина (вода) — рідина (масло), рідина — тверда поверхня.

Деякі речовини(хлористий натрій) збільшують поверхневу енергію розчинника.

Явища фагоцитоза, газової емболії, процесів травлення, дихання – протікають за безпосередньою участю ПАР. Зміна поверхневої енергії крові за рахунок різної концентрації білків прямо впливає на її реологічні властивості.