У цей-таки день пам'ять святих священномучеників Іпатія та Андрія

Ці святі були від Лідійської країни, обидва вкупі ще дітьми книг навчалися в однім монастирі і всілякою добродійністю себе прикрашали, ішли від сили в силу. Віку ж бо мужнього досягши, Іпатій прийняв на себе іноче життя, щоб перебувати в безмовності, служачи Богові. Андрій же відлучився на користь людських душ і був клириком, наслідуючи слову Божому, навчаючи людей Христових у Божій церкві. Обидва ж повстриманість мали велику, і смиренномудрість, і любов до всіх нелицемірні. Про їхнє-бо чеснотливе життя довідався ефеський архієпископ, прикликав їх до себе і, діставши користь од їхньої бесіди, полюбив їх вельми і поставив за потребою Іпатія єпископом Асуанської Церкви. "Не годиться, — каже, — такому світильнику під спудом в пустелі прихованому бути, але на свічнику святительства хай просвічує Церкву Божу ученням"; Андрія ж священиком учинив. І були ці два світильники пресвітлі у Церкві Божій, що просвічували її премудрим ученням та чистим життям. По тому, коли Лев Ісаврянин, цар грецький, підняв огуду на святі ікони і по всьому царству дав заповідь, щоб викидали ікони із храмів Божих і щоб ніхто їм не поклонявся, тоді ці святі учителі, Іпатій та Андрій, супроти іконоборців багато говорили, навчаючи людей пастви своєї, щоб не слухали царевого безбожного повеління. Почув же про них цар, звелів привести їх до себе і вельми принуджував їх відкинутися від пошановування святих ікон і переконував їх мудрецями своїми, але не міг захитати міцних стовпів церковних. Зачинив їх тоді у темниці, довго тримав і всяко намагався привести до своєї однодумності. Також бити їх нещадно звелів, по тому з голів їхніх шкіру з волоссям здер і бороди їхні, смолою помазавши, запалив, і святі ікони багатоцінні на головах їхніх спалив. Вони ж усе це доблесно терпіли і живі залишилися силою Божою. По тому серед міста волочити їх звелів звіриноноровний Лев, який за ім'ям і життя мав, бо ім'я, як норов його, були звірині, і волочені були святі містом на посміх усім. Нарешті закололи їх, ніби овець, і так душі свої в руки Божі віддали, постраждавши за святі ікони. Тіла ж їхні чесні кинули псам на з'їжу, але вірні їх, таємно взявши, поховали з належною честю.

Євсевій-святий був у країні Фіникійській, потайний християнин. Коли ж настало гоніння велике на християн од еллінів, які, де могли, християн хапали і по-всякому мучили, тоді багато вірних тікали від рук еллінських, ховаючись по недовідних місцях. Тоді Євсевій розмислив слова Христові такі: "Кожного, хто мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем моїм визнаю і я", — наповнився божественної ревності і пішов постати перед князем того міста та й сказав: "Чому безумствуєш, богоборче, гонячи паству Христову?" Князь же, глянувши на нього, рече: "Ти хто такий?". Він же відповів: "Христовий раб я є, котрого ти ворогом". Князь же, розгнівавшись, рече: "Звідкіля в тебе прийшло таке дерзновення окаянне, що постав переді мною, безчестячи мене, сущого князя?" Євсевій же відповів: "Ревність до Господа мого Ісуса Христа подвигнула мене, щоб викрив я сліпоту вашу, обезуміли-бо, поклоняючись бісу, а не Богу!" Тоді князь повелів оголити його і, підвісивши, шарпати тіло його; шарпаний був гострим залізом довго, аж кістки його з'явилися. Тоді оцтом та сіллю поливали й натирали рани його. Все це доблесно терпів Христовий ісповідник, ніби в чужому тілі страждав, і радів у стражданнях своїх, доповнюючи недостачу скорботи Христової в тілі своїм. Коли ж перетерпів ті муки, сказали мучителі: "Принеси жертви богам і живий будеш. Коли ж не принесеш, загубимо тебе до кінця". Він же відповів: "Ви мене погубите, Христос мій мене знайде, за Нього бо до кінця хочу терпіти. А хто витерпів аж до кінця — той буде спасенний". Побачивши, що непохитний він, мечем голову йому відрубали, і так зійшов на небеса прийняти вінця доброти від руки Господньої.

Приск же святий у Фрігії сповідував ім'я Христове і багатьох еллінів до Христа привів. Тоді схоплений був нечестивими й підвішений та шарпаний по ребрах глибоко, і, наче землю, тіло його кігтьми залізними зідрали, щоб сіялася кров мученика на зрощення і змноження Христової Церкви. Якісь нечестиві там стояли і на таке люте шарпання й мученицьку кров, що проливалася, дивилися, більшою як звірі розпалюючись ярістю. І витягли свої мечі й прокололи святого; його ж бо по всьому тілу покололи, нарешті голову йому відсікли. Так постраждав за свідчення Ісус Христове добрий ісповідник, його ж нині Христос ісповідує перед Отцем своїм, що на небесах, Иому-бо слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого священномученика Ісакія, єпископа кипрського. І святого єпископа Мелетія. У Пролозі в цей день кладеться преподобний Иона-пресвітер, батько святим ісповідникам Теодору й Теофану написаний, але в місяцеслові пам'ять його на завтра покладено.