СТСЛ. ЯгрИПИЫИ(и), p.-ЦСЛ. OrpHilHNd, 45 страница

везти Г, Ж, візникувати, возити, возитися «довго, безрезультатно займа­тися», [возькатися] «тс.» Я, везіння, везучість, віз, [візнйй] «візник» Я, віз­ник, [візника], візниця, візництво, віз­ничий, [возчик], [возарня] «приміщення для возів», возівня, [возовня, возярка] «тс», возій, [возільник], возний (іст.), [вознйця], возове «вид податку», [возо­вий] «їздовий», возовик, возовиця «період звезення скошеного хліба», [возувень] «дно воза» Я, везучий «який добре везе; якому щастить», вивіз, [вйвозець] «той, що вивозить що-небудь» Я, [вивозиш] (у виразі вивозні воли «пара сильних во-

везяти

велебний

 

лів») Ж, відвіз Г, Ж, довіз, завіз Г, Ж, завізнйк, завізно «багато навезено» (у мли­ні), [завізкувато] «тс.» Я, завозити «за­бруднити», завожений «брудний», [за-провізне] «плата за проїзд» Ж, [звезти] «вдарити» Ж, Me, [звозити] «тс.» Ж, [зважай] «возовиця» Ж, [навіз] «гній; великий привіз» Ж, [навозайка] «не пов­ністю навантажений віз» Ж, [навозний] «гнойовий» Ж, [навозник] Ж, обвіз, пере­віз, перевізний (у т. ч. «транспортабель­ний»), [перевізне] «гроші за проїзд», перевізник СУМ, Ж, [перевізник] Ж, [перевоза] «переправа», [перевозець] «пе­ревізник», [перевозини] «перевезення, переселення» Ж, [перевозовий] «тран­зитний» Ж, повіз (заст.) «екіпаж», [по­воз] «обов'язок їхати чи везти» Ж, повозка «візок», [повозне] «мито з воза», [повозник] «візник» Ж, [повозовий (кінь)] «упряжний» Ж, привіз УРС, Ж, [при­возний, привозовий] Ж, увезення, увіз «імпорт», [увіз] «глибокий хід, балка, вузький прохід» Ж, узвіз «підйом»; — р. везти, бр. везці, др. везти, п. wieźć, ч. vézti, слц. viezt', вл. wjezć, нл. wjazc, болг. вези, м. вози, схв. возити, слн. vésti, стел, еєзл;, вести; — псл. vezti, voziti; — споріднене з лит. vèzti «везти», лтс. vezums «віз, вантаж», двн. wegan, wekan «рухатися», waga «вага», нвн. Weg «дорога», гот. gawigan «трясти, ру­хати», лат. veho «везу», гр. δχος «віз», алб. vjeth «краду», сперс. vadzitan, vazïtan «їхати, втікати», ав. vazaiti «везе, їде», дінд. vâhati «везе»; іє. *uegh-«рухати, тягнути, їхати».— Шанский ЭСРЯ І 3, 39; Фасмер І 286; Преобр. І 70; ЭСБМ II 80—81; Brückner 619;

Machek ESJĆ, 688; Skok III 581—582; Walde—Hofm. II 742; Trautmann 356; Pokorny 1118—1120.—Пор. весло.

[везяти] «мазати глиною; витирати щось брудною ганчіркою» Па, [везькати] «лизати»; — можливо, пов'язане з вез­ти, возити (завозити «забруднити»); пор. також бр. в'эдзгаць «бруднити».— Пор. вазюкати, вацькати.

Векла — див. Текля.

вексель; — р. вексель, бр. вэксаль, п. weksel, болг. вёксел; — пізнє запо­зичення з німецької мови, очевидно, че-

рез російське й польське посередниц­тво; н. Wechsel «вексель, обмін» утво­рилося за допомогою суфікса -sia- від тієї самої основи, що й нвн. weichen «ухилятися, поступатися місцем», спо­рідненої з лат. vices «зміна, взаємність»,. дінд. vijate «тремтить, утікає».— СІС 122; Шелудько 25; Шанский ЭСРЯ І З, 40; Фасмер І 287; Brückner 606; Kluge— Mitzka 843; Paul DWb. I 725.

вектор — p. болг. схв. вектор, бр. вектар, п. вл. wektor, ч. слц. vektor; — запозичення з латинської мови; лат. vector «носій, пасажир, вершник» через проміжну форму vecto «несу, везу» по­ходить від veho «їду, веду, несу», спо­рідненого з псл. vezti, укр. везти. — Walde—Hofm. II 742.— Див. ще везти.

[векша] «білка» Ж; — р. бр. діал. векша, др. вЪкъша, вікша, векша «білка; грошова одиниця»; — походження не­ясне; мабуть, дуже раннє запозичення з фінно-угорських або тюркських (чу­васька) мов (Фасмер—Трубачев І 287); пов'язування з перс, vesak «руда ли­сиця» (Miki. EW 389; Горяев 42; Пре­обр. І 70) необгрунтоване; припущення (Фасмер І 287) про зв'язок з ρ. βίκο, веко непереконливе; сумнівне пояснення (Соболевский РФВ 66, 343; Ильинский ИОРЯС 20/4, 185) як демінутива від вЪверица.— ЭСБМ II 82.

веле- (перший компонент складних слів для підкреслення збільшеної ознаки з архаїзовано-патетичним відтінком: ве­лелюдний, велемовний, велемудрий і т. ін.); — р. др. болг. м. веле-, бр. веля-, η. wielo-, wiele, ч. vele-, vele, слц. vel-, velo, вл. нл. wjele-, wjele, схв. веле-, слн. vele-;—псл. vele-, пов'язане з velb-(-]"ь) «великий», спорідненим з великий, вельми та ін.— Фасмер І 288; Преобр. І 70; БЕР І 131.— Див. ще великий.

[велебний] «достойний, гідний; пре­подобний» Ж, велебіє «преподобіє» Бі, вельбйти (заст.) «величати» Бі, ст. велеб-ного (1361); — бр. ст. велебный «хвалеб­ний, преподобний»; — запозичення з польської мови; п. wielebny «преподоб­ний», як і ч. слц. velebny «величний, преподобний», походить від *wielba, по­в'язаного з *wieli «великий», псл. velbjb «тс.».— Тимч. 205; Richhardt ПО;

вележйрувати

великий

 

Brückner 616; Zaręba JP 41/1, 5.— Див. ще веле-, великий.

[вележйрувати] «розкошувати», [ве-лижйрувати] «тс.» Ж; — складне слово, перша частина якого веле- «багато, дуже» підсилює значення другої [жирувати] «розкошувати».— Див. ще веле-, жир¹.

велень «сорт цупкого паперу високої якості»; — р. велень, бр. веленевы, n.we-Ііп, ч. velin, болг. велен; — запозичення з французької мови; фр. vélin «тонкий пергамент, велень, веленевий» (букв. «телячий») походить від лат. vitulinus «телячий», пов'язаного з vitulus «теля»; виводиться також (Dauzat 742) від фр. ст. vel, veel (φρ. veau) «теля», джерелом якого є лат. vitulus «тс.».-^ СІС 122; Шанский ЭСРЯ І 3, 41; ССРЛЯ 2, 134; Gamillscheg 886.— Див. ще ватуйка.

[велериба] «кит» Я, [великорйб] Ж> ст. велерибъ (XVII ст.); — бр. [велерыб] «тс»; — запозичення з польської мови; п. wieloryb, як і ч. velryba, ст. velryb, слц. vel'ryba, вл. нл. wjelryba, скла­дається з основ wielo- «великий» і ryb-«риба»; назву дано тоді, коли китів вва­жали рибами.— Тимч. 206; ЭСБМ II 82; Brückner 616; Machek ESJĆ 683. —Див. ще веле-, риба.

Велес — див. Волос.

велет, велетень, [велит Ж. велитень Ж, велень Я, велетка, велетній ЖІ, ■велетенський, [велйнний] «дуже вели­кий» Ж, [велйтський] Ж;—р. [велет, волот], бр. волат «богатир», др. во-лотъ; — загальноприйнятої етимології не має; можливо, пов'язане з стел, ве­лий, укр. великий (Brückner AfSlPh 42, 138); зіставлялося з слат. Veletabi, на­звою західнослов'янського племені у Мекленбурзі (Miki. EW 394, за Шафа-риком), з лат. valere «бути сильним» (Walde— Hofm. II 464; Fick I 541), з дірл. flaith «володіння» (Schachmatow AfSlPh 33, 87—89), з пел. *voldti «воло­діти», лит. veldè'ti «тс», valdyti «керува­ти» (Критенко Вступ 520) та ін.— Фас-мер І 288; ЭСБМ II 189.

[велигати] «проводити час, байдику­вати, лінуватися» Я, [провелигати] Я;— запозичення з польської мови; п. [wałę-gać się (wałygac się)] «волочитися, швен-

дяти» пов'язується з wał «морська хви­ля», walić się «валитися».— Brückner 599.— Див. ще валити. Пор. валанда­тися.

велий — див. великий.

Великдень «свято воскресіння Хрис­та», [велйкодень], [великодниця] «суво­рий піст за три дні до великодня» Ж, [великоденний] Я, великодній; — р. ве-лйкдень, болг. велйкден, м. Велигден, схв. велигдйн, стел, великъ ąknk; — калька гр. μεγάλη ήμερα букв, «вели­кий день»; пор. п. Wielkanoc «великдень», ч. velikonoce, velkonoc, слц. Velkâ noc «тс», букв, «велика ніч».— Фасмер І 288; Срезн. І 236; Skok III 573.— Див. ще великий, день.

великий, [велий], [великенний КІМ, великонний Пі], великуватий, величез­ний, величенний, величенький, [велицюз-ний Ж, велицьозний Ж], [великуватка] «чимала; старша» Я, величавий, [вели-чайний] «хвастовитий» Ж, величальний, величний, [велико] «дуже багато, сильно» Г, Ж, [вельо] «багато» Ж, [велеч] «щось дуже велике» Ж, [велйчень] «тс.» Ж, [ве­ликан] «велетень» Ж, [велйкні] «велетні» Я, [великдон] «велетень» Я, [велиґдан] «тс.» Ж, велич, [величайко] «хвалько» Ж, Я, [величество] Ж, величина, вели­чінь, [велйчник] «шанувальник» Я, ве­личність, величчя, величати, [величати] Ж, [довеликий] «підліток», завеликий, [завеличатися] «запишатися», звеличати «вихваляти», звеличувати «тс», [повели-чйти] «зробити більшим, ніж треба»;— р. великий, бр. вялікі, др. великъ, п. wiel­ki, ч. veliky, velky\ слц. veliky, vel'ky, вл. wulki, болг. велик, м. велик, схв. велики, слн. vélik, стел. великъ; — пел. *velbjb «міцний, силь­ний, могутній», velikb; — споріднене з тох. A wäl «князь, цар», тох. В walo «тс», walke «тривалий», гр. Ραλις «до­сить, достатньо», είλω, είλέω «тисну», лат. valere «бути сильним», validus «сильний» і, можливо, з укр. веліти, воля; velikb вважається формою зай­менникового походження, як і kolikb, tolikb, jelikb (Ильинский Прасл. гр. 423), або пояснюється як утворення за аналогією до високий, глибокий, далекий, широкий, тобто прикметників, що озна-

великорос

вельвет

 

чають розміри (Machek ESJC 682); іє. *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість».— Шанский ЭСРЯ І 3, 42; Фасмер—Трубачев І 289; Преобр. І 71; Bruckner 616; Hołub—Kop. 411; БЕР І 131; Skok Ш 573; Miki. EW 678; Boga RR II 648; Pokorny 1138.

великорос, великорус, Великоросія, великоруський; — р. великорус, велико­росе, бр. велікарус, п. Wielkorus, ч. Vel-korus, слц. Vel'koriis, болг. великорусин, слн. Velikorus; — складне слово, утво­рене з компонентів великий і Росія, як калька гр. Μεγάλη 'Ρωσσία «велика Росія» (Московська держава), на від­міну від Μικρά 'Ρωσσία «мала Росія» (Україна); назви виникли в канцеля­рії константинопольського патріарха у XIV ст. для розрізнення православних українських і московських земель.— Шанский ЗСРЯ І 3, 43; Фасмер І 289.— Див. ще великий, Росія.— Пор. мало-РУС·

веліти, велитель, веління, повели­тель; — р. велеть, др. велЬти, п. wie-lic, ч. veleti «командувати», слц. velit' «тс», болг. [веля] «кажу, говорю», м. вели, схв. велим «тс», слн. veleti, стел. велфти; — псл. veleti; — споріднене з лит. vélti «бажати, дозволяти», гот. wiljan «хотіти», нвн. wollen, днн. wil-liun «тс», лат. vélo «хочу», гр. ελδομαι «тс», ав. νθΓθπίο «вибирає собі», дінд. vrnâti (vrriïté) «тс.» від var- «вибирати, віддавати перевагу»; іє *yel-/ul- «хо­тіти».— Шанский ЭСРЯ І 3, 41; Фасмер І 288; Machek ESJC 682; БЕР І 133; Skok ПІ 573—574; Абаев ИЭСОЯ І 248, 442; Frisk I 485; Trautmann 348; Fraenkel 1220; Pokorny 1137.— Пор. ве­ликий, воля.

велосипед, велосипедист; — р. болг. м. велосипед, бр. веласіпед, ч. velocipéd, слц. velocipéd, схв. велосипед; — запо­зичено з французької мови, можливо, через російську; фр, vélocipède (букв. «швидкими ногами») було утворене у Франції на початку XIX ст. з лат. velöx, velöcis «швидкий», похідного від vehö «везти, їхати» (через проміжну форму *ueg-slo-s «той, що від'їжджає», споріднену з укр. весло), і pes, pedis

«нога», спорідненого з дінд. pad «нога», ав. pad- «тс», можливо, з укр. пішки, піший, падати. — СІС 122; Шанский ЭСРЯ І 3, 45; Фасмер І 289; ССРЛЯ 2, 152; Dauzat 743; Hołub—Lyer 504; БЕР І 132; Walde—Hofm. II 293—295, 742.— Див. ще везти, весло, піший.

велюр; — р. бр. велюр, ч. velur, слц. слн. velur, болг. велур, м. велур, схв. велур; — запозичення з французь­кої мови; фр. velours<CT. velous<npoB. ст. vélos відповідає лат. villösus «покри­тий вовною, кошлатий», похідному від villus «вовна, руно, ворса», що є резуль­татом видозміни форми vellus «руно, вовняна пряжа», пов'язаної з lana «вов­на», спорідненим з гр. λήνος (дор. λδ-νος) «вовна», лит. vìlna «волосина», псл. *v^bJna, укр. вовна. — СІС 123; Dauzat 743; Klein 1696; Walde—Hofm. II 791, 745.— Див. ще вовна.

[вельбі'б] «сорт великого бобу»; — складне слово, утворене з компонентів веле- (>вель-) і біб. — Див. ще веле-, біб.— Пор. велерйба, вельґий.

вельбот; — р. бр. вельбот, п. wel-bot, болг. велбот; — запозичення з ан­глійської мови; англ. whale-boat «кито­бійне судно» утворено з іменників whale «кит», спорідненого з нвн. Wal, дісл. hvalr «тс», можливо, також прус, ka­lis «сом», лат. squalus (вид великої мор­ської риби), і boat «судно, човен».— СІС 123; Шанский ЭСРЯ І 3, 45; Фас­мер І 289; РЧДБЕ 135; Klein 1738.— Див. ще бот.

[вельбучитися] «пишатися, чвани­тися», [вельбучний] «поважний, знатний, чванькуватий»; — неясне; можливо, складне слово, утворене з компо­нентів веле- «багато, дуже» і бучний (див.).

вельвет (вид тканини), вельветин; — p. бр. вельвет, п. welwet, ч. velvet, слц. velvetin, velveton, болг. схв. велвет; — запозичено з англійської мови, мож­ливо, через російську й польську; англ. velvet «оксамит», сангл. veluet, velwet походить від пізньолат. velluëtum, яке через слат. *villutus «волохатий» зводи­ться до лат. villus «волосся».— СІС 123; Шанский ЭСРЯ І 3, 45—46; Sł. wyr.

вельґий

венеричний

 

obcych 802; Klein 1696.—Див. ще велюр, вовна.

[вельґий] «великий» ВеБ, [велький] «тс.» Пі, [вельган] «великий льон» ВеБ;—запозичення з польської мови; п. [wielgi] «великий» є діалектним варі­антом до wielki «тс», спорідненого з укр. великий. — Brückner 616.— Див. ще ве­ликий.

[вельґогор] (бот.) «горох, Pisum mac-rocarpum L.»; — очевидно, складне сло­во, утворене з веле- і\ґоґорний «гордий» (див.).

[вельмакі (бот.) «вид дерева, з кори якого плетуть ликові постоли» Я; — очевидно, народно-розмовний варіант слова \ільмак, ільм'як] «берест»; кора й молоді пагони береста широко вико­ристовувалися в кустарних промис­лах.— Див. ще ільм, льом.

вельми «дуже» Г, Бі, [вельмий] «вели­кий»; — р. вельми, бр. вельмі, др. вель­ми, велми, п. wielmi, ч. velmi, слц. vel'mi, схв. веома, стел, вельми; — псл. *velbmi, первісно форма орудн. в. мн. прикметника *velb «великий» > стел. селіні, укр. великий; в українській мові цей прислівник (із збереженням голос­ного e без переходу в і в новозакритому складі) не успадкований з давньоруської мови, а поширився під впливом поль­ської.— Львов УМШ 1955/6, 70—72; Шанский ЭСРЯ І 3, 46; Фасмер—Труба-чев І 289; ЭСБМ II 82; Brückner 616; Miki. E W 378.—Див. ще великий.— Пор. веле-, велебний, велет.

вельможа, вельможество, вельмож­ність, [вельможанка] Ж, вельможний; — р. вельможа, бр. вяльможа, др. вель­можа, вьлможа, вльможа, п. wiel­moża, ч. velmoz, слц. vel'moz, болг. велможа, м. велможа, схв. велможа, слн. vélmoz, стел, вельможа, вел-ліджт»;—псл. *velb-moźa, *velb-mozb «велика сила, міць; можновладець»; ут­ворене з короткого прикметника *velb «великий» та іменника *moża (<*mog-ja) «сила», похідного від *mogti «могти»; внаслідок пізнішої контамінації із сло­вом глсйь «муж» набуло значення «ве­ликий муж»; в українській мові слово могло бути підтримане польським впли-

вом.— Шанский ЭСРЯ І 3, 46—47; Фасмер І 290; Преобр. І 71; ЭСБМII 301; Brückner 616; Hołub—Кор. 411; БЕР І 132; Rudnicki LP 2, 116; Moszyński PZJP 243, 254.— Див. ще великий, могти.— Пор. веле-, велебний.

вельо — див. великий.

вена, венозний; — р. бр. болг. м. схв. вена, п. вл. wena, ч. слц. слн. véna;— запозичення з латинської мо­ви; лат. véna «вена, жила» певної етимо­логії не має.— СІС 123; Шанский ЭСРЯ

I 3, 47; Hüttl-Worth 15; Walde—Hofm.

II 746.

венгерець, [венгерь] Я, венгерка (в т. ч. «танок; куртка; слива»); — р. венгр, венгерец, бр. венгерац; — запо­зичення з польської мови; п. Węgier, Węgrzyn закономірно відповідає укр. угр, угорець. — Richhardt ПО; Шан­ский ЭСРЯ І 3, 47—48; Фасмер—Труба-чев І 290; Преобр. І 71; Brückner 609; Miki. EW 223.— Див. ще угорець.

[венґир] «гар від люльки»; — похо­дження неясне; можливо, пов'язане з п. węgiel «вугіль» або węgarek «невеликий душник у печі для збирання сажі»; може бути зіставлене також із циг. вангар «вугілля».

[венґір] «худа, сліпа й глуха люди­на» Я; — можливо, пов'язане з [венгер] «угорець», оскільки угорці часто були мандрівними крамарями і могли спри­йматися як старці, жебраки.

[венґрина] «личинки солітера у м'ясі свиней» ВеЛ; — запозичення з поль­ської мови; п. wągrzyna (wągrzyca) «хво­роба свиней, спричинювана личинками солітера», похідне від wągr «вугор; солі­тер», спорідненого з укр. вугор² (див.).

вендровати — див. мандрувати.

Венедикт, ст. Венедікть (1627); — р. болг. Венедикт, бр. Венядз'їкт, стел. Ееыедик-кт-к, Беыедик-ът-ъ;— через ста­рослов'янську мову запозичено з грець­кої; сгр. Βενεδίκτος походить від лат. Benedictus.— Див. ще Бенедикт.

венеричний; — р^ венерический, бр. венерычны, п. weneryczny, ч. слц. vene-ricky, болг. венерически, венерйчен, м. ев' нерйчен, схв. венеричан, слн. venéri-ćen; — очевидно, запозичено з німець­кої мови, можливо, через російську,

венети

вепр

 

в якій засвідчене на початку XVIII ст.; н. venerisch походить від фр. vénérien, джерелом якого є лат. venerius «любов­ний», похідне від Venus «богиня кохан­ня», спорідненого з дінд. vanas- «бажан­ня, ласка», vänati, vanoti «бажає, лю­бить, перемагає», ав. vanaiti «перемагає, бажає», двн. wini «друг», дангл. wynn «блаженство», двн. wunnia «тс», дісл. ynde, una «задоволення, розвага», гот. wunan «радіти», двн. wonen «жити, бути, залишатися», днн. wunon, дангл. wu-піап «тс».— Шанский ЭСРЯ І 3, 49· Dauzat 744; Walde—Hofm. II 752—753^

венети «слов'янські племена між Ель­бою і Дніпром на рубежі нашої ери», венеди «тс»; — р. бр. венеты, венеды, п. Wenetowie, Wenedowie, ч. Venetové, Venedové, Venedi; — поширена в дав­ній Європі етнічна назва, перенесена сусідніми народами на слов'ян; пор. н. Winden «слов'яни (зокрема, лужи­чани)», Wenden «тс», фін. venäjä «ро­сіянин», ест. vene «тс», лат. Veneti (назва провінції на північ від Адріа-тичного моря, звідки назва міста Вене­ції; назва провінції в галльській Аре-моріці, звідки фр. Vendée); найбільш вірогідною є думка про кельтське похо­дження назви; пов'язання її з назвою анти викликає сумнів.— Филин Образ. яз. 52—54; Rospond RS1 26/1, 25—26; Moszyński PZJP 269—271.

[венжі] «змійовик, холодильник у вигляді спіралеподібної труби» Me; — запозичення з польської мови; п. węże є формою множини іменника wąż «вуж», спорідненого з укр. вуж (див.).

вензель, ст. вензель (XVIII ст.); — p. бр. вензель, болг. вензел; — запози­чення з польської мови; п. węzeł «вузол» є прямим відповідником до укр. вузол. — СІС 123; Шанский ЭСРЯ І 3, 50; Фас-мер І 291; Преобр. І 71.— Див. ще вузол.

Веніамш, [Венжик, Бенжик] Бі, ст. Вешам'шъ (1627); — р. Вениамин, бр. Веньям'ш, др. Веньаминъ, ч. слц. вл. Benjamin, м. Вен'щмин, слн. Benja­min, стел. ΕίΝΐν0ΜΗΝ·κ; — через старо­слов'янську мову запозичено з грецької; гр. Βενιαμίν походить від гебр. Ben-Ja-mln, що тлумачиться як «син правої

руки» (очевидно, в розумінні «син коха­ної дружини, улюблений син»), «син днів» та ін.— Сл. вл. імен 203; Беринда 376; Петровский 72—73; Илчев 106; Gesenius 116.

[вентер] «ятір», [вінтір Ь\о,в'штєр Дз, вентер Дз] «тс», [вінтірчик] «рибалка, який ловить рибу ятерами» Mo, [він-терний] Дз; — р. вентерь, [вентель, ветер, вётыль, витйль\, бр. венцер, п. więcierz, więcerz, więciorka «вер­ша»; — запозичене з литовської мови, можливо, через польську або білоруську; лит. vénteris «ятір», лте vefìteris «тс.» зводяться до прабалтійського *ventè «прут», яке зіставляється з лте viete «тс».— Richhardt 121; Фасмер І 292; Преобр. І 72; Горяев 43; Карский РФВ 49, 18; ЭСБМП 83; Brückner 620; Лаучю-те ВЯ 1972/3, 102, 104; Büga RR II 324— 325, 648; Fraenkel 1223—1224.— Пор. в'ятір, ятір.

вентилювати, вентилятор, вентиля­ція; — р. вентилировать, бр. вентыл1-раваць, п. wentylować, ч. ventilovati, слц. ventilovat', вл. wentilator, болг. вентилйрам, м. вентилйра, схв. венти-лйрати, слн. ventilator; — очевидно, за­позичення з французької мови; фр. ventiler «вентилювати», ventilateur, ven­tilation утворені від лат. ventilo «ма­хаю, розмахую, вію», похідного від ven-tus «вітер», спорідненого з дінд. vati, vayati «віє, дме», ав. väta «вітер», гот. winds «тс»," пел. vëjati, vëtrb, укр. віяти, вітер. — СІС 123; Шанский ЭСРЯ І 3, 51—52; Walde—Hofm. II 751— 752.— Див. ще віяти.

[вепетя] «дурна жінка» Я, [лепетя] «тс»; — очевидно, пов'язане з лепетати (див.).

вепр, [eénép] Г, Ж, веприк, веприна, [вепровйна] Ж; — р- вепрь, бр. вяпрук, [вепер], др. вепрь, п. wieprz, ч. vepr, слц. vepor, veper, вл. wjapr, нл. japś, полаб. vipr, болг. вепър, м. вепар, схв. вепар, слн. véper, стел, вепр-к; — псл. veprb; — споріднене з лит. Vêpriai (топонім), лте. vepris, «кастрований ка­бан» (можливо, запозичене з російської мови), двн. ebur, нвн. Eber «тс», лат. aper «вепр», дінд. väpati «виділяє сім'я»,

веприна

вербена

 

які, очевидно, зводяться до двох індо­європейських основ *уерго- і *ерго-; Брандт (РФВ 25, 213) пов'язує з лат. vêpres, vepris «терновий кущ», звідки вепр первісно мало означати «колючий, щетинистий».— Шанский ЭСРЯ І 3, 53; Фасмер І 292; Преобр. І 72; ЭСБМ II 83, 301-302; Brückner 617; Machek ESJĆ 683—684; БЕР І 134; Skok III 576; Берн'штейн Очерк 1974, 270—271; Miki. EW 381; Trautmann 351; Boga RR II 648; Walde—Hofm. I 56.

[веприна] (бот.) «аґрус, Ribes grossu­laria L.; ягода аґрусу», [ваприна] «аґрус» Mak, [вепривник Mak, вепринник, верпи-на Мак] «тс», [веприняк] «вино з аґрусу» Мак, [опрена] «аґрус» Мак, [оприка Мак, опрйни, оприня Мак, япрйни Л] «тс»;— п. [wieprzyny, wieprzki] «тс»; — назви пов'язані з вепр; мотивуються тим, що плоди цієї рослини щетинисті, як шкіра вепра; пор. слц. bravienky «аґрус» від brav «вепр» або ч. chlupka «аґрус» від chlup «шерстина», srstka «аґрус» від srst «шерсть».— Machek Jm. rostl. 98— 99.— Див. ще вепр.

[вепринець] (бот.) «поросинець, Нуро-choeris L.» Mak; — п. wieprzyniec «тс»; — похідне утворення від вепр або запозичення з польської мови; мотива­ція назви не зовсім ясна; пор. інші на­зви цієї рослини: укр. поросинець, {сви­нушник, свиняча капуста], р. поросят­ник, п. prosienicznik, ч. prasetnik, слц. prasatnik, схв. \свин>ак\, слн'. svinjek, н. Ferkelkraut, Schweinsalat; можливо, всі назви є кальками слат. porcellia, що відбиває гр. ΰποχοιρίς, утворене з прийменника ΰπο «під» та іменника χοίρος «порося».— Вісюліна — Клоков 321; Анненков 173; Machek Jm. rostl. 234; Симоновин 243.— Див. ще вепр.— Пор. поросинець.

веранда; — р. бр. болг. м. веранда, п. вл. weranda, ч. слц. veranda, схв. веранда, слн. veranda; — запозичено, мабуть, через російське посередництво з англійської мови; англ. veranda(h) «критий балкон» походить з індійської мови, в яку потрапило з португальської; етимологія порт, varanda непевна; ви­водилось від лат. vara «роздвоєна жер-

дина» (Skeat 688) або вважалось запози­ченням із санскриту і перської мови.— СІС 123; Шанский ЭСРЯ І 3, 54; Ho­łub— Lyer 504; Klein 1699; Dauzat 745; Gamillscheg 888.

верба (бот.) «Salix L.», вербина, [вер-бйнець] «лоза», вербиця, [вербйч] «вербна неділя Г; мороз під вербну неділю Ж», [вербівка] «посудина з верби» Ж, Хверб-лянкйЛ «яблука на вербі щеплені» ВеБ, [вербляниця] «час, коли цвітуть верби», [вербниця] «тс; вербна неділя», верб­ник, вербняк, [вербняжок] «вербняк» Ж> [вербовйна] «вербоцвітні» Ж, [вербов'я] «верби», верб'я, [верб'як] «шашіль, Cos­sus ligniperda» Ж, [верб'янка] (ент.) «аромія мускусна (?), Cerambyx moscha-tus (Aromia moschata L.?)» Ж, вербний, вербовий, [заверба] «вид верби» Ж, [за-вербник, завербок] «тс.» Ж; — р· верба, бр. вярба, др. вьрба, п. wierzba, ч. vrba, слц. слн. vrba, вл. нл. wjerba, болг. върба, м. врба, схв. врба, стел. връБ<5;— пел. *v^bfba; — споріднене з лит. vir-bas «прут, лозина, стебло», лтс. vifbs «палиця, ціпок», virba «прут, спис», гр. ράβδος «ціпок», лат. verbënae «листя і пагони лавра», verbera «побої, удари» (<«різки»); за Махеком, спочатку було слов'янське зб. *v^bfbbje «пруття», до якого виникла форма однини *vTba, що витіснила попередню назву дерева rokyta; іє. *uer-b(h)- «гнути, крутити, вертіти», похідне від *ver- «крутити, гнути».— Шанский ЭСРЯ І 3, 54—55; Фасмер І 293; Преобр. І 72; ЭСБМ

II 302; Machek ESJĆ 699; Jm. rostl.
132; Miki. EW 383; БЕР І 208; Skok

III 619—620; Trautmann 360; Pokorny
1152—1153.— Пор. вертіти.

вербена (бот.) «Verbena officinalis L.»; — p. бр. болг. вербена, п. werbena, ч. слц. verbena, схв. врбена; — запози­чення з латинської мови; латинська наукова назва рослини, як і її варіант verbënâca «тс», мабуть, етимологічно тотожна з verbënae «(священні) гілки» (лавра, оливи, мирта), пов'язаним з ver­bera «прути для покарання; батіг, уда­ри» і спорідненим з лит. virbas «прут, лозина, стебло», псл. *v"Tba, укр. верба; іноді латинська назва рослини

вербйнка

вербувати

 

виводиться від кельт, fer «знищувати» і foen «камінь» (Нейштадт 459).— СІС 124; Шанский ЭСРЯ І 3, 55; Kopalinski 1037; Walde—Hofm. II 756.— Див. ще верба.

[вербинка] (бот.) «айстра італійська, Aster amellus L.»; — не зовсім ясне; можливо, похідне від верба за схожістю ланцетоподібного листя обох рослин.— Нейштадт 546.

[вербишникі (бот.) «коров'як, Ver-bascum lychnitis L.; Verbascum nigrum L., Verbascum orientale MB.» Mak; — p. [вербйшник]; — не зовсім ясне; мож­ливо, результат видозміни наукової ла­тинської назви verbascum.

[вербівнйк] (бот.) «вербозілля зви­чайне, Lysimachia vulgaris L.»; — р. вер­бейник, п. ст. wrbice «тс», ч. vrbina «плакун верболистий, Lythrum salica-ria L.»; — пов'язане з верба; назва пояс­нюється схожістю ланцетоподібного лис­тя вербозілля з листям верби.— Ней­штадт 439; Вісюліна — Клоков 255; Ma­chek Jm. rostl. 149, 173.— Див. ще верба.

верблик «защіпка вудила; [кільце ланцюга; кільце коло орчика]», [вер-лик) «тс»; — запозичення з польської мови; п. заст. werblik «защіпка вудила, вуздечки, оброті», werbel «защіпка на ланцюгу», очевидно, походять від н. Wirbel «закрутка, закріпка, втулка; кі­лочок; вихор», пов'язаного з werben «вербувати, домагатися», двн. wërban, hwërfan «вертітись, ходити туди й сюди, намагатись», спорідненими з гр. καρ­πός «зап'ястя», καρπάλιμος «швидкий, жвавий, стрімкий», тох. karp- «поверта­тись проти».— Kluge—Mitzka 855, 864. верблюд, [велблюд Ж, верблюжа ЯІ, верблюжина, [верхоблюд, верхоблуд Ж), верблюдячий, верблюжий, ст. вельблуды (XV ст.), вельблюды, велбудъ, верблюда (XVII ст.); — р. верблюд, бр. вярблюд, др. вельбудъ, велъблудъ, п. wielbłąd, ч. velbloud, слц. verblud, вл. wjelbłud, слн. velblód, стел, вельбжд-к, вельб- лоуд-ь; — пел. *velbbçdb<vblbçdb; — запозичення з готської мови, зближене за народною етимологією з velb «великий» і blçdb «блуд», blçditi «блудити»; гот. ulbandus «верблюд» через грецьке посе-