Поняття політичної системи і історія проблеми

ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

1. Поняття політичної системи і історія проблеми.

2. Структура і функції політичних систем.

3. Типи політичних систем.

4. Політична система сучасної України.

Поняття політичної системи і історія проблеми

Обґрунтування і поширення терміна «політична система» належить до середини ХХ ст. До цього часу накопичилося багато інформації про різні політичні феномени, політичні інститути й організації, політичну поведінку. Необхідність її систематизації, створення теоретичної основи, що представляє політичне життя як ціле, стала головною передумовою розробки теорії політичної системи.

У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття “політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Система — одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді йо­го абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики аме­риканські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаю­чи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення полі­тичних рішень.

Політична система суспільства — цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Визначальним компонентом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Характерними ознаками політичної системи є: універсальність (політична система охоплює своєю дією усе суспільство); контроль (над застосуванням фізичного та іншого примусу); легітимність (здатність виносити ухвали, що зобов'язали, мають високу вірогідність того, що люди їм підкорятимуться).

Серед західних політологів існує думка, що політична система це деякий чорний ящик, видно лише процеси, які впливають на політичну систему, а що усередині – невідомо нікому.

Одним з перших застосувати загальну теорію систем до соціально-політичних процесів намагався Толкотт Парсонс, який бачив призначення політичної системи в забезпеченні інтеграції, виробленні і реалізації загальних цілей. Тим самим Т. Парсонс заклав основи системного і структурно-функционального підходів до дослідження політичної системи. З позицій системного підходу політична сфера суспільства може бути розглянута як система, що має такі ознаки: складається з безлічі взаємозв'язаних структурних елементів, взаємозв'язок забезпечує властивість її цілісності і єдності; існує у рамках зовнішнього оточення або середовища (таким зовнішнім середовищем є інші підсистеми суспільства, природа, інші держави, різноманітні міжнародні інститути); має межі поширення і виділеність по відношенню до зовнішнього середовища; має відкритий характер, тобто схильна до дій, що йдуть із зовнішнього середовища; характеризується такими властивостями, як прагнення до рівноваги і стійкості, до адаптації та інтеграції.

Уперше з системних позицій політичне життя було описане Девидом Істоном в 50-60-ті роки ХХ століття. (Слайд 4) У роботах «Політична система» (1953 р.), «Переділ політичного аналізу» (1965 р.), «Системний аналіз політичного життя» (1965 р.) він обгрунтував своє бачення теорії політичної системи, уподібнивши її організму, що розвивається і саморегульованому, реагує на імпульси, що надходять ззовні. Ця система складається з багатьох частин, що утворюють єдине ціле, і має певні межі, що відділяють її від середовища.

Д. Істон розділив основні компоненти своєї моделі на чинники (вимоги і підтримка), що «входять», і що «витікають» (рішення і дії), пов'язані з першими шляхом зворотного зв'язку. Вимоги він поділив на розподільні (про зарплату, робочий час, умови здобуття освіти, медичні послуги тощо), регулювальні (про забезпечення громадської безпеки, контроль над ринком і виробниками тощо), комунікативні (про надання політичної інформації, про демонстрацію політичної сили та ін.), а також на зовнішні, що йдуть з середовища, і внутрішні, такі, що йдуть від самої системи. Вимоги – усього лише початковий матеріал, з якого формується кінцевий продукт, званий рішеннями.

Інший вид імпульсів, що входять, – підтримка. Вона виступає в різних формах: матеріальною (виплата податків, різних обкладень, праця на громадських засадах тощо); дотримання законів і директив державної влади; активна участь в політичному житті (з метою збереження і затвердження політичних цінностей, шанобливого ставлення або пошани до влади, державної символіки тощо). На виході системи розташовуються «витікаючі» політичні рішення, що зобов'язали, і дії з їх реалізації. Політичні рішення формуються на різних рівнях, стосовно конкретних умов.

У зв'язку з цим надалі з'явилася модель Габрієля Алмонда, який спробував здолати деякі недоліки моделі Д.Істона і ввів інший тип функціонального аналізу, який зазвичай застосовується в соціології. На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Г. Алмонд дійшов висновків: усі політичні системи мають власну структуру; політична система багатофункціональна; усі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя, функції виконуються різними структурами системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою; усі політичні системи є змішаними в культурному сенсі; відмінність між простими (традиційними) і розвиненими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур, ці системи схожі за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

На перший план він висунув цільовий поведінковий аспект різних структур, що входять в політичну систему. Вхід інформації, за Г. Алмондом, складається з політичної соціалізації і мобілізації населення, аналізу існуючих інтересів (висловлених і невисловлених), укрупнень (узагальнення й інтеграції) інтересів, політичних комунікацій (зв'язків і взаємозв'язків різних політичних сил). Функції виходу інформації складаються зі встановлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (старанна діяльність уряду), формалізації правил (надання їм юридичного оформлення), безпосереднього виходу інформації (практична діяльність уряду за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики). Таким чином, до найважливіших функцій політичної системи в моделі Г. Алмонда належать вивчення ситуації і облік її особливостей, а також політичне розв’язання виявлених проблем. У цій моделі основна увага приділена множинності різних інтересів усередині системи, їхньому зіткненню і об'єднанню, обліку цих інтересів системою.

Таким чином, політична система є не лише організаційною стороною політичного життя, але і такими чинниками, як свідомістю, ідеями і світоглядами. Це поняття показує взаємини між суспільством і державою, а також між різними соціальними силами на державному і недержавному рівнях.