Зміст і форма хореографічного мистецтва

ореографічному мистецтву властиві такі універсали, як зміст і форма. У філософії вони трактуються як взаємозумовлені ас­пекти мистецтва загалом або художнього твору зокрема. У хореографії ці естетичні категорії виражають співвідношення внутрішнього, ду­ховно-ідейного, образного начала та його зовнішнього художньо-есте­тичного втілення. Хоча у змісті вбачають основу мистецтва, а форму визначають як спосіб існування змісту, та вони не існують одне без одного. Навіть найпростіший танець, що виражає той чи інший настрій, завжди є змістовним, певною мірою одухотвореним.

Передумовою танцю виступає зміст, яким може бути будь-який бік дійсності. Джерела змісту танців надзвичайно різноманітні.

Побутова і господарська змістовність танців походить від урочистої масової ходи різної тематики, привітання шанованих осіб, переда­вання досвіду досвідчених людей — молодим, святкування початку сівби і збирання багатого врожаю тощо. Обрядово-магічні джерела, пов'язуючись із віншуванням тварин (звідси, наприклад — фігурні побу­дови «змійка», «равлик» тощо), відтворенням сили сонця і місяця (ходін­ня у колі за рухом сонця — посолонь — і у зворотний бік), магічним зверненням до сил природи (піднімання рук у напрямку в сторони — вгору, тобто до сонця тощо) стають витоками багатьох хороводів і танців. Мисливське і войовниче життя пращурів (полювання, скачка на конях, відтворення обряду козацького тренування тощо) збережено у змісті чоловічих танців. Виникнення танців-змагань, парних танців пов'язується із намаганням відтворити взаємини осіб протилежної статі.

Відповідно сучасний етап розвитку хореографії характеризується аку­муляцією величезного життєвого змісту і своєрідного у своїх специфічних проявах мистецького досвіду людства. Зміст хореографії у широкому розумінні насправді адекватний життєвій дійсності. Він реалізований у художній формі численних хореографічних образів і творів Отже, палітру образів і розмаїтий зміст хореографії становить:

• людина різного віку, статі, різних віків і поколінь, соціального статусу, професійної спрямованості тощо;

• переживання, почуття, стани людей, їх характери, вчинки, а також спілкування, стосунки, взаємини людей;

• особливості національного менталітету як певного способу мис­лення загалом і пластичного зокрема;

• природа у різноманітних її проявах, пори року, світ тварин і птахів, ставлення людини до них;

• народні звичаї, мораль, етика, побут, різні сфери трудової діяль­ності;

• літературні сюжети, суспільно-історичні події та сьогодення тощо.
Специфіка форми хореографічного твору має різну трактовку.

З позиції композиторів, музикантів визначальна роль в хореографії належить музиці, а рух виражає її зміст. Хореографи, віддаючи належне музиці, підходять до танцю насамперед з позицій руху. Оптимальними є мистецтвознавчі позиції: у специфіці хореографічного твору відобра­жається його синтетичність — та обставина, що зміст і форма танцю не є власне музичними чи руховими, а музично-руховими. Насправді форма хореографічних творів (якою б не була значною роль музики на думку одних авторів або руху з погляду інших) найбільше визначається об'єктивними особливостями мистецтва. Зважаючи на загальнозначу-щий зміст і конкретний сюжет твору, точнішим є розуміння танцюваль­ного твору як драматично-музично-хореографічного.

Хореографія як вирішальний елемент форми становить собою у вузь­кому тлумаченні комплекс зображувально-виражальних засобів, головні з яких: лексика — рухи, пози, жести, міміка; танцювальні малюнки; фігури. Саме в такому руховому, вужчому за основне, формотворчому розумінні слова (комплекс лексики, малюнків, фігур) часто вживається поняття «хореографія».

Використовуючи хореографічний твір для дошкільників з педагогіч­ною метою, слід виходити з об'єктивно синтетичної природи мистецтва, а саме з цілісності його змістових ознак та основних формотворчих засобів — сюжету, музики, хореографії. Відомості про них варто зосе­редити у фольклорно-мистецтвознавчому, художньому переказі