Тема 1 Сутність поняття «Хореографії»

План.

1. Поняття «ХОРЕОГРАФІЯ».

2. Зміст і форма хореографічного мистецтва.

3. Функції хореографічного мистецтва.

 

Література

1. Эстетическое воспитание и развитие детей дошкольного возраста / Под ред. Е. А. Дубровской, С. А. Козловой. – М.: Академія, 2002. – С. 40-49.

2. Науменко С. І. Музично-естетичне виховання дошкільнят. – К.: Магістр-5, 1996. – 96 с.

3. Вилъчковский Э. С. Развитие двигательной функции у детей [Текст] / Э. С. Вильчковский. – К.: Здоровье, 1983. – 205 с.

4. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів [Текст] / Т. І. Поніманська. – К.: Академвидав, 2004. – 456 с.

5. Роттерс Т. Т. Музыкально-ритмическое воспитание и художественная гимнастика [Текст] / Т. Т. Ротерс. – М.: Просвещение, 1989. – 175 с.

 

1. Хореографія трактується як первісно синтезоване мистецтво, якому властивий синтез рухового і музичного компонентів. Загалом поза музикою танець не існує. Музика посилює виразність танцювальної пластики, дає їй емоційну та ритмічну основу. Правомірно дехто музику і пластику в танці ототожнює з двома крилами птаха: для польоту потрібні обидва.

Різні джерела свідчать про те, що людство танцює від початку свого існування, а танець — найстаріша форма мистецтва. Слово «хореографія» (у перекладі з грецької: хорео -танець, графус — пишу) більш пізнього походження і у прямому значенні тлумачиться як запис рухів і танців за допомогою системи умовних знаків (слова, малюнки, ноти тощо), отже, не відображає синтетичної природи мистецтва. Тому часто використовується термін «музично-хореографічне мистецтво», в якому підкреслюється його музична і рухова природа.

Хореографія — це танцювальне мистецтво у цілому, в усіх його видах: національні танці народу своєї країни, народні танці різних країн світу, класичний танець, бальні танці, сучасні танці тощо. Хореографія також тлумачиться як мистецтво створення танців і танцювальних вистав на основі музики, засобами руху, композиції, сценографії тощо. Хореографічне мистецтво — це мистецтво виконання танців, хороводів, танцювальних вистав, рухів і величезної різноманітності тренувальних вправ до усіх видів танцювального мистецтва.

В естетиці визнаними є кілька класифікацій мистецтва, за осно­ву яких береться об’єктивне буття предмета та продукту мистецтва, суб'єктивна здатність людини сприймати предмет мистецтва, здатність відтворювати його

Одна класифікація виходить з того, що лежить в основі певного мистецтва. Відповідно мистецтва визначають як зображувальні, по­нятійні, виражальні та синтетичні.

Друга класифікація основана на ознаках статичності або динамічності форми творів мистецтва, тобто продукту мистецтва. З цього погляду мистецтва ділять на просторові, часові, просторово-часові. За іншою класифікацією—залежно від того, до якого органу чуття звертається мистецтво насамперед, розрізняють слухові, зорові, наочно-слухові мистецтва.

У процесі відтворення дійсності у мистецтві об'єктивна дійсність і суб'єктивне ставлення до неї становлять нерозривну діалектичну єдність. Так саме і зазначені класифікації доповнюють одна одну, складаючи начебто «координати» вимірювання мистецтва. Застосовуючи їх до хореографії, мистецтво танцю визначається як складне

Визначення хореографії в класифікації мистецтв

ХОРЕОГРАФІЯ –

виражально-зображувальне мистецтво

(виражає емоції, почуття,

ХОРЕОГРАФІЯ просторово-часове мистецтво (існує у просторі і часі)

наочно зображує їх)

ХОРЕОГРАФІЯ | як складне мистецтво

ХОРЕОГРАФІЯ

наочно-слухове

мистецтво

(сприймається

органами зору і слуху)

 

 

ХОРЕОГРАФІЯ —

мистецтво виконавського характеру

(існує лише у процесі виконавства)

 

Джерела використання музики і руху у житті суспільства та з метою виховання й розвитку дитини і людини загалом ся­гають давньогрецької держави, її системи освіти. У Давній Греції танці широко використовувалися для передання людського досвіду. Зокрема, вони були засобом навчання і виховання спартанських юнаків. Наприклад, військові атлетичні танці не лише навчали обрядових дій, формували красиве тіло, виховували мужність, шляхетність, а й сприяли гармонійному розвитку юнаків загалом. Урочисті та вільні танці ставали частиною культу, присвячувалися і виконувалися, наприклад, на честь Аполлона.

Загалом вважається, що танець зародився в первісних обрядових дійствах і був одним з елементів синкретичного мистецтва. Синкретизм — це не розчленованість, початкова злитність музики, танцю, співу, елементів гри в мистецтво, що є характерним для первісного суспільства. Ще й досі вживається термін «піснепляска», який вказує на початкову злитність компонентів. Із синкретичного мистецтва розвинулися такі, за визначенням композитора Д. Кабалевського, побутові жанри мистецтва, як марш, пісня, танець. Поступово танець формувався як самостійний вид мистецтва. У словникових джерелах зазначається, що під впливом природних, географічних особливостей, історичних і соціально-культурних умов життя у кожного народу складалися свої національні танцювальні традиції, своя палітра образів, змісту, сюжетів, своя музична і пластична виразність, особлива координація рухів, спів­відношення їх з музикою тощо.

Загалом традиції в мистецтві становлять культурні цінності народу, певної нації у вигляді досягнень фольклорного і народного мистецтва (жанрові, видові, змістові особливості, зображувально-виражальні засо­би тощо). Це досвід мистецтва минулого у значенні художнього взірця. Це первинні форми фольклору — репродуктивні, а також вторинні — продуктивні форми фольклору в народному і професійному мистецтві, тобто такі, які активно оновлюються і стають узагальненими, загально­національними, включеними в сучасні культурно-побутові умови.

Хореографічне мистецтво – це дуже об’ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю. Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свій художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язано з ритмом. Специфічною особливістю мистецтва хореографії є ​​її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпорітмічное побудова.

При аналізі музичного мистецтва йшла мова про існування важливою зв'язку композитор - виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.
Хореографія - це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.