Функції хореографічного мистецтва

агальновідомим є поняття багатофункціональності мистецтва. «Функція» (від латинської — виконання, здійснення) означає роль, яку відіграє мистецтво у житті людини і суспільства. Мистецтво відобра­жає життя людини у сукупності її особистісних, природних і соціальних зв'язків. Звідси багатоманітність його функцій стосовно окремої люди­ни — слухача, глядача, виконавця, до множини людей — аудиторії про­фесійної, широкої публіки тощо, а через це — до суспільства загалом.

Мистецтву хореографії теж властива багатофункціональність, яка проявляється в естетичній, психофізіологічній, виховній, освітній, пізна­вальній, інформативній, комунікативній, соціально-емоційній, мотива­ційній, організуючій, просвітницькій, культурологічній, культуротворчій, гедоністичній, релаксаційній та інших функціях (див. схему 3 на с. 66).

Із розмаїттям функцій пов'язаний розвивальний потенціал мистец­тва танцю та його педагогічний вплив на дитину. Так, хореографія не може конкретно, як поетичне слово, виражати думки людини. Але вона через музику і виражальну пластику, через зміст і сюжет з особливою силою впливає на емоції та почуття, отже — стає засобом виховання особистості загалом. Естетичний вплив як провідний наголошує на загальнолюдській, гуманній значущості естетичного переживання хореографічного мистецтва дітьми, тобто переживання за категоріями краси, піднесе­ності, добра, гармонії, вишуканості, пропорції, симетрії, асиметрії, ритму тощо.

Освітньо-виховний вплив хореографії на поінформованість, еле­ментарну компетентність, оцінне ставлення, становлення моральних якостей дитини є безперечним.

Загальнолюдські цінності — істина, добро, краса становлять О/неминучі імперативи побудови мистецької освіти, починаю­чи від дошкільної. Абстраговане їх розуміння у процесі мистець­кого сприйняття наповнюється конкретикою — музичними те­мами, фарбами, казковими героями тощо. Застосування методів порівняння, впровадження таких індивідуально спрямованих прийомів, як особисте тлумачення художніх образів, активізація власного оцін­ного ставлення дітей, сприяють реалізації виховного потенціалу мистецтва. Виявляється значущим для дошкільника мотиваційний вплив як спонукання дітей до певних вчинків, формування життєвих устано­вок унаслідок переживання мистецтва танцю.

Соціально-емоційний, пізнавальний, інформативний потенціал культурних цінностей танцю і вплив їх на дітей передбачає насамперед підсвідоме і свідоме образне опанування світу дітьми, оволодіння со­ціальними емоціями, формування системи знань про мистецтво танцю і навичок. Цілісність образу, його диференціація на тлі художнього і життєвого різноманіття, а надалі інтеграція з іншими мистецькими явищами — такий шлях опанування дітьми образного світу. Образна природа танцю щонайкраще відповідає образно-ігровим можливостям опанування світу дітьми дошкільного віку, а зміст і форма хореографії становлять для дітей величезну різноспрямовану цінність.

Культурологічний і культуротворчий вплив мистецтва виявляєть­ся в усвідомленні логічних зв'язків між видами мистецтва танцю, у формуванні культури почуттів, інтелектуальних і творчих здібностей, поведінки дітей тощо.

О.Д. Листецький образ не є безликою інформацією. Його зміст людина має сприймати як духовне послання автора твору, який очікує зустрічі зі своїм читачем, слухачем, глядачем. Композитор, художник, балетмейстер, поет творить не узагаль­нено у простір, не лише самовиражається і праці не передати певну ін­формацію, а й чекає співчуття, оцінки. Отже, дидактичний контекст реалізації комунікативної функції мистецької діяльності передбачає створення ситуації, коли навіть найменші слухачі налаштовані сприй­няти, зрозуміти і відчути переживання автора, його надії, прагнення.

Без комунікативного впливу немає хореографічної діяльності. Комунікація емоційно-змістова, сюжетна, розважальна виявляється щонайменше у спілкуванні двох осіб, однієї дитини з усіма іншими, масовій взаємодії, вона є загальнокультурним, гуманним контекстом хореографічної діяльності дітей загалом.

Соціально-організуючий вплив мистецтва яскраво проявляється у практичних ситуаціях спільного захоплення виконанням танцю під час занять, розваг, свят, комфортного відчуття в танцювальних масових імпровізаціях тощо.

Сьогодні розглядається також гедоністичний (насолода, відчуття приємного самопочуття, піднесення), релаксаційний (розслаблення, розвантаження), творчо-спонукальний вплив мистецтва на дітей (ба­жання і досвід інтерпретації образу, імпровізації рухів переноситься й на інші сфери життя) у процесі сприйняття і виконання танцювальних рухів, вправ, танців тощо.

Загалом сучасними вченими кожне мистецьке явище розглядається як носій особливого смислу, зв'язок культурної інформації та кодузнання яких є необхідним для всіх видів людської діяльності, у тому числі хореографічної. Призначення останньої—у формуванні здатності людини і дитини зокрема розуміти взаємозумовленість знаків мистецтва та їхнього смислового багатозначного тлумачення, а отже, і впливу.

Наприклад, танцювальні поклони можна класифікувати залежно від їх інформативності: побутового контексту — звичайний, поясний, ритуальний; статі людини — чоловічий, жіночий; пластичних ознак виконання — з рукою на намисто, до серця тощо. Через це поклон стає багатозначним за смислом рухом. У ньому можна виокремити соціально-емоційний, художньо-естетичний, комунікативний потенціал та, відповідно, ряд ознак: спілкування (привітання, прощання, запро­шення, подяка); виявлення емоційно-позитивного ставлення до іншого (повага, щирість, відвертість, симпатія, прихильність); варіативного ви­конання залежно від побутово-художнього контексту, статі, віку людини (легкий уклін дівчинки; низький уклін хлопчика); створення пластичної характеристики образу (легка, динамічна весна; привітний, поважливий господар; мужній, рішучий козак) тощо. У педагогічній практиці варто виходити саме з такого широкого використання поклону у виконавстві педагога, дитини та тлумачення його впливу на дітей.