Ліризм та чуття історії у творчості Володимира Сосюри (1898-1965)

Мета: збагатити наукові уявлення студентів про багатогранність поетичного обдарування В.Сосюри – одного з найвизначніших українських ліриків ХХ ст.

 

План

1. Патріотична тема у ранній творчості В.Сосюри (поема “Червона зима” (1921), збірка під тією ж назвою 1922 року). Романтика революції, мотиви волі, самовичначення, образ ліричного героя.

2. Сосюра – майстер інтимної лірики (“Так ніхто не кохав”, “Коли потяг у даль загуркоче”, “Білі акації будуть цвісти”, “Васильки”, “Марії”). Глибокий ліризм, щирість почуттів поета.

3. Могутня сила любові до рідної землі, багатство образної мови у вірші “Любіть Україну” (1941). Гостра і несправедлива критика її у повоєнні роки.

4. Провідні мотиви збірок повоєнних літ: творчої праці, закоханості у рідну землю (зб. “Солов¢їні далі” (1957)), пейзажна лірика (“Люблю весну”, “Зима”), філософські роздуми про сенс життя, багатство інтимних почуттів (зб. “Осінні мелодії” (1964)).

5. Загальна характеристика поем В.Сосюри. “Заборонений” “Мазепа” (1929-1960) у сучасному літературознавстві та у шкільному вивченні. Проблематика поеми “Розстріляне відродження”.

 

Література:

1. Підручник. – Т.1. – С.133-143.

2. Сосюра В. Третя Рота. – К.: Рад. письм., 1988.

3. Сосюра В. Мазепа // Київ. – 1988. – № 12.

4. Сосюра В. Вірші, поеми: У 2 т. – К., 2001.

5. Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості. – К., 1990.

6. Барабаш Ю. Іван Мазепа – ще одна літературна версія // Київ. – 1988. – № 12.

7. Глоба Л. Поема В.Сосюри “Мазепа”... // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2004. – № 2. – С.22–24.

8. Хоцянівська І. Кохання у затінку смерті в інтимній ліриці В.Сосюри та Є.Плужника // Сучасний погляд на літературу. – К., 2002. – Вип.7. – С.86–97.

9. Тихоша В.І. В.Сосюра “Мазепа”: інтегрований урок... // Вивчаємо українську мову та літ. – 2004. – № 29. – С.11–14.

10. Муравльова О. Доля поета. Матеріали до уроку в 10 кл. // Укр. мова та літ. – 2005. – № 12. – С.11–14.

 

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

 

Надрукував близько 60 поетичних збірок. Про своє життя докладно написав у романі “Третя Рота”. Під час громадянської війни перебував у петлюрівському війську, це тавро усе життя лежало на Сосюрі, даючи привід для його арешту. Поет не був репресований, але кількарічне ув’язнення вистраждала його дружина.

Перша збірка “Поезії” вийшла невеличким тиражем 1921 року, була загублена. А 1922 року вийшла збірка “ Червона зима ”, що включала й одноіменну поему, що принесла всеукраїнську славу авторові. Далі – десятки поем, серед яких заборонені “Мазепа”, “Каїн”, “Христос”, “Махно”, сотні поезій. Під час війни перебував в евакуації в Уфі, але постійно їздив на фронт. Був удостоєний Сталінської премії за збірку “Щоб сади шуміли” та Державної премії імені Т.Шевченка за збірки “Ластівки на сонці” і “Щастя сім’ї трудової”.

Розвивав романтичну лінію в поезії. “Такий я ніжний, такий тривожний”, – написав про себе молодий Сосюра. Громадянські мотиви тісно переплітаються у нього з інтимними. На історичні події поет дивиться крізь призму особистих переживань. Найвідоміші поезії: “Так ніхто не кохав”, “Коли потяг у даль загуркоче”, “Сині акації будуть цвісти”, “Марія”.

За вірш “Любіть Україну” (1944) мало не заплатив життям: у 1947 році розгорнулася кампанія цькування поета, звинуваченого в націоналізмі.

Поема “Мазепа”, котра так і не була закінчена, хоча Сосюра працював над нею упродовж 40 років, мала на меті реабілітацію легендарного гетьмана.

Композиційно поема ділиться на дві частини: у першій Мазепа змальовується як паж при дворі польського короля, а в другій – зрілий державний діяч. Патріотична тема і мотив безталання (“Ой, біда тій чайці…”).

Зразок аналізу вірша

“Любіть Україну”

Вірш був написаний в роки Великої Вітчизняної війни і звучав як пристрасний патріотичний твір. “Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, я в 1944 році написав вірш “Любіть Україну”, який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах”, – згадував пізніше автор.

Це своєрідна лірична сповідь поета, в якій асоціативно і метафорично розкривається образ батьківщини. Компонентами збірного образу “вишневої” України є все, що оточує нас від дитинства до смерті: “вона у зірках, і у вербах вона, / І в кожному серця ударі”. Україна – у красі її просторів, у звитяжній праці, у прекрасних людях, у культурі і мові народу.

Сосюра закликає до патріотизму, використовуючи дієслово наказового способу любіть, що повторюється майже у кожній строфі (прийом анафори).

Автор користується засобом градації – інтонаційного й смислового перерахування деталей, що створюють цілісний образ України. Поет послуговується біблійним образом неопалимої купини як символом вічності і незнищенності народу.

Кілька варіантів вірша показують хід думок поета, розкривають творчу лабораторію Сосюри (завдання для студентів – зіставити варіанти вірша, зробити висновки).

Поет використовує звертання:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину…

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину…

1947 року проти поета розгорнулася широкомасштабна кампанія цькування: чому слід любити лише Україну, а не СРСР? Тому особливо не сприймалася тодішньою критикою ідея вірша:

Всім серцем любіть Україну свою, –

І вічні ми будемо з нею.

Поезія “Любіть Україну” належить до кращих зразків патріотичної лірики. Написана 3-стопним амфібрахієм, пройнята оптимізмом і бадьорістю, ця поезія увійшла до скарбниці вітчизняної літератури.

 

Практичне заняття № 5

“ПРАЗЬКА ШКОЛА” ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ

 

Мета: виявити особливості творчості письменників, яких критики відносять до “празької школи”, з¢ясувати їх спільні та відмінні риси.

 

План

1. Патріотизм, громадянськість, історіософічність лірики Є.Маланюка. Образ України в його творчості.

2. Оригінальність стилю поезії О.Стефановича.

3. Жіночність лірики Н.Лівицької-Холодної.

4. Філософічність, національний пафос віршів О.Ольжича.

5. “Приватні листи світові” (Д.Донцов) О.Теліги. Особливості її творчості.

6. Роман-епопея “Попіл імперій” Ю.Клена: оригінальність побудови, палкий протест проти тоталітаризму.

 

ЗАВДАННЯ: прочитати і вміти аналізувати твори:

Є.Маланюк – зб. “Стилет і стилос”, “Земля і залізо”, “Земна мадонна”, “Перстень Полікрата”, “Перстень і посох”;

О.Ольжич – зб. “Вежі”, “Рінь”, “Підзамча”;

О.Теліга – зб. “Лірика”;

Ю.Клен – епопея “Попіл імперій”.

 

Література:

1. ІУЛ ХХ ст. / за ред. Дончика. – Кн.1. – відповідні розділи.

2. Гроно нездоланих співців. – К., 1997 – відповідні розділи.

3. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий: Поетична особистість Є.Маланюка. – К., 1993.

4. Куценко Л. Dominus Маланюк: тло і постать. – К., 2002.

5. Укр. слово: Хрестоматія. – (Маланюк) Кн.2. – С.147 – 170; (Стефанович) Т.4. - 249–264, (Лівацька-Холодна). – Т.4. – С.277 – 287, (Ольжич) Т.2. – С.543–578, (Теліга) Т.2. – С.607–611, (Клен) Т.1. – С.605–613.

6. Войчишин Ю. “Поет абстрактів і контрастів” // Дивослово. – 2000. – № 10. – С.49–52.

7. Куценко Л. “На межі двох епох” // Укр. мова та літ. в сер. шк., гімназіях, ліцеях... – 2000. – № 1. – С.97–105.

8. Фисюк О. Поет боротьби й вселюдських ідеалів // УМЛШ. – 2000. – № 2. – С.58–61.

9. Салига Т. Залізних імператор строф // Маланюк Є. Поезії. – Львів, 1992. – С.3-30.

10. Омельчук О. Голос життя – голос смерти: Біографія. Естетика. Поезія Є.Маланюка // Сучасність. – 2001. – №10. – С.117–124.

11. Бондаренко І. Є.Маланюк: мандрівка в часі (глибинні міфологічні моделі творчості поета) // Сучасний погляд на л-ру: Зб. наук. праць. – К., 2001. – Вип.5. – С.181-185.

12. Омельчук О. Національне підсвідоме в теоретичному доробку Є.Маланюка // СіЧ. – 2000. – №11. – С.53-58.

13. Омельчук О. Специфіка літ.-крит. практики Є.Маланюка // Дивослово. – 2001. – № 6. – С.5-8.

***

14. Ольжич О. Незнаному воякові. – К., 1994.

15. Таран О. Своєрідність поет. манери О.Ольжича й О.Теліги // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 1999. – №1. – С.25-28.

16. Чернявська Л. Філософсько-естетичні засади поезії О.Ольжича //СіЧ. – 1999. – № 11. – С.29-32.

17. Неврлий М. Ольжич на тлі празького літературного довкілля // Сучасність. – 1998. - № 2. – С.102-109.

18. Ковалів Ю. Героїчний епос О.Ольжича // СіЧ. – 1994. – № 6. – С.7-12.

***

19. Климентова О. Витоки творчості О.Теліги // УМЛШ. – 2000. – № 4. –С.56-61.

20. Фасоля А. “Поетка вогненних меж” // Дивослово. – 1996. – № 11.

21. Олена Теліга. Збірник. – Детройт – Нью-Йорк – Париж, 1977.

***

22. Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. Вибране. – 1991. – С.3-23.

23. Сарапин В. Час і простір у поемі-епопеї “Попіл імперій” Юрія Клена // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова. – К., 1999. – Вип.2. – Ч.3. – С.202-208.

 

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

“Празька” школа поезії репрезентує розвиток романтичного стилю в українській еміграційній літературі. Поети, котрі були вигнанцями внаслідок участі в УНР, або ті, що називалися в СРСР “буржуазними націоналістами”, серед них Є.Маланюк, донька міністра УНР Н.Лівицька-Холодна, Ю.Дараган, О.Лятуринська, Г.Мазуренко, О.Ольжич, О.Теліга, Л.Мосендз, О.Стефанович – всі вони опинилися на початку 1920-х років у Празі та Подєбрадах, де й утворили “школу”.

Їх об’єднували яскравий історіософізм, державницькі настрої, високі естетичні критерії. За стилем “пражани” були “неоромантиками”, але філософською заглибленістю й любов’ю до класичних форм (сонет, терцини) зближувались із “неокласиками”.

Найяскравішими представниками були Є.Маланюк, О.Теліга і О.Ольжич.

 

Практичне заняття № 6

“ НЕОКЛАСИКА” ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ

 

Мета: з’ясувати специфіку української “нелкласики”, її естетику. На прикладі індивідуальних стилів М.Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмари, М.Рильського, Ю.Клена розглянути особливості “неокласики”.

 

План

 

1. М.Зеров – лідер “неокласиків”. Образна парадигма збірки “Камена” (1924), оригінальність індивідуального стилю.

2. Сонетарій М.Рильського періоду “неокласики”. Художнє осмислення “вічних мотивів” і “вічних образів”.

3. М.Драй-Хмара і “неокласика”: свіжість і класичність збірки “Проростень” (1926).

4. Творча доля П.Филиповича: тематика та художні особливості поезій, широкий культурологічний діапазон літературознавчих праць.

5. Ю.Клен як “неокласик”: переосмислення традиційних сюжетів і мотивів у пізній збірці “Каравели”.

 

Література:

1. Шудря М. Неокласики, або “Гроно п¢ятірне нездоланих співців” // Укр. мова та літ. – 1999. – Ч.7. – С.3-11.

2. Астаф’єв О. Стилі української еміграції: естетика тотожності // Укр.. мова та літ. – 2000. - № 7. – С.1-2.

3. Бондаренко Л. “Ми самотою йдем…” // Укр.. літ. в ЗОШ. – 2000. - № 1. – С.29-32.

4. Хропко П. Український неокласицизм: Орієнтація на тисячолітній розвиток європейської культури // УМ й Л в серед. шк., гімназ., ліцеях, колегіумах. – 2000. - № 3. – С.37-46.

5. Шпильова О. Український неокласицизм // Урок української. – 1999. - № 1. – С. 32-35.

6. Наливайко Д. Чинник повноти і цілості // Зар. літ. – 1999. - № 15. – С.1-2, 7-8.

7. Українське слово: Хрестоматія…: У 4 кн. – К., 1994. – Т. 1. – С.499-513 (М.Драй-Хмара), С.513-522 (М.Зеров), С.597-613 (Ю.Клен), Т.2. – С.91-106 (М.Рильський), Т.4. – С.121-128 (П.Филипович).

 

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

До цієї умовної “школи” належали Микола Зеров (1890 – 1937), Максим Рильський (1895 – 1964), Павло Филипович (1891 – 1937), Михайло Драй-Хмара (1889 – 1939) та Освальд Бургардт (Юрій Клен) (1891 – 1947).

По-європейськи освічені люди, київська професура (Зеров і Филипович), тогочасна еліта української інтелігенції, неокласики закликали осягати вершини світової культури, трансформувати її форми та образну систему на рідному українському ґрунті, щоб піднести вітчизняне красне письменство на вершини світового рівня. Тому в їхній творчості простежуються урбаністичні і пейзажні, інтимні й філософські мотиви.

Поети-неокласики активно розвивають жанр сонета, а також створюють елегії, медитації, філософську лірику. Їхню творчість живлять образи світової поезії (особливо поціновували античність, французьких поетів-“парнасців” і російську поезію “срібного віку”), а також джерелами образності були світові міфології, Біблія.

Утверджувався неокласичний стиль з його рівновагою, мальовничими епітетами, міцною логічною будовою і “строгою течією мислі” (М.Зеров).

Як “буржуазні” митці були засуджені, загинули від репресій М.Зеров, М.Драй-Хмара і П.Филипович. М.Рильський, який рано відійшов від “неокласики”, продовжував писати. Ю.Клен реемігрував до Німеччини, приєднався до “празької школи” поезії, помер після Другої світової війни в еміграції.

 

Практичне заняття № 7

“ТРАГІЧНА РОМАНТИКА” ЄВГЕНА ПЛУЖНИКА (1898 - 1936).