Поезія кінця ХІХ – початку ХХ ст

Наприкінці XIX ст. в українську поезію жваво почало надхо­дити молоде поповнення. Всі без винятку молоді поети хотіли бути новаторами, бо все тогочасне громадське життя було про­йняте тривожним чеканням нового. Були тут і такі високообдаровані люди, як Леся Українка, яку І.Франко ще в 1893 р. охарак­теризував як “одну з найцікавіших появ нашої нової літера­тури”.

Вихід у 1887 р. збірки І.Франка “З вершин і низин” (друге, доповнене видання – 1893 р.) великою мі­рою відіграв у розвитку української поезії роль. Значення поетичного мислення І.Франка полягало в тому, що визнаним організатором усього літературного процесу, вихованцем молодих поетичних талантів.

І.Франко вже з середини 80-х р.р. XIX ст. очолює літературний процес на Україні і в своїх збірках поезій “З вершин і низин”, “Зів'я­ле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1898), “Із днів журби” (1900), а також у поемах ставить ряд пекучих проблем сучасності. Так, у циклах “Галицькі образки” (“З вер­шин і низин”), “По селах”, “До Бразілії” (“Мій Ізмарагд”), “Спомини” (“Із днів журби”) І.Франко відтворює кар­тини тяжкого бідування західноукраїн­ського села і висловлює віру в щасливе майбутнє народу (“Гадки на межі”, “Най­мит” та ін.).

Новатором був І.Франко й у жанрі поеми. В поемах “Панські жарти”, “Цар і аскет”, “Іван Вишенський”, “Похорон” пи­сьменник у високопоетичних образах ста­вить проблеми особистості й суспільства, народу та ін.

Леся Українка створила три збірки поезій “На крилах пісень” (1893), “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902), також до нас дійшли і твори, що не ввійшли в жодну з цих збірок.

За життя В.Самійленка вийшло дві його збірки – “З поезій В.Самійленка” (1890) та “Україні” (1906).