Розвиваючись у руслі тенденцій світового письменства, українська проза початку XX ст., представлена творчістю митців старшого і молодшого поколінь, досягла значних успіхів. Саме в галузі прози українська література цього періоду, очевидно, найбільшою мірою виявила органічність, новаторство, ідейне і художнє багатство. Провідним у творчості прогресивних письменників стає утвердження соціальне активної особистості в літературі.
Українська проза початку століття збагачує художній арсенал, демонструє значні досягнення як у великих, так і в малих формах. Успішно розвивається жанр повісті, особливо ж – соціально-психологічного оповідання та новели. Виникають нові форми “новелістичних” жанрів: етюди, образки, ескізи, малюнки, поезії в прозі. Поряд з фабульними оповідними формами розвиваються безсюжетні ліричні мініатюри-медитації. Збагачується нарис, стаючи дійовим художньо-публіцистичним жанром літератури. Значних успіхів досягли українські прозаїки в жанрі поезії в прозі, створивши, високоідейні й високопоетичні твори (“Амбіції” В.Стефаника, цикл “З глибини” М.Коцюбинського, “Морські малюнки” Дніпрової Чайки, “Рожі” О.Кобилянської, кращі мініатюри Г.Хоткевича, С.Яричевського, М.Яцківа та інших письменників).
|
|
Розвиток літературного процесу на Україні, зокрема в жанрі прози, на початку XX ст. визначили твори І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка. М.Коцюбинського, Лесі Українки, О.Кобилянської, так званої покутської групи новелістів – В.Стефаника, Леся Мартовича, Марка Черемшини – та інших белетристів. Загальну літературну атмосферу розвитку прози даного періоду створювали соціально-психологічні твори І.Франка – роман “Перехресні стежки”, повість “Великий шум”, збірки його оповідань “Полуйка і інші бориславські оповідання”, що розширювали тематичний горизонт українського письменства, поглиблювали його реалістичний напрям.
Розробляючи проблеми життя, І.Франко у творах, написаних у 900-ті р.р., піднявся на новий рівень у зображенні народу, нових тенденцій його соціального розвитку (повість “Великий шум”). Новаторські риси І.Франка-прозаїка у висвітленні морально-етичної проблематики засвідчують оповідання “Терен у нозі”, “Як Юра Шикманюк брів Черемош” (1903), “Сойчине крило” (1905), “Неначе сон” (1908) та ін. Глибока правда життя в них поєднується з тонкою психологічною вмотивованістю вчинків персонажів. Деякі його твори цього періоду за своєю художньою манерою йдуть у руслі нової школи, репрезентованої О.Кобилянською, В.Стефаником. М.Коцюбинським. У жанрі малої прози відчувається тяжіння письменника до стислості викладу, конденсації думки, філософського заглиблення в сенс буття. Знаменним для І.Франка 900-х р.р. було звернення до повісті “Воа соnstrictог”, нову редакцію якої автор опублікував 1907 р.
|
|
На початку віку продовжують творити майстри української прози – І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, талановиті белетристи – М.Старицький, Б.Грінченко та інші письменники, розробляючи як старі, “традиційні” теми з життя села, так і нові, що їх висувала тогочасна дійсність.
І.Нечуй-Левицький, охоплюючи проникливим художнім зором різні сфери народного життя, різні прошарки тогочасного суспільства, дає ряд талановитих соціально-побутових малюнків (“Київські прохачі”, “На гастролях в Микитянах”, “Ніч на Дніпрі” та ін.).
Панас Мирний, випускаючи окремими книжками свої раніші твори, водночас пише нові, серед яких виділяються оповідання “Сон”, сатирична оповідка “Дурниця” та ін.
М.Старицький збагачує українську історичну прозу повістями й романами – “Разбойник Кармелюк”, “Первые коршуны”, трилогія “Богдан Хмельницкий”: “Перед бурей”, “Буря”, “У пристани”, написаними й опублікованими російською мовою.
Свою репутацію талановитого белетриста зміцнює Леся Українка, публікуючи соціально-психологічні оповідання “Над морем”, “Приязнь”, “Розмова” тощо.
Визначальна роль у розвитку прози початку віку належить О.Кобилянській, М.Коцюбинському, В.Стефаникові, творчість яких є найпомітнішим надбанням української літератури в цьому жанрі. О.Кобилянська своїми творами з життя інтелігенції, новелами і нарисами про буковинське село, повістями “Земля”, “В неділю рано зілля копала”, антивоєнними оповіданнями розширила ідейні й художні горизонти української прози, збагатила її художньо-виражальні засоби. “Земля” О.Кобилянської за глибиною проникнення у духовний світ людини з народу, за тонкістю й образністю манери письма є одним з найвидатніших творів у світовій літературі.
Одне з найпомітніших місць серед українських прозаїків початку XX ст. займає М.Коцюбинський. Видані окремими книжками твори письменника “По-людському” (1900), “Оповідання” (1903), “Поєдинок і інші оповідання” (1903), “У грішний світ” (1905), “Дебют” (1911), повість “Тіні забутих предків” (1913) становлять нову, вищу художню якість української прози. Життєствердна творчість М.Коцюбинського знаменувала новий етап у розвитку художньої думки на Україні. Письменник першим в українській літературі дав глибоко правдиві, художньо переконливі образи робітників, селян.
Під пером М.Коцюбинського, О.Кобилянської, В.Стефаника, Марка Черемшини та багатьох інших митців українська проза початку XX ст. стала могутнім засобом пізнання життя у його соціальних суперечностях. Творчість письменників цього періоду охоплює теми з життя села, інтелігенції, міста, робітничого середовища, з історичного минулого та ін. Найактивніше розробляється тема села, зумовлена болючими соціальними процесами. Ця тема знаходить всебічне, художньо самобутнє втілення в прозі В.Стефаника, поезії І.Франка, новелах та оповіданнях Леся Мартовича, О.Маковея, О.Кобилянської, А.Тесленка, С.Васильченка та багатьох інших.