Практичні поради настроювання духового оркестру та оркестровий акомпонимент

Виконавська практика духових оркестрів показує, що єдиної методики настроювання оркестру у нас поки що нема. Всі питання вирішуються, як правило, диригентами оркестрів по-різному, в залежності від набутих в тому чи іншому оркестрі традицій. Найбільш традиційною у практиці духових оркестрів є настроювання музичних інструментів на єдиний звуковий еталон – звук сі-бемоль першої октави. Таке настроювання є частковим, так як воно не може забезпечити оркестру в цілому необхідного “фундаменту” для правильного інтонування в процесі гри.

Виконавська практика показує, що настроювати інструменти духового оркестру краще всього по тому з них, який є представником високої або низької теситури оркестрових голосів, а головне – має прівняно нижчий стрій. Це низька флейта, низький кларнет, гобой чи труба тощо.

Саме настроювання інструментів оркестру повинно проводитись не на одному ізольованому звуці, а на основі системи натуральних звуків, які об’єднані у відповідні інтервали.

Основними інтервалами в цій системі повинні стати три частих квінти, які складаються з четвертого і шостого натуральних звуків.

Запропонований метод настроювання груп, при бажанні і при більшій кількості часу, може бути доповнений іншими методами. Зокрема, корисними можуть бути способи настроювання звуків по октавах, різних видів тризвуків, основних ступенів ладу тощо.

При досконалому настроюванні оркестрових груп необхідно врахувати і такі важливі фактори, які впливають на стрій духових інструментів – це температурні умови, стан виконавського апарату виконавця, якість музичних інструментів, також зберігання музикантами строгої оркестрової дисципліни, зокрема, певної тишини в оркестровому класі.

Мистецтво акомпанементу полягає в тому, щоб оркестрова звучність, не втрачаючи своєї виразності, ясності, допомагала солісту, ансамблю, хору найповніше розкрити свій виконавський задум. Особливість і необхідність такої діяльності духового оркестру полягає в тому, що використання в музиці слова конкретизує музичні образи, допомагає швидше їх сприйняти.

Для вирішення цього завдання диригенту необхідно: досконало знати всю партитуру, мати творчий контакт з солістом, ансамблем чи хором, вільно володіти диригентською технікою.

Оркестровий акомпанемент допомагає ще краще засвоїти навички ансамблевої гри: музикант-оркестрант повинен слухати не тільки соліста, ансамбль чи хор, своїх товаришів по оркестру і самого себе, але й уважно слідкувати за жестами диригента, який координує виконання твору.

Однією з найважливіших умов оркестрового супроводу є правильне співвідношення звучання між оркестром та солістом, хором чи ансамблем. Було б помилкою розглядати акомпанемент тільки як супровід. Такий спрощений підхід може знеособити та збіднити роль оркестру, втратити зміст самого твору. В акомпанементі часто зустрічаються епізоди, де оркестр звучить один, без соліста і хору.

Висновок

Роль диригента переоцінити неможливо. Він  керівник оркестру. Навіть саме слово dirigerу перекладі з французької і означає "Направляти, керувати". Але тільки зазвичай під керівником ми маємо на увазі нашого боса, начальника і т.п. Ні, диригент вирішує зовсім інші завдання.

Уявіть, у складі оркестру близько ста осіб. Кожен з них  справжній професіонал своєї справи, віртуоз і чудовий музикант. І в кожного є своя думка з приводу того, як потрібно грати той чи інший фрагмент музичного твору: тут тихо, тут голосніше, ось у цьому місці різкий акцент, а ось тепер трохи швидше, потім плавне уповільнення, тощо...Диригент вибирає репертуар, задає настрій і тон, диригент не переписує, але заново інтерпретує той або інший твір. Словом, це стовп, без якого вже неможливо уявити собі жоден професійний оркестр.

Крім того, диригент духового оркестру повинний володіти одним із духових інструментів, знати специфіку інших інструментів і впевнено орієнтуватися в природі їхнього звучання. Йому необхідно вміти працювати з партитурою, мати достатній оркестровий досвід і репертуарний багаж, володіти високорозвиненим художньої, музично –естетичним смаком, володіти і чути недоліки, помилки в звучанні оркестру, знати шляхи їхнього подолання, уміти грамотно й швидко домагатися намічених цілей, професійно володіти технікою диригування, мати у своєму розпорядженні багатий арсенал засобів і методів для роботи з оркестром у розкритті художнього задуму музичного твору.

Від майстерності диригента залежить якість звучання хору або оркестру. Помах диригентської палички – і музиканти стають єдиним цілим. Музиканти бачать диригента наскрізь і відчувають щонайменші нюанси його настрою.

Підхід диригента оркестру до своєї роботи зі знанням справи дасть можливість ефективно працювати з будь-яким творчим колективом.

При організації духового оркестру перед диригентом постає ряд принципових питань: правильне комплектування оркестру по кількості виконавців і інструментів, та основи, з якої починається організація, а потім - і творча робота з духовим оркестром, як виконавським колективом.

Диригент – професія штучна, ексклюзивна, якій навчити практично неможливо. Диригентом треба народитися. До цієї професії йдуть роками, і навряд чи ви знайдете вакансію диригента у кадрових агентствах.

Природно не кожен годиться на роль такого "керівника музики". Це повинен бути дуже освічена людина, яка тонко розбирається і відчуває музику.