Організація духового оркестру та методика індивідуального навчання

При організації оркестру перед диригентом постає ряд принципових питань. На деяких з них ми постараємось зупинитись.

Правильне комплектування оркестру по кількості виконавців і інструментів та основа, з якої починається організація, а потім і творча робота з духовим оркестром, як виконавським колективом. Окремі диригенти аматорських духових оркестрів часто допускають в цьому питанні дві основних помилки:

1. мало чисельність групи дерев’яних духових інструментів. Не так часто можна зустріти в складі духового оркестру флейтистів, гобоїстів, необхідну кількість кларнетистів або саксофоністів, які виховані даним колективом.

2. Комплектування оркестру відбувається шляхом механічного об’єднання тих початківців-духовиків, які хочуть грати на тих чи інших інструментах, що уже є в даному колективі, а це часто порушує правильне співвідношення оркестрових груп. Це негативно впливає на якість художнього виконання (не збалансоване групове звучання), обмежує оркестровий діапазон.

Якщо у диригента оркестру є можливість збільшити кількість музикантів, то бажано, перш за все, розширити групу дерев’яних, і в першу чергу за рахунок кларнетів.

Виходячи з практики слід відзначити, що найбільш розповсюдженим є такий склад духового оркестру: малий, що складається з 20 виконавців і середній  в кількості 30 чоловік.

В оркестрі з 20 виконавців сформувався слідуючий варіант співвідношення інструментів по голосах: одна флейта, три кларнети, дві труби, один тромбон, два альти, два тенора, один баритон, два баса, малий барабан, великий барабан і тарілки.

Оркестр з 30 музикантів організовується в такому співвідношенні інструментів: одна флейта, один гобой, шість кларнетів, дві валторни, дві труби, три тромбони, ударна група, чотири корнети, два альта, два тенори, один баритон і три баси.

Наступне важливе питання стабільність складу оркестру. Щоб навчити нового кандидата в музики грати на духовому інструменті (особливо на дерев’яних), необхідно затратити кілька років. Це вимагає від музиканта і диригента великих зусиль, внаслідок цього основний склад оркестру змушений виступати у неповному складі. Щоб оркестр міг весь час ефективно працювати, диригент з самого початку, поряд з основним складом, створює підготовчу групу. В процесі навчання її можна поступово вводити в основний склад.

Заняття в оркестрі проводиться два-три рази на тиждень. Диригент оркестру з перших днів повинен вимагати від учасників колективу систематичної самостійної роботи і в ті дні, коли нема оркестрових репетицій. Щоб зацікавити музикантів, удосконалювати їхні виконавські навики, дуже корисно практикувати гру в однорідних, а потім і в мішаних ансамблях (дуети, тріо, квартети).

Процес заняття умовно ділиться на такі основні етапи:теоретичне ознайомлення з нотним текстом, практична робота над його звучанням та засвоєнням і заключного виконання.

Дуже важливим і відповідальним моментом у плануванні індивідуальних занять є підбір репертуару для кожного музиканта. Музична педагогіка наголошує, що важливою умовою розвитку музиканта є планування процесу його особливого розвитку, відповідна послідовність у використанні того чи іншого навчального і художнього матеріалу. Диригент оркестру повинен постійно вишукувати оптимальні варіанти організації індивідуальних навчально-репертуарних планів, які б у більшості випадків допомагали підвищувати рівень виконавської майстерності. Вміти підбирати репертуар для кожного музиканта – важливий показник педагогічної роботи диригента, вимагає від нього не тільки добрих знань педагогічної і художньої літератури з кожного інструменту, але й знання педагогічних принципів такого добору. При плануванні навчально-педагогічного і художнього матеріалів необхідно враховувати:

- стан підготовки виконавця;

- здібність музиканта;

- загальний музичний розвиток;

- працьовитість, наполегливість, швидке або повільне засвоєння матеріалу;

- вікові особливості, темперамент.