Реконструкція наслідків

Велике значення в реконструкції можливих наслідків сучасних коливань клімату має відновлення природних умов попереднього міжльодовикового періоду Мікулінського, – що мав місце після закінчення Рижського (Дніпровського) зледеніння. У максимально теплі епохи Мікулінського міжльодовикового періоду температура була на кілька градусів вище сучасної (встановлено за даними ізотопних аналізів залишків мікроорганізмів і газових включень в покривних льодовиках Антарктиди і Гренландії), межі природних зон були зміщені на північ на декілька сотень кілометрів в порівнянні з сучасними. При реконструкції тепліших періодів сучасного міжльодовикового періоду – так званого Кліматичного оптимуму голоцену, що мав місце від 6 до 5 тис. років тому, встановлено наступне. Середньорічна температура була на 2-3°С вище сучасної, і межі природних зон також були розташовані північніше сучасних (їх загальний план географічного поширення приблизно збігався з Мікулинським міжльодовиковим періодом). З наявних даних по палеогеографії логічно припустити, що при подальшому зростанні температур географічна оболонка буде трансформуватися аналогічним чином. Це суперечить гіпотезам про похолодання півночі Європи і Північної Америки та зміщенні природних зон в цих регіонах на південь від їх сучасного стану.

Взаємний вплив зміни клімату і екосистем поки погано вивчений. Залишається незрозумілим, посилюються або послаблюються ефекти глобального потепління в результаті дії природних механізмів. Наприклад, збільшення концентрації вуглецю призводить до інтенсифікації фотосинтезу рослин, що перешкоджає росту концентрації. З іншого боку, зростання площі посушливих районів знижує переробку вуглекислого газу [7, 10].

Прогноз

У доповіді робочої групи міжурядової комісії зі зміни клімату (Шанхай, 2001 рік) наведено сім моделей зміни клімату в XXI столітті. Основні висновки, зроблені в доповіді, – продовження глобального потепління, що супроводжується:

збільшенням емісії парникових газів (хоча згідно з деякими сценаріями до кінця століття в результаті дії заборон на індустріальні викиди можливий спад емісії парникових газів);

зростанням поверхневої температури повітря (до кінця XXI століття можливе збільшення поверхневої температури в окремих місцях земної кулі на 6°C);

підвищенням рівня океану (у середньому – на 0,5 м за століття).

До найбільш ймовірних змін погодних факторів відносяться:

v інтенсивніше випадання опадів;

v вищі максимальні температури, збільшення числа жарких днів і зменшення числа морозних днів майже у всіх регіонах Землі, при цьому в більшості континентальних районів хвилі тепла стануть частішими;

v зменшення розкиду температур.

Як наслідок перерахованих змін можна очікувати посилення вітрів і збільшення інтенсивності тропічних циклонів (загальна тенденція до посилення яких відзначена ще в XX столітті), збільшення частоти сильних опадів, помітне розширення районів посух. Міжурядова комісія виділила ряд районів, найуразливіших до очікуваного зміни клімату. Це район Сахари, мега-дельти Азії, невеликі острови.

До негативних змін у Європі це: збільшення температур і посилення посух на півдні (в результаті – зменшення водних ресурсів і зменшення вироблення гідроелектроенергії, зменшення продукції сільського господарства, погіршення умов туризму), скорочення сніжного покриву і відступі гірських льодовиків, збільшення ризику сильних паводків і катастрофічних повеней на річках; посилення літніх опадів в Центральній і Східній Європі, збільшення частоти лісових пожеж, пожеж на торфовищах, скорочення продуктивності лісів; зростання нестійкості ґрунтів в Північній Європі. В Арктиці – катастрофічне зменшення площі покривного заледеніння, скорочення площі морських льодів, посилення ерозії берегів. Деякі дослідники (наприклад, П. Шварц і Д. Ренделл) пропонують песимістичний прогноз, відповідно до якого вже в першій чверті XXI століття можливий різкий стрибок клімату в непередбачену сторону, причому наслідком може з'явитися настання нового льодовикового періоду тривалістю в сотні років (рис. 9).