Хронологія основних подій,що передували утворенню Європейського Союзу

17 лютого Підписання Єдиного Європейського Акту (набере чинності 1 липня 1987 року). Цей акт:

· систематизує взаємне визнання професійних кваліфікацій;

· запроваджує відкриті тендери на виконання громадських робіт, вільний рух капіталу;

· констатує рух у напрямку гармонізації податку на додану вартість та акцизних зборів і зменшення державної допомоги окремим галузям промисловості;

· збільшує повноваження Європейського Парламенту;

· розширює коло питань, щодо яких на засіданнях Ради Міністрів рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю.

11 грудня Підписання Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу.

Визначено три "стовпи", що на них віднині триматиметься об'єднана Європа:

I. Європейське Співтовариство, в тому вигляді, якого воно набуло в 1991р.;

II. розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики, з обов'язковим схваленням Радою Міністрів, що підсилює її роль;

III. співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ (Рада Міністрів координує дії щодо надання притулку, імміграції, міжнародної злочинності, умов в'їзду, торгівлі наркотиками та міжнародного тероризму).

1 листопада Офіційно набирає чинності Маастрихтський договір - засновано Європейський Союз.

16-17 червня Ухвалено Амстердамський договір Європейською Радою

 

1 травня Амстердамський договір набрав чинності

Доповнюючи попередні засновницькі договори, Амстердамський договір:

посилив захист прав і свобод людини;

розширив сферу соціальної політики ЄС;

розвинув інститут європейського громадянства;

вніс поправки в інституційну систему ЄС (розширив повноваження Європарламенту і підвищив його роль у формуванні Євро комісії);

розширив сферу прийняття рішень у Раді Міністрів кваліфікованою більшістю;

розширив повноваження Голови Комісії;

посилив відкритість у процесі прийняття рішень у ЄС, запровадив поняття гласність;

зміцнив механізм спільної зовнішньої та безпекововї політики;

поставив за мету перетворити зони ЄС у зону свободи, безпеки й справедливості, де забезпечено вільне пересування людей.

18 червня узгоджено остаточний текст Конституції ЄС;

Правова система Європейського Союзу

Право Європейського Союзу у широкому розумінні – усі правові норми, що діють у Євросоюзі; вони ще мають назву acquiscommunautaire (надбання ЄС), що охоплює все набуте Європейським Союзом у правовому і політичному розумінні і зафіксоване документально приблизно на 80 000 сторінках.

Право ЄС включає:

· основні принципи права ЄС;

· судові справи ЄС;

· правові норми, що випливають із:

§ зовнішніх відносин ЄС;

§ доповнюючих правових норм, що містяться у конвенціях, угодах, договорах).

Висновки

Право (правова система) ЄС – це новий правовий порядок, утворений засновницькими договорами, характеризується своєю автономністю та внутрішнім узгодженням власної системи правових джерел, а також специфічною природою взаємовідносин, що існують між правовими нормами Європейського Союзу та національними правовими системами держав - членів.

Характерні риси та особливості правової системи

Європейського Союзу

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах реґулюють питання, враховані національним законодавством, особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС не є міжурядовою організацією чи федеративною державою. Він засновує новий правовий порядок у рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів. В основу права ЄС було покладене прагнення до збереження миру та створення кращих умов життя в Європі шляхом розвитку тісніших економічних зв’язків. Громадянин Європейського Союзу є основним фокусом права ЄС,

яке напряму впливає на його повсякденне життя. Людину, яка є водночас і громадянином Європейського Союзу, і громадянином певної держави-члена, право ЄСнаділяє правами та обов’язками, і таким чином, створюється ієрархія правових норм – феномен, подібний до федерального правового устрою. Правопорядок ЄС

забезпечує існування самостійної системи правового захисту, метою якого є ґарантування реалізації права ЄС. Право ЄС також визначає основи взаємин між Співтовариством і його державами-членами, які мають уживати всі необхідні заходи для того, щоб забезпечити виконання зобов’язань, які випливають з договорів ЄС або з відповідних рішень інституцій Союзу. Вони мають сприяти

досягненню цілей Співтовариства й утримуватися від будь-яких дій, що можуть створити перешкоди для реалізації цілей договорів ЄС. Крім того, держави-члени також несуть відповідальність за порушення права ЄС і перед своїми громадянами, а відтак зобов’язані відшкодувати збитки, спричинені такими діями. Перший договір, що започаткував Європейське Співтовариство – договір про заснування Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС) 1951 року став основою правової системи Європейського Союзу, яка вже протягом більш ніж півстоліття змінюється, трансформується та удосконалюється. Як будь-яка правова система правоустрій ЄС має свою особливу структуру, однак, перед тим як перейти до її характеристики, розглянемо загальні принципи права Європейського Співтовариства, які фактично пронизують всю правову систему і водночас виявляються її основою. Також загальні принципи права є найважливішим джерелом права ЄС, оскільки саме вони дозволяють заповнити прогалини в

законодавстві та вирішити питання щодо його тлумачення в найсправедливіший спосіб.

Отже, визначимо ці принципи.

Принцип рівності. Він означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію. Цей принцип виникає з положень договорів, правових актів та вироків Європейського Суду.

Пріоритет права Європейського Співтовариства над національним правом. Даний принцип реґулює, як потрібно поводитися,якщо виникає конфлікт між нормою національного права та правомЄС. За таких умов право ЄС має першість перед національноюнормою, а тому в практиці судочинства Європейського Суду право

ЄС завжди визнається пріоритетним стосовно внутрішньодержавних актів будь-якого типу. Право ЄС згідно з цим, має пріоритет навіть перед положеннями національних конституцій, які суперечать йому. З принципу пріоритету випливає те, що нові державні законодавчі акти, несумісні з правовими нормами ЄС, втрачають свою правову силу. Після набуття чинності нормою європейського права будь-який ухвалений раніше національний правовий акт, що суперечить їй, не може застосовуватися.

Таким чином, пріоритет права ЄС зводиться до:

1. Обов’язку національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС.

2. Обов’язку держав-членів не ухвалювати законів, що не є у відповідності з правом ЄС. З даного принципу випливає також і те, що в разі колізії між

національним та європейським правом, органи і суди країн членів повинні не брати до уваги національне право. В іншому випадку, для процедури звернення про попереднє рішення вони виносять правову суперечку на розгляд Європейського Суду.

Безпосередність застосування права ЄС. Це означає, що нормативно-правові акти Європейського Союзу є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом. Інакше кажучи, право Спільнот безпосереднім чином визнає право та накладає обов’язки на інституції Спільнот, країни-члени та їх громадян. На практиці пряме застосування характеризується тим, що: по-перше, норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; по-друге, кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у її справі. Даний принцип був визнаний Європейським Судом, незважаючи на початковий опір деяких країн-членів.

Принцип субсидіарності. Один із основоположних принципів Європейського Союзу, спрямований на забезпечення такого механізму ухвалення рішень, який був би якомога ближчий до громадян, і який передбачав би постійну перевірку обґрунтованості дій Європейського Співтовариства з погляду можливостей, що

існують на національному, реґіональному та місцевому рівнях. Інакше кажучи, це принцип, згідно з яким будь-які заходи крім тих, що винятково належать до його компетенції, використовуються на рівні Союзу лише за умови, що вони ефективніші за відповідні заходи на національному, реґіональному або місцевому рівнях. Цей принцип тісно пов’язаний з принципами відповідності та необхідності, які вимагають, щоб будь-який захід, здійснюваний Європейським Союзом, не виходив за рамки, необхідні для досягнення цілей ЄС. На засіданні Європейської Ради в Единбурзі у грудні 1992 р. Було визначено засади субсидіарності і закладено керівні положення щодо тлумачення Статті 5 (колишньої Статті 3b), яка містить цей принцип в Угоді про ЄС. Згідно статті принцип субсидіарності сформульовано наступним чином: “Співтовариство діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими перед ним цілями. У

сферах, які не є винятковою компетенцією Співтовариства, воно має право діяти на основі принципу субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами- членами, то, беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Співтовариством. Будь-які дії Співтовариства не повинні виходити замежі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору.”

Принцип співвідносності. Згідно з ним жодні дії співтовариства не повинні виходити за рамки розумної доцільності, необхідної для досягнення цілей Європейського Союзу. У відповідності з цим принципом здійснюється перевірка масштабності заходу до якого може вдатися Співтовариство.