Поняття, ознаки та аналіз замаху на злочин

Як свідчить судова практика, у більшості випадків винному вдається довести до кінця задуманий і вже розпочатий злочин. Однак нерідко злочин не вдається закінчити з причин, що не залежали від волі винного. Таким чином, вчинення злочину було припиненим на одній із стадій так званої “попередньої злочинної діяльності” – під час вчинення готування до злочину чи замаху на злочин.

Після успішного виконання етапу готування до злочину, наприклад, придбання засобів і знарядь необхідних для вчинення злочину чи виконання інших підготовчих до злочину дій, суб’єкт, як правило, зовсім не намірений обмежувати свою злочинну діяльність; він розглядає їх як виконання лише попередніх дій, що входять в план здійснення задуманого злочину.

Оскільки готування забезпечує можливість вчинення в подальшому певного злочинного діяння, злочинець вчиняє наступні дії, адже його ціллю є саме вчинення закінченого злочину.

Тому, якщо продовженню розпочатої злочинної діяльності ніхто чи ніщо не заважає, винний, що не відмовився від свого наміру виконати злочин, після готувальних дій розпочинає безпосередню спробу вчинення закінченого злочину. Якщо ця спроба виявляється невдалою і всупереч бажанню суб’єкта злочин не доводиться до кінця, відповідальність настає за замах на злочин.

Визначення замаху на злочин в науці кримінального права мало свої складності. Так, варто погодитись з А.А.Герцензоном, що найбільші складності в розмежуванні стадій злочину містяться у визначення замаху на злочин. Ці труднощі оцінюються тим, що поняття замаху охоплює різноманітні за своїм характером діяння, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але такі, що не досягли стадії закінченого злочину за обставин, що не залежать від волі винного.

Вперше визначення замаху на злочин в кримінальному праві було дане в „Керівних началах по кримінальному праву СРСР” 1919 року. Замах на злочин тут визначався, як дії спрямовані на вчинення злочину, коли особа виконала всі, які вона вважала необхідними для реалізації свого умислу, але злочинний результат не настав, з причин, що не залежали від волі винного (стаття 18). Разом з тим, таке визначення замаху було досить вузьким, бо воно не враховувало багатьох випадків замаху [43, с.91].

Враховуючи законодавчі та доктринальні визначення замаху на злочин, сучасне законодавче визначення, що дане в ст. 15 КК України, найбільш точно і повно закріпило всі ознаки замаху. Згідно закону, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі [2, с. 8].

Важливо, що наведене у статті 15 визначення замаху на злочин, порівняно з таким визначенням, яке дав КК 1960 року, містить дві новели:

1) на законодавчому рівні закріплено, що стадія замаху можлива лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом;

2) шляхом використання терміна “діяння” уточнено, що замах на злочин може набувати форми, як активних дій, так і бездіяльності [28, c. 60].

Законодавче формулювання замаху на злочин дозволяє визначити його суб’єктивні та об’єктивні ознаки.

Більшість науковців виділяють три характерні об’єктивні ознаки замаху:

· дія чи бездіяльність, що безпосередньо спрямовані на вчинення злочину;

· недоведення злочину до кінця;

· злочин незавершений з причин, які не залежать від волі винного - Карауло в

З об’єктивної сторони замах проявляється у діях, безпосередньо направлених на вчинення злочину. Термін “безпосередньо” означає, що особа почала виконувати чи фактично виконала об’єктивну сторону конкретного складу злочину – Козлов. Саме ці дії чи бездіяльність проявляються у виконанні злочину. Вони вже прямо направлені на охоронюваний об’єкт, ставлять його в реальну небезпеку заподіяння шкоди, а в деяких випадках заподіюють йому шкоди. Так, замах найчастіше виражається у вчиненні такого діяння, яким може бути виконаний склад певного злочину. Найбільш явним випадком замаху є безпосередня спроба спричинення того суспільно-небезпечного результату, який включений в число необхідних елементів об’єктивної сторони вчиненого злочину. Замах на злочин може також виражатися у вчиненні лише частини дій, необхідних для настання злочинного результату. Таким чином, замах безпосередньо спрямований на вчинення злочину в тому змісті, що дії винного уже можуть створювати, хоч з причин, що не залежать від волі винного ще не створили склад закінченого злочину. Саме в цьому міститься сутність замаху на злочин - Тишкевич

У абсолютній більшості випадків замах здійснюється шляхом злочинних дій з матеріальним складом (здійснення пострілу, проникнення до житла, заподіяння удару тощо). Однак, у деяких злочинах з матеріальним складом замахом може бути визнано і бездіяльність, якщо в ній проявляється воля особи, яка прагне досягти злочинного результату – Шевчук. Класичним прикладом бездіяльності є такий, коли мама не годує дитину з метою убивства останньої.

Замах можливий також і в злочинах з формальним складом, що вчиняється шляхом дій, коли об’єктивна сторона вчиненого злочину виконана не повністю, тобто не відбулося виконання всіх дій, що входять до суб’єктивної сторони. В злочинах з формальним складом, що вчиняється шляхом бездіяльності, вся поведінка особи до моменту вчинення злочину, що виражається в бездіяльності не має кримінально-правового значення закінченого злочину. Наприклад, невиконання вироку рішення суду (ст. 382 КК України), відмова свідка від дачі показань (ст.385 КК України) тощо.

Другою характерною ознакою об’єктивної сторони замаху є те, що злочин не доводиться до кінця, тобто незавершеність кримінального посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК України. На цій стадії об’єктивна сторона злочину реалізується лише частково, не досягає свого повного розвитку. При цьому теж слід відрізняти злочини з матеріальними і формальними складами. Для перших ознакою незавершеності є ненастання (відсутність) того злочинного результату, який є конструктивною ознакою даного складу злочину (наприклад, при вбивстві – смерть потерпілого). Разом з тим стадія замаху не означає у всіх випадках відсутності взагалі злочинного наслідку. В деяких випадках він фактично настає, однак ніколи не може бути тим, який передбачено конкретною нормою Особливої частини Кримінального кодексу України [49, с. 93]. Так, при замаху на вбивство може бути завдана шкода здоров’ю. Вчинене буде розглядатись не як заподіяння тяжких ушкоджень, а саме як замах на вбивство. В даному випадку суб’єктивну завершеність дій винного слід відрізняти від фактичної незавершеності злочинного діяння (відсутність передбаченої законом злочинний результат). У випадках, коли передбачений законом злочинний результат настає не одразу, а через певний проміжок часу (наприклад, настання смерті через декілька дій після спричинення потерпілому з метою позбавлення життя травми), злочин визнається закінченим. Оскільки, з точки зору закону кримінальне діяння вважається закінченим, якщо наступив спричинений навмисними діями винуватого злочинний результат, незалежно від того, скільки пройшло часу після вчинення суспільно-небезпечної дії [31].

У злочинах з формальним складом незавершеність полягає у неповному виконанні всіх тих дій, які входять в об’єктивну сторону конкретного складу злочину. В законі прямо вказано на незавершеність злочину, однак ця ознака по різному трактувалась науковцями в ряді робіт. Наприклад, Дурманов Н.Д. оспорював положення про те, що при замаху вчиняються дії, які входять в об’єктивну сторону складу злочину - Дурманов На нашу думку, дана позиція є необґрунтованою: саме для замаху на злочин характерним є те, що винний починає реалізовувати об’єктивну сторону складу злочину.

Третьою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону замаху є вимушена незавершеність злочину. Вимушеність полягає в тому, що злочин не доводиться до кінця, з причин, що не залежать від волі винного. Законодавець спеціально підкреслює, що злочин при замаху є незакінченим не з волі особи, а з причин, які не залежать від волі винного.

Ці обставини, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи, визначені законодавцем як “ причини, що не залежать від волі винного ” можуть бути як об’єктивного, так суб’єктивного характеру (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю, її несправність, затримання злочинця тощо).

Стосовно суб’єктивних ознак, то у науці кримінального права виділяють дві найважливіші:

· наявність умислу на вчинення злочину;

· наявність у особи конкретної мети – вчинити злочин, об’єктивна сторона якого передбачена диспозицією статті Особливоє частини КК України - Дядько

Кримінальний закон (ч.1 ст.15 КК України) характеризує замах на злочин, як умисне діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Тим самим підкреслюється така ознака замаху як прямий умисел, що характеризує суб’єктивну сторону. Таке законодавче формулювання дозволяє стверджувати, що замах на злочин є стадією розвитку умисного злочину. Отже, замах є станом реалізації умислу на вчинення злочину, тобто навмисною, цілеспрямованою злочинною діяльністю. Винний, практично розпочавши злочин, прагне довести його до кінця. Натомість, при необережному злочині особа або передбачає настання суспільно небезпечного результату, але легковажно розраховує на його відвернення, або взагалі не передбачає, тобто вольова діяльність особи абсолютно не спрямовується на вчинення злочину. Тому в необережних злочинах немає і не може бути стадії замаху оскільки винний не намірений спричинити шкоду.

Специфіка змісту умислу при замаху полягає в тому, що свідомістю особи охоплюється незавершеність злочину. Здійснюючи замах, винна особа усвідомлює практично всі елементи певного складу злочину. Проте, це усвідомлення поєднується з розумінням того, що повна реалізація умислу при цьому не досягнута - Шевчук

Судова практика, як і доктрина кримінального права дотримується позиції, згідно якої при замаху на злочин можливий лише прямий умисел. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” зазначається, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Надзвичайно спірним в кримінально-правовій літературі є питання про можливість стадії замаху при вчиненні злочину з непрямим умислом. В. Д. Іванов вважав, що замах можливий як при прямому умислі, так і при непрямому або евентуальному [13]. М.М.Ісаєв, Н.В.Лясс, А.А.Піонтковський та інші автори в принципі визнають можливість замаху при вчиненні злочину з непрямим умислом, однак вважають практично нереальною або взагалі неможливою караність такого умислу і злочинець може дуже часто з успіхом заперечувати свідоме допущення ним настання результату.

Натомість, А.Н. Трайнін, заперечуючи можливість замаху при евентуальному умислі, вказував, що не бажаючи результату, особа не може готуватися до вчинення злочину, ні тим більше здійснювати замах на його вчинення.

Дійсно, при непрямому умислі вольова діяльність суб’єкта не направляється на досягнення даного наслідку. Вона направлена на досягнення зовсім іншого результату, який може бути як злочинним так і не злочинним. Отже, немає і не може бути розгортання вольової діяльності в напрямку досягнення суспільно небезпечного наслідку - Шевчук. Таким чином, замах можливий тільки тоді, коли винна особа вчиняє діяння тільки з прямим умислом. Саме це і було зазначено вперше в Кримінальному кодексі України 2001 року.

Отже, правильне розуміння ознак замаху, що вказані у визначенні цієї стадії попередньої злочинної діяльності є необхідною умовою недопущення помилок в діяльності судово-прокурорських органів.