Філософія XX століття

У ХХ століття характерне формуванням і становленням зарубіжної філософії. Висувається низка ідей, філософських поглядів, що стали конкурувати з так званою «класичною» філософією.

Таким чином починають поступово формуватися такі ідеї: по – перше ідея вивчення і ретельного дослідження соціального життя окремої людини і її аналіз; по – друге це ідея присутності не тільки розуму, а й свідомості і підсвідомості, які разом з інтуїцією складають такий собі дослідницький центр сучасної антропології; по – третє свідомість кожної людини, суспільна свідомість та розум розуміються не як якісь незмінні структури, а об’єкт впливу зі сторони різних сил, втому числі держави, партій і інших.

По – четверте робляться спроби активного проведення ідеї існування та взаємодії двох перетинчастих ліній людського знання, тобто наукового і філософського, кінцевим продуктом яких є наукова істина або ж філософська правда.

Це дало поштовх до виникнення принципового нового стилю мислення та філософської картини світу. Картина світу поставила людину в центр історії. Культурний розвиток людини відстав від технічних і енергетичних можливостей і здатностей соціуму. Вихід можна побачити не лише у розвитку самої культури, а й у формуванні людських якостей. До таких якостей можна віднести наступні: глобальне мислення, любов до справедливості, відраза до людського насильства.

У свою чергу це дозволило сформувати нові завдання людства:

1) Збереження культурного спадку;

2)Створення світової наддержавної спільності;

3) Збереження природнього середовища проживання;

4) Збільшення ефективності виробництва продукції;

5) Правильне раціональне використання природніх ресурсів;

6) Розвиток розумових, сенситивних, соматичних людських здатностей.

Філософія ХХ століття є складним духовним явищем освіти. Плюралізм філософії пояснюється як розвиток наукової теорії і практики так само як і розвиток попередньої філософії XIX століття. Вона демонструє себе у різних філософських напрямках, зокрема таких як ідеалізм і матеріалізм; антропоцентризм та натуралізм; раціоналізм і ірраціціоналізм; сцієнтизм та анти сцієнтизм.

Останній характерний своєю філософсько – світоглядною орієнтацією, яка пов’язана з обґрунтуванням здатності сучасної науки вирішити проблеми соціального характеру. Він міститься в основі багато чисельних теорій, питань технологічного детермінізму, неопозитивістських концепцій.

А антисцієнтизим не заперечує сили впливу на соціальне життя і людину. Він намагається переглянути такі поняття як істина, раціональність та соціальна згода. Попередні напрямки тісно органічно пов’язані з такими філософськими течіями як раціоналізм та ірраціоналізм, антропологізм і натуралізм.

Раціоналізм та ірраціоналізм постають як деяке філософське осмислення важливих засобів, необхідних для пізнання світу, управління діяльністю людини і безпосереднім впливом на розвиток суспільства. У зарубіжній філософії ХХ століття виділяють наступні філософські школи і течії:

1) Позитивізм;

2) Структуралізм;

3) Неотомізм;

4) Екзистенціалізм;

5) Філософія життя;

6) Психоаналіз;

7) Герменевтика.

Позитивізм є одним із раціоналістичних напрямків у зарубіжній філософії ХХ століття. Засновником позитивізму вважається Огюст Конт, який розробив основні принципи цієї філософії, сформульованої у «Позитивній філософії» і яка стала моделлю нового мислення, яка лягла в основу позитивістських теорій і концепцій ХІХ –ХХ століть. Важливим елементом у вченні Конта є класифікація наук, яку він запропонував, головний принцип її такий: усі науки перебувають у тісному взаємозв’язку та спорідненості.

Огюст Конт вводить також ієрархію системи наук, де перше місце займає математика, друге – астрономія, третє – фізика, четверте – хімія і п’яте – біологія. Всю цю систему закінчує соціологія. Її завдання – організувати людське суспільне життя. Вирішальним фактором у цьому процесі є прогрес знань і науки, де під науковим знанням Конт розуміє знання природознавчих наук, а гуманітарні – замінюються природньою соціологією.

Ірраціоналізм ХХ століття представлений таким напрямком як «філософія життя». Філософія життя – це система уявлень про смисл і цінність людського життя. У центр своєї уваги філософія життя ставить соціально – етичні питання цінностей.

Представники цієї течії Ніцше, Дільтей, Зіммель і Бергсон розуміють поняття «життя» зовсім по –різному. Одні розуміють його як біологічне явище, тобто волю людини до влади, інші – як космологічне (життєвий порив людини), а ще інші – як культурно – історичний феномен (мається на увазі обумовлені культурно – історичні переживання)

Можна також виділити і інші напрямки, зокрема біолого – натуралістичне, ідеологами якими були Фрідріх Ніцше і Людвіг Клагес; космологічне – належить Анрі Бергсону, а також культурно – історичне, розробниками якого стали Вільгельм Дільтей, Георг Зіммель та Освальд Шпенглер.