Гомеостаз і Гомеорезис в біосфері

Предмет СЕ

Предметом соціальної екології є основні закони та зако­номірності взаємодії суспільства та природи, розвитку системи «суспільство-природа».- закони вивчення та закономірності взаємовідносин живих організмів з оточуючим середовищем.

Предмет соціальної екології можна умовно розділити на дві основні частини - теоретичну та прикладну. Теоретична частина предмета направлена на вивчення законо­мірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладна - на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесами, що в ньому відбуваються. Г.О. Бачинський відзначав:предметом теоретичної соціоекології є вивчення законо­мірностей взаємодії суспільства та оточуючого природного середовища й розробка на цій основі загальної програми оптимізації та гармонізації цієї взаємодії. предметом прикладної соціоекології, є вивчення, моделювання і прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком.

Комаров вважає, що можна виділити два етапи в розвитку предмету науки: 1) коли переважно вивчаються властивості та зовнішні зв'язки вибраних об'єктів та 2) коли наука вже досліджує сутність цих об'єктів, розкриває закони їх будови, розвитку та функціонування. Предмет соціальної екології уточнюється на другому етапі розвитку наукової основи раціонального природокористування, ним є специфічні закони взаємодії суспільства та природи.

2. Основні та неосновні закони СЕ

Закони соціальної екології - це, способи, методи взаємодії людини з навколишнім природним сере­довищем. Алгоритм у даному випадку - це правило, якого необхідно дотримуватись для досягнення поставленої мети - оптимізації взаємодії між суспільством та природою. Закони соціальної екології - це не що інше, як соціальна інтерпретація загальних законів природи.

Основні закони:

Пануюче в суспільстві ставлення людини до природи, суть пануюче в ньому ставлення людини до людини, і навпаки???

1. Усе пов’язано з усім, 2. Усе повинно десь подітися, 3. Природа краще знає, 4. Ніщо не дається задарма

Неосновні закони СЕ:

a. усе тече, усе змінюється, рух є вічним і нескінченним. Зміни в природі відбуваються спонтанно і під впливом людини. Спроби зберегти природу незмінною є нереальними;

b. біосфера дуже вразлива. Процеси порушення балансів рівноваги біосфери взаємодіють і пришвидшуються. За певних умов невеликі зміни середовища можуть викликати потужні екологічні наслідки;

c. ресурси і ємність біосфери обмежені. Більшість ресурсів вичерпні. Невичерпних ресурсів немає, а є лише вичерпні, але за різний час;

d. потреби людини постійно зростають. Задоволення одних потреб призводить до появи інших, значно більших. Це зростання відбувається як ланцюгова реакція. Обмеження потреб (переорієнтація на інші види споживання) - історична необхідність;

e. будь-яке виробництво дає відходи. Безвідхідна технологія неможлива, як і «вічний двигун». Природа теж знає відходи, але вони не є токсичними і утилізуються або складуються в екологічні «тупики» (на дні морів, океанів, озер, боліт і т.д.). Відходи природи є такими лише певний час і за деяких умов можуть повертатись в біотичні колообіги речовини та енергії;

f. розмаїтість - основа стабільності. Розмаїтість генофонду середовища і біоти забезпечує розмаїтість біоресурсів, задо­вольняє різнобічні запити людства;

g. малі об'єкти є вразливішими за великі. Нечисленні популяції рослин і тварин менш стійкі, ніж численні в тих самих умовах;

- закон колообігу речовин уприроді.

- закон відповідності організованості суспільства і навколишнього середовища - біосфери. (Гірусов)

Метод науки можна визначити як сукупність прийомів, способів дослідження її предмета та систематизації отриманих даних. Академік П.В.Копнін вважав, що пізнання законо­мірностей складає об'єктивну сторону методу, а правила, прийоми дослідження та перетворення явищ є суб'єктивна сторона методу.

3. Поняття діяльності, специфіка людської природо перетворюючої діяльності. Спосіб буття називається діяльністю. Діяльність - спосіб буття людини, здатність вносити зміни. Праця- вид діяльності. Людину відрізняє не те, якою вона є, а як вона існує- її діяльність. Предметність. Мета. Свідомість..Доцільність(ставлення мету, цілепокладання), предметний, універсальний характер. Словник визначає діяльність як суттєву визначеність способу буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані ідеальним.Тарасенко діяльність - це об'єктивний процес взаємодії між людьми і природою, головною особливістю якого є колективність, або суспільна форма діяльності, предметність, знарядійність, покладання та реалізація мети, вольове ставлення, універ­сальність, контрольованість та керованість з боку суб'єкта.К.Маркс для того, щоб розрізняти діяльність людини та тварини, щодо останньої застосовує термін життєдіяльність, використовуючи його також і для означення способу буття людини як представ­ника біологічного виду homo sapiens.Свідома життєдіяльність безпосередньо відрізняє людину від тваринної життєдіяльності. Зв'язуючою ланкою між природою і людиною виступає практична перетворююча діяльність. Тваринна дія безпосередньо зв'язана з предметом. Причому тварина споживає предмет таким, яким він заданий природою в натуральному вигляді. Специфіка людської діяльності, як зазначає російський філософ О.Г.Дробницький, полягає в тому, що присвоєння природного матеріалу відбу­вається не безпосередньо шляхом асиміляції його біологічним тілом, але через творення особливого, предметного світу в праці, а розвиток людини відбувається як вдосконалення нею своїх предметних сил. Цим способом буття людина і відрізняється від тварини, але тим не менш ні предметний світ, створений працею людини, ні сама праця, взяті самі по собі, абстрактно, не відділяють людину від царства природи.

 

Особливості свідомості:активність, об’єктивність, мета, предметність, універсальність, суспільний характер.

4. Універсально-предметний характер людської діяльності

Людина знаходить себе лише в предметному світі і тільки в ньому одному, але зовсім не як один з предметів чи їх сукупність.

Ця особливість призводить до того, що людина, з одного боку, не може пізнати і перетворити всі предмети природи, але лише окремі з них (предметність), і в той же час вона здатна пізнати будь-який з предметів природи (універсальність), найсуттєвіші зв'язки між ними.В універсальному та предметному характері людської діяльності полягає не лише причина глобальної екологічної кризи, а й передумова виходу з неї. Окрема людина пізнати природу в цілому не може, а людство - може. Людина володіє в природному світі специфічним способом передачі та нако­пичення інформації - соціальним. Вона здатна сприймати досвід попередніх поколінь і передавати свій власний майбутнім у процесі спілкування з іншими за допомогою мови.

5. Єдність людини і природи

Людина, людське суспільство є невід'ємною частиною природи, однією з її підсистем, яка, однак, має таку специфіку, яка дозволяє їй, в той же час, виступати як рівноправний контрагент природної системи в цілому. Людина- є спадкоємцем та перетворюючим природи.Від таких особливостей мислення (що Людина панує над природою) людству і необхідно звільнитися в першу чергу, якщо воно хоче запобігти глобальній екологічній кризі і зберегти об'єктивні умови свого існування.

Підкреслюючи нерозривність суспільства та природи, К.Маркс і Ф.Енгельс в одній з свої ранніх робіт «Німецька ідеологія» з самого початку відзначали вихідним пунктом їх теоретичних конструкцій тезу про єдність людини та природи.

6. Проблема відчудження людини від природи

Отчуждение – социальный процесс, характеризующийся превращение деятельности человека и ее результатов в самостоятельную силу, господствующею над ним.

- виникає і подвійне ставлення до природи. З одного боку, в масовій свідомості замість олюднення природи поступово починає формуватись утилітарно-прагматичне ставлення до неї як до джерела ресурсів людської діяльності, з іншого - йде процес обожнювання природних сил, керувати якими було практично не можливим, допускалося лише їх задобрювання через жертвоприношення.

- В античні часи, в процесі першопочаткового накопичення наукових знань, починає складатись цілісне сприйняття свідомості античного суспільства у вигляді міфу про «золотий вік» - час, коли людство жило в гармонії з природою, а люди були вільними і щасливими. (ідеал держави – побудована на законах природи)

- В монотеїстичних релігіях відбулось подвоєння світу на реальний, тимчасовий і потойбічний, вічний. Згідно з цими уявленнями все було створено Богом - людина для служіння Богу, а природа для служіння людині. Природа трактувалась як щось одномоментно створене і незмінне. Зміни в ній могли відбуватись лише з волі Бога.

- Відродження. Намагаючись примирити його з ідеєю єдиного Бога-творця, вони «розчиняли» Бога в природі, заявляючи, що природа і є Бог. Людина також трактувалась як частина Бога і наділялась «правом» на втручання в природу, її пізнання та внесення в неї змін згідно з людською волею. значного розвитку набуває вивчення людського організму, властивостей рослин та мінералів.

- Аналітичний підхід до дослідження природи зумовив значні успіхи в її «підкоренні» владі людини. Для ранньобуржуазного світогляду характерним є погляд на природу як на об'єкт необмеженої експансії капіталу та невичерпне джерело отримання все нових і нових прибутків. Людина ж виступає як володар природи, її цар і вінець творіння.

- Подальше відчуження людини від природи сприяло по­силенню утилітарно-прагматичного ставлення до неї. Це призвело до того, що вважалось можливим безконтрольно втручатись у природні процеси без врахування можливих негативних наслідків.

7. Проблема періодизації відносин людини і природи

Енгельс:

дикість - період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння.

варварство - період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності.

цивілізація - період оволодіння подальшою обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.

Рахілін: - стародавні, рабовласництво(інтесивен землеробство, скотарство), феодалізм, капіталізм (промислове використання, ігнор екологічні закони), соціалізм (наукове природокорситування)

Ю.В.Павленко в монографії «Екологія і культура». Критерій - пануючий тип господарства:

привласнюючий тип господарства панує переважно на найдавнішому етапі розвитку людства. Людська трудова діяльність спрямована на здобуття того, що у природному середовищі існує у готовому вигляді.

відтворюючий тип господарства - людина не просто бере з навколишнього середовища якусь частину природних багатств, а й сама активно перетворює це середовище відповідно до своїх цілей та потреб. Створює те, що взагалі не існує в природі.

Г.В.Платонов, намагається вичленити провідний елемент, що визначає ставлення людини до природи:

біогенний - адаптаційний, присвоюючий;

техногенний - частково перетворюючий:

аграрний;

індустріальний;

ноогенний - системноперетворюючий.

Г.О.Бачинський - вичленення основних стадій розвитку глобальної соціоекосистеми:

незамкнена;

частково замкнена;

замкнена.

Взявши за критерій пануючий спосіб організації людської діяльності, можна вичленити такі основні етапи:

етап природоподібної людської діяльності - період присвоєння готових продуктів природи, коли людина діє у своїх зовнішніх проявах як і будь-яка інша жива істота;

етап природозгідної людської діяльності - період, коли в результаті накопичення знань про природу, людина переходить до пристосування природного середовища до своїх потреб і відтворює необхідні їй компоненти природи, узгоджуючи свої запити з пізнаними вимогами природи;

етап «неприродної»(індустріальної) людської діяльності -період, коли з'являються машини і людина намагається підкорити природу, проголошуючи себе її «царем»(власне період фор­мування та розгортання глобальної екологічної кризи, викликаної антропогенним втручанням у природні процеси і виникнення загрози глобальної екологічної катастрофи).

постіндустріальний, або нової природозгідності - період, коли головною метою виробництва стає інформація у широкому розумінні, коли машини заміню­ються системами машин і виникають реальні передумови запобігання глобальній екологічній кризі та подолання глобальної екологічної катастрофи.

8. Поняття біосфера

Термін «біосфера» з'явився в біології в XVIII ст.

У той час «біосферами» називали невеликі кулеподібні тіла (глобули), які начебто лежать в основі всіх живих організмів. (Бюффон, Жан-Батист Ламарк) У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворювану живими організмами, або, іншими словами, сукупності живих тіл, що населяють Землю, зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери Вернадським. У 1926 р. в роботі «Біосфера» він дав таке визначення: біосфера - це цілісна геологічна оболонка Землі, що населена життям і перетворена ним.Уникав поняття «життя», тому краще використовув. Пон. «жива речовина» Кожний живий організм у біосфері –природний об’єкт- є живе природне тіло.жива речовина- сукупн.живи- організмів, що в нй існують.Життя- безперервний процес обміну речовиною та енергією між організмом та оточуючим середовищем.

Займаючись вивченням проблем геохімічної будови нашої планети, В.І.Вернадський звернув увагу на те, що її вирішення неможливе при використанні лише дослідницького інстру­ментарію геології та хімії. Головною причиною цього, на його думку, була роль в цих процесах живих організмів - з моменту появи життя на нашій планеті воно різко пришвидшило протікання геохімічних процесів і надало їм нового характеру.

структура біосфери можна вичленити такі основні компоненти:

1.жива речовина біосфери — сукупність всіх живих організ­мів, що населяють нашу планету, сумарна маса яких складає величину від 1020 до 1021 г, тобто від тисячі до десяти тисяч трильйонів т;

2.біогенна нежива речовина — створена і перероблена в ре­зультаті життєдіяльності живої речовини біосфери, поза біосферою вона невідома — вадозні мінерали, нафта, природ­ний газ, кам'яне та буре вугілля тощо;

3.косна (не жива) речовина (в твердому, рідкому, газо­подібному станах) створюється в процесах, в яких жива речо­вина участі не приймає;

4.біокосна речовина — закономірні структури (грунти, по­верхневі води, сама біосфера як складне планетне біокосне тіло), які створюються в процесі практично одночасно діяльно­сті живих організмів і косних речовин, виражаючи рівновагу обох цих систем, при провідній ролі живої речовини;

5) речовина, що знаходиться в сіпані радіоактивного розпаду;

6) розщеплені атоми — постійно утворюються з різноманітних видів земної речовини під впливом космічного
випромінювання, потоки якого безперервно надходять у нав­ колоземний простір;

7)речовина космічного походження — надходить в межі біосфери і складається як з атомів та метеоритів, які потрапля­ ють в атмосферу з електромагнітного поля Сонця, так і з атомів та молекул, що походять з поза меж сонячної системи і існують з часу виникнення Всесвіту.

9. Розвиток Вернадським теорії біосфери (- організованість, стабільність)

В цілому ж життя можна визначити як безперервний процес обміну речовиною та енергією між організмом та оточуючим середовищем.

Вчені виділяють ряд основних особливостей живої речовини:

1. Здатність швидко займати (освоювати) весь вільний простір, заповнювати екологічні ніші, що звільнились.

2. Рух живої речовини є не лише пасивним, під впливом сил природних стихій - тяжіння, руху води, повітря і т.п., а й активним, наприклад, проти течії води, сили тяжіння, по­вітряних потоків).

3. Стійкість при житті та швидке розкладання після смерті зі збереженням при цьому високої фізико-хімічної активності.

4. Висока здатність пристосовуватись (адаптуватись) до різних умов.

5. Феноменально висока швидкість протікання реакцій, яка є на декілька порядків вищою, ніж у неживій речовині.

6. Висока швидкість відновлення живої речовини. За підрахунками вчених, загальна маса живої речовини, що пройшла через біосферу за час її існування, приблизно в 12 разів більша від маси всієї планети Земля.

Важливою особливістю біосфери є її стабільність.

В.І.Вернадський зазначав, що жива речовина, так як і біосфера, має свою особливу організованість і може бути розг­лянута як закономірно висловлювана функція біосфери. Органі­зованість не є механізм, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно знаходиться в становленні, в русі всіх її самих найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок. Земна оболонка, біосфера, що охоплює всю земну кулю, має різко обособлені розміри; в значній мірі вона обумовлюється існуванням в ній живої речовини — заселена нею. Між її не­живою частиною, неживими природними тілами і живою речо­виною, що її населяє, йде безперервний матеріальний і енерге­тичний обмін, що матеріально виражається в русі атомів, який викликаний живою речовиною. Цей обмін в ході часу вира­жається рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до стійкості. Жива речовина охоплює всю біосферу і біогенний потік атомів в значній мірі її створює. Саме так, невіддільно і нерозривно, біосфера на всьому протязі геологічного часу зв'язана з живою речовиною, що її заселяє. Організованість є однією з головних особливостей біосфери і ця особливість визначається способом існування живого при­родного тіла. Живе виступає в біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципа­ми циклічності. Біосфера не знає проблеми відходів — резуль­тат життєдіяльності одних організмів є основою для життєдіяльності інших.

Гомеостаз і Гомеорезис в біосфері

Стабільність біологічних структур виражає не просто їх незмінність, а виступає в формі динамічної стабільності, що являє собою діалектичну єдність стабільності і пластичності, причому остання - специфічна умова гомеостазу системи в цілому. Стабільність стану (гомеостаз) характеризується деякою рівновагою системи, стабільність процесу (гомеорезис) - порушенням рівноваги певної системи в певному напрямку. Рівновага виражає баланс сил, що намагаються вивести систему з рівноваги, і що намагаються зберегти її. Ісрархічність побудови біосфери забезпечує її виключну стабільність, а саморегуляція є її найважливішою закономірністю.

 

10. Специфіка процесів матеріального та енергетичного обміну

В.П.Кучерявий: біосфера в сучасному розумінні - це глобальна відкрита система зі своїм «входом» (потік сонячної енергії, який входить з космосу) і «виходом» (утворені в процесі життєдіяльності організмів речовини, які із-за різних причин «випали» з біологічного кругообігу, так званий вихід «в геологію» - кам'яне вугілля, нафта, осадові породи тощо). Система в її основних рисах є саморегульованою, самоорганізованою. Екологи пояснюють самоорганізацію системи інформацією, яка пронизує екосистему. Вона міститься в організмах, в їх генетичному коді і здатності адаптуватися до змін умов середовища. Отже, саморегулювання екосистеми забезпечується живими організмами.Наголошуючи на здатності біосфери як динамічної системи до самовідтворення, відомий західний вчений П.Дансеро (1957) сформулював закон оборотності біосфери, згідно з яким вона прагне до відновлення екологічної рівноваги тим сильніше, чим більшим є тиск на неї, і це прагнення продовжується до досягнення екосистемами клімаксових фаз розвитку.

11. Основні закономірності розвитку біосфери

Саморегуляція!! Важливою відмінністю живої речовини від неживої є наявність у першої процесів еволюційного розвитку, які не спостерігаються у неживих природних тіл. Еволюційний процес охоплює не лише окремі види живих організмів, живого в цілому, а й всю біосферу в цілому. Саме наявність еволюції визначає основні закономірності біосфери: 1.Наростання потенціалу стабільності еволюційного процесу, що виявляється в постійному відновленні структур та функціональних характеристик біосфери (гомеостаз) і збере­женні прогресивного спрямування її історичного розвитку (гомеорезис).

2 Каналізований характер органічної еволюції, що вира­жається в наявності її домінантної направленості, яка вира­жається принципами заборони (обмеження) на рівні онто - та філогенезу¹. Врахування цієї закономірності дозволяє опи­сувати динамічні процеси біосфери на основі існуючої традиції строгого кількісного аналізу систем фізико-хімічної природи у відповідності з принципами збереження. 3.Асинхронна структура еволюційного процесу, що прояв­ляється в першу чергу в нерівномірності розповсюдження життя в різних ареалах біосфери. Ця нерівномірність в значній мірі залежить від конкретного співвідношення внутрішніх та зовнішніх факторів детермінації загальної направленості еволюції органічного світу. 4.Векторна направленість еволюційного процесу, що виявляється в необоротності розвитку біологічних структур.

12. Екологічні кризи: сутність і типологія

Глобальна екологічна криза - такий стан взаємовідносин між суспільством та природою, коли внаслідок людської діяльності настає зміна якості оточуючого природного середовища, що веде до підриву природних умов існування людства та інших сучасних високорозвинених форм життя на Землі, та механізмів динамічної стабільності біосфери. Екологічні кризи: локальні, регіональні, глобальні.

13. Поняття ноосфера. 17. Вернадський. теорія ноосфери.

Ноосфера - цілісна геологічна оболонка Землі, що населена людьми та раціонально перетворена ними. З моменту виникнення наукової думки (з точки зору геологічного часу) саме вона стає провідним фактором еволюції біосфери і переходу її в якісно новий стан - в ноосферу

Зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції і що внаслідок них біосфера з необхідністю повинна корінним чином змінитись і перейти в свій новий стан - у ноосферу - сферу людського розуму, таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.Ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан - в ноосферу є одним з найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. З моменту виникнення наукової думки (з точки зору геологічного часу) саме вона стає провідним фактором еволюції біосфери і переходу її в якісно новий стан - в ноосферу. Хоча В.І. Вернадський і неодноразово відзначає, що перехід біосфери в ноосферу є природнім процесом, це ні в якому разі не говорить про те, що він здійснюється стихійно. Він може відбутися лише як результат свідомої ціленаправленої ді­яльності людства в цілому. Ноосфера – етап розвитку біосфери, нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов 'язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі, глибоко змінюючи її своєю діяльністю.