Філософська система Платона. Відношення душі і тіла, життя і смерті, суть правильного життя за діалогом Платона «Федон»

Платон (427-347 pp. до н.е.) - перший з античних філософів, чиї праці збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 p. до н.е. заснував у Афінах філософську школу, відому під назвою Академія. Свої праці він писав у вигляді діалогів - "Учта", Гіппій Більший", Тор-гій", "Держава" та ін. Платон свої головні зусилля зосереджує на вирішенні відкритої Сократом проблеми існування загального ("краси" взагалі, "мужності", "добра" тощо). Він не мав сумнівів у існуванні загального реально, а як воно саме існує - нікому ще не відомо. Тому Платон відшукує аргументи, котрі повинні довести скептикам реальність існування загального. Так, він відзначає, що закони держави не існують у вигляді конкретних речей (текст закону ще не є законом), але реально впливають на життя суспільства. Платон долає проблему, що зафіксована Сократом, завдяки створенню гіпотези про існування специфічних предметів, відмінних від речей навколишнього світу. Припустивши існування реальних предметів, Платон розглядає загальне як ідеальний предмет, ідею. Ідеї, що внаслідок своєї досконалості виявляють себе як еталони, справжня реальність, е дечим первинним стосовно конкретних речей як копій ідей. А чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних речей є відбитком загальних речей. Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом іншого світу, більш досконалого — ідеального. Здатністю до безпосереднього контакту з ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до безтілесного царства ідей, бо для існування тіла і душі повинна бути відповідна ідея, яка керує процесами в дійсності. Душа, з'єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність (відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні, коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона пізнання, під час якого формуються загальні поняття (про будинок взагалі, добро взагалі, трикутник взагалі), є процесом пригадування. Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія - це те, чого не існує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Вживаючи поняття "матерія", Платон утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: "З нічого може виникнути лише ніщо". Все, що існує, виникло з чогось, але саме тепер того, з чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно — матерія. Цим поняттям знімається проблема пізнання того, що було: його вже немає. Ця властивість матерії перетворюватись у небуття і перешкоджає створенню світу, повністю відповідного ідеальному царству. Взаємодія матерії та ідей призводить до пошкодження, деформування ідей, до втрати конкретними речами тієї досконалості, яку мала "чиста" ідея. Взаємодію ідеї і матерії Платон фіксував математично. Він дуже цінував філософію Піфагора, вважаючи, що піфагорейці першими усвідомили роль ідей. У творах "Держава" та "Закони" розглядає види держ. устроїв: негативні - темократія(панування честолюбців), олігархія (влада багатіїв), демократія (влада більшості), тиранія (влада одного над всіма). Ідеальною державою Платона керують мудреці – обдаровані і після багатьох років навчання. Три класи – правителі, воїни, виробники. Війна – зло, але з варварами треба безжалісно воювати і обертати їх у рабство. В "Законах", на відміну від "Держави", виробн. – на рабах.

32. Психоаналіз З. Фройда та неофройдизм. Головні твору З. Фройда «Невдоволення культурою». Фрейдизм - назва теорії і методу психоаналізу. Названий так по імені Зиґмунда Фрейда австрійського лікаря-невропатолога і психіатра. Переконаний детермініст, Фрейд, досліджуючи причини патологічних процесів у психіці, рішуче відмовився від матеріалістичних у своїй основі спроб пояснити зміни змісту психічних актів фізіологічними причинами. Психіка розглядається як щось самостійне, існуюче паралельно з матеріальним процесами і кероване особливими, непізнаваними, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості. Над душею людини панують, як доля, незмінні психічні конфлікти несвідомих прагнень до насолоди (насамперед сексуальної), до агресії з "принципом реальності", до якої пристосовується свідомість. Усі психічні стани, усі дії людини, а потім і всі історичні події й суспільні явища Фрейд піддає психоаналізу, тобто тлумачить як прояв несвідомих, і насамперед сексуальних, потягів. Фромм - психокультурний фрейдизм. Перехід від біологічної частини до соціопсихологізму. Намагається зрозуміти механізм взаємодії психологічних і соціальних факторів суспільного розвитку. Ігнорує класову структуру, а сутність людини та історичного процесу розуміє тільки психологічно. Справедливо говорить про перетворення людини в річ, відчуження, говорить, що капіталізм хворе ірраціональне суспільство, намагається з'єднати марксизм із фрейдизмом. Фрейдо-марксизм - Райх, Маркузе. Відмінність: при надлишку енергії індивід вступає в протиріччя із суспільством, відчужується. Усі відносини і прогрес є результат впливу сексуальної енергії. Панування одних людей над іншими обумовлені схильністю людей до садизму і мазохізму. Репресивна діяльність властива не тільки культурі, але і соціально-політичним, державним структурам. Подолання відчуження може бути знайдене на шляху перетворення сексуальної енергії у творчу силу. Райх - концепція сексекономії- вільно задовольняти свої потяги, уникаючи соціальних табу. Маркузе - третій шлях суспільства, створення нерепресивної цивілізації, що керується життєвою енергією любові. З'явиться нова контркультура, заснована на принципах гуманізму і волі, у тому числі сексуальної. Ідея зцілення суспільства через зцілення індивіда не враховує соціальних закономірностей і тому утопічна. Фрейдистська концепція продовжує впливати на різні області культури, і особливо помітний вплив- на теорію і твори західного мистецтва. Менший вплив Ф.має зараз у неврології і психіатрії.

Розглянувши у роботі "Невдоволення культурою" всі форми людської боротьби за щастя, Фрейд приходить до невтішних висновків: зі стражданнями потрібно змиритися. Ні втеча від світу, ні релігія не дають нам спасіння від страждань. Найкращим засобом він вважав наукове пізнання і працю на благо самому собі та іншим людям. Він рекомендував слідувати мудрому раді Вольтера: "обробляти свій сад", бо праця, як говориться в "Кандида", "жене від нас три нещастя: нудьгу, порок і нужду". Але й цими засобами перетворення природи і суспільства не скасувати старість, хвороби, смерті. До того ж, більша частина людей ніколи не стане розглядати працю інакше, як прокляття, а наукове пізнання залишається справою незначної меншини. Тим не менше для Фрейда, раціоналіста і просвітителя, пізнання необхідності та свідоме їй следование складають людську свободу. Ми вільні, коли долаємо дитячий нарціссізм, відмовляємося від ілюзії. На відміну від релігії, яка для Фрейда служить лише увічнення таких ілюзій, мистецтво допомагає людині хоча б на час отрешиться від страждань і створює світ образів, гра яких на какое то время звільняє нас від тягаря несвідомих пристрастей. Але на вершині усіх форм діяльності людського духу стоїть наука: "Там, де було Воно, повинно стати Я", пізнання робить нас вільними. Слідом за просвітителя Фрейд вірив у те, що свобода є усвідомлена необхідність, а Логос - вища божество.