Дивідендна політика об’єднань підприємств

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і корпорацією. Основною проблемою в розподілі прибутку на той, що розподіляється серед акціонерів і, і той, що не розподіляється, є можливість його реінвестування за більш високою ставкою.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів: • різноманітні кредитні та фінансові обмеження; • диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу; • сприятливі форми інвестування у певні періоди; • бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);
Ці фактори визначають оптимальну дивідендну політику. Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства. Знаходження цього оптимуму є важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики.

Також використовують залишкову дивідендну політику, що полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реiнвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком. Залишкова дивідендна політика передбачає чотири послідовні кроки у прийнятті рішень про виплату дивідендів. 1-й – складання оптимального бюджету інвестицій; 2-й – визначення частини інвестування за рахунок боргових зобов’язань згідно з оптимальною структурою капіталу підприємства; 3-й – визначення частки інвестування за рахунок нерозподіленого прибутку; 4-й – прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів.