Продуктивність праці, місце та роль показника та методи його визначення

Продуктивність праці, як економічна категорія, характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим мето­дами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції, що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

В = , або В = |,

де В — виробіток;

О — обсяг виробленої продукції);

Т — затрати робочого часу; Ч — середньооблікова чисельність працюючих. Трудомісткість — це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції:

Т _р = ,

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфі­ки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одини­цях.

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на. ро­бочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які ви­робляють однорідну продукцію.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Вар­тісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показ­ників обсягу продукції.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недо­ліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою зумов­лений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої пра­ці. показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продук­ції — обсяг, який надходить у народногосподарський обіг; показник вар­тості чистої продукції (новоствореної вартості) — вклад підприємства у створення продукції.

Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом ва­лової продукції і елементами уречевленої праці, тобто витратами на си­ровину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні від­рахування:

ЧП = ТП - (МВ + СА),

де ЧП — обсяг чистої продукції; ТП — обсяг товарної продукції; МВ — матеріальні витрати; СА — сума амортизаційних відрахувань.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на вироб­ництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах). В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції, розрізняють слідуючі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:

ТТ=ТВ + ТП, де ТВ — затрати праці основних робітників-відрядників; ТП — затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТО_б) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість (ТВ) — це всі затрати праці основ­них і допоміжних робітників:

ТВ_нр = ТТ+ТО_б.

4. Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затра­ти праці керівників, спеціалістів, службовців.

5. Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = ТТ + ТО_б + ТУ, або

Т=ТВ + ТП+ТОб + ТУ, або

Т=ТВ_нр + ТУ.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на вигото­влення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розрахо­вані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на ви­готовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлен­ня одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можли­вої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, перед­бачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно перебу­вають поза контролем окремого підприємства, а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпо­середньо впливати

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:

Матеріально-технічні

2) організаційні

Економічні

Соціальні

5) природні умови та географічне розміщення підприємств.

10.Шляхи зростання П.П.і використання внутрішніх резервів під-тва.

До шляхів зростання п.п. можна віднести покращення: матеріально – технічних умов (удосконалення техніки, технології, застосування нових видів сировини та матеріалів), організаційних умов (поглиблення спеціалізації, комбінування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках), соціальних умов (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо). до внутрішніх резервів п-тва відносять: х-р продукції, технологія та обладнання, організація вир-ва і праці, система мотивації.