Соціальна сутність праці та управління

Праця – фундаментальна форма діяльності людини, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей та надання різноманітних послуг. За традиційним (зокрема, марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніші з них:

- сворення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини.

- збезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім’ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

- сціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства в цілому.

- сатусна функція праці зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.

- фрмування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників – матеріально-технічної бази системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна бути сферою самореалізації, самоутвердження людини.

- цннісна функція праці пов’язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.

- упраці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, матеріальних нестатків.

Трудова поведінка.

Трудова поведінка – це індивідуальні та групові дії, що вказує спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації.

Це регульований комплекс дій, вчинків працівника, пов’язаних із співпаданням професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничим процесом.

Структуру трудової поведінки можна представити так:

-циклічно-повторювані дії, однотипні за результатом, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації чи стани;

-поведінські схеми і стереотипи. зразки поведінки, що часто зустрічаються;

-дії, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в плані етнічних переконань;

-акції, що здійснюються під диктатом тих чи інших обставин;

-спонтанні дії і вчинки, спрямовані емоційним станом;

-повторення стереотипів групової поведінки.

Отже трудова поведінка:

1)відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінські аналоги трудової діяльності.

2)є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу і соціального оточення.

3)виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом в процесі соціалізації та конкретного життєвого досвіду.

4)відображає характерологічні риси особи, працівника.

5)є певний спосіб і засіб впливу людини на оточуюче його виробниче і соціальне середовище.