Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію.
Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата.
Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування.
Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності.
Прогресивний стимул проявляється у тому, що:
-підвищення оплати лише на обмежений час;
-преміальні винагороди;
-збільшення досвіду трудової діяльності;
Все це сприяє налаштування людини на більш високу винагороду.
Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності.
Трудова мобільність притаманна ринковій економіці. Вона є одним із надзвичайно важливих саморегуляторів ринку праці, і пов’язана із значними змінами у складі та чисельності трудових ресурсів як організацій, так і регіонів, а також країни в цілому. Найважливішими напрямками трудової мобільності є: 1) міжпрофесійна в рамках регіону; 2) міжрегіональна в рамках країни; 3) міждержавна у вигляді зовнішньої трудової міграції.
В сучасних умовах міжпрофесійна мобільність притаманна більшою мірою країнам з розвинутою ринковою економікою. Суть її полягає у зміні працівниками своїх професій і спеціальностей з метою зміни роботи всередині своєї організації або за її межами, трудовлаштувавшись в іншу організацію Трудові ресурси, які вивільняються із виробничої сфери, знаходять місце прикладання своєї праці у сфері послуг. Переміщення трудових ресурсів із однієї сфери економіки в іншу рівнозначне міжпрофесійній мобільності, оскільки воно, як правило, пов’язане із зміною працівниками своїх професій і спеціальностей на ті, які потрібні для роботи у новій сфері прикладання праці.