Більш характерна нерегулярна та інвертована лихоманка — температура вранці вища, ніж ввечері. Лихоманка резистентна до не-стероїдних та стероїдних протизапальних засобів. Окрім того, потрібно звернути увагу на такі фактори ризику злоякісного росту: 1) появі лихоманки передує тривалий період субфебрилітету; 2) тривалий період не-вмотивованої млявості; 3) схуднення; 4) похилий вік хворих; 5) пригнічення імунологічної толерантності організму — хронічні захворювання, контакт з іонізуючою радіацією, електромагнітним випромінюванням, хімічними канцерогенами; 6) збільшена інсоляція; 7) шкідливі звички, і перш за все — злісне тютюнопаління; 8) наявність фонових захворювань— хронічного гастриту типу В, виразок, пігментних невусів, аденоми простати, псевдоерозії шийки матки, хронічного вірусного гепатиту С, травм кісток (останнє особливо стосується дітей).
Враховують також загальні неспецифічні «малі» симптоми злоякісного росту: 1) анорексія; 2) анемія, тромбоцитопенія; 3) гіповітаміноз А — хейліт, гіперкератоз, «куряча сліпота»; 4) збільшений тонус парасимпатичного відділу нервової системи; 5) періодичне збільшення однієї з груп лімфатичних вузлів; 6) телеангіектазії; 7) кровохаркання; 8) кишкові кровотечі.
Природно, що якщо хворий раніше був прооперований з приводу злоякісної пухлини, то перш за все потрібно підозрювати рецидив або метастази.
З точки зору виключення онкопатології велику цінність мас дослідження кісткового мозку. Це дозволяє виявити лейкози на ранніх стадіях, а також неспецифічні паранеопластичні зміни.
Всі ці фактори мають відносне діагностичне значення, але на це потрібно звернути увагу при обстеженні хворого з синдромом ЛНГ.
Дифузні хвороби сполучної тканини
Досить часто лихоманка може бути однією з найбільш ранніх ознак хвороби.
При цьому потрібно звернути увагу на такі моменти: 1) молодий вік хворих; 2) типовий «запальний» ритм температурної кривої — максимум у другій половині дня; 3) добра ефективність жарознижувальних препаратів та відсутність ефекту від антибіотиків; 4) наявність в анамнезі епізодів артеріальної гіпертензії, змін осаду сечі, артралгій; 5) синдрому Рейно; 6) резистентних до антибіотиків пневмоній; 7) алопеції.
При дифузних хворобах сполучної тканини лихоманка часто розвивається після респіраторних інфекцій, переохолодження, травм, у жінок— після пологів. Потрібно також звернути увагу на особливості реакції периферійної крові — на фоні значного збільшення ШОЕ кількість лейкоцитів може бути незмінною, а в лейкоцитарній формулі виявляють лімфопенію та моноцитоз.
За наявності факторів ризику дифузного ураження сполучної тканини виконують дослідження, спрямовані на пошук ревматоїдного фактора, LE- клітин, антинуклеарних антитіл та антитіл до нативної ДНК.