Неконтагіозні хвороби

Інфекційні хвороби

З усього комплексу анамнестичних та-об'єктивних даних виділяють загальні для всіх інфекційних хвороб характерні риси: епідеміологічний анамнез (джерело інфекції + шляхи передачі), наявність сприятливого організму та особливості перебігу хвороби.

I. Епідеміологічний анамнез. Джерело інфекції: 1) контакт із хворими з подібною клінічною симптоматикою або з особами з доведеною інфекційною патологією; 2) одночасна або послідовна поява в одному колективі або на одній території кількох хворих з подібною клінічною симптоматикою; 3) контакт з тваринами — ймовірними носіями інфекційних захворювань, спалахи епізоотій; 4) проживання або навіть короткочасне перебування в ендемічних районах; 5) наявність епізодів навіть короткочасної лихоманки як у самого хворого, так і у родичів та оточуючих; 6) відрядження; 7) невиношування вагітності; 8) сезонність (для хвороб з фекально-оральним шляхом передачі — літо та початок осені; повітряно-краплинним — холодний період року).

Можливі шляхи передачі: 1) недотримання правил особистої гігієни та гігієни харчування; 2) перебування в районах бойових дій, стихійно­го лиха; 3) проживання в районах з великою щільністю населення; 4) відсутні водогін та каналізація або незадовільний їхній стан, аварії на них; 5) низький рівень санітарної освіти населення; 6) гастрономічні особливості — недотримання часу термічної обробки їжі, її низька якість, вживання нових продуктів; 7) фактори можливої передачі парентераль­них інфекцій.

II. Наявність сприятливого організму. Потрібно звернути увагу на такі моменти: 1) погані матеріально-побутові умови, недостатнє харчування; 2) переохолодження або перегрівання; 3) перебування в місцях
позбавлення волі або робота в них; 4) наявність супутніх хронічних захворювань; 5) дитячий або похилий чи старечий вік; 6) швидка та часта зміна геокліматичних умов та часових поясів; 7) фізичні і особливо інте-
лектуальні перевантаження; 8) відомості про щеплення.

III. Особливості перебігу хвороби.

1) Інкубаційний період. У деяких випадках вдається виявити чіткий проміжок часу між можливим моментом контакту зі збудником та появою лихоманки.

Але це більше торкається так званих «класичних» інфекційних хвороб— тиф, грип, бруцельоз тощо. Разом з тим, низка інфекційних хвороб не мас чітко визначеного інкубаційного періоду. Особливо це стосується так званих «повільних» інфекцій — герпес, краснуха, цитомегалія.

2)Наявність продромального періоду. Дуже важлива диференціаль­но-діагностична ознака. У всіх хворих із синдромом ЛНГ потрібно ре­тельно та цілеспрямовано зібрати анамнез, звертаючи увагу на: а) ката­ральні явища з боку верхніх дихальних шляхів; б) періодичний озноб, підвищену пітливість; в) артралгії, ломоту у всьому тілі; г) розлади ви­порожнення; д) порушення свідомості — ступор, сопор; е) немотивовані загальна млявість, сонливість; є) періодичне тимчасове збільшення ок­ремих груп лімфатичних вузлів.

3)Характер лихоманки. Абсолютного діагностичного значення форма температурної кривої не має. Але є низка хвороб, при яких врахування форми цієї кривої може суттєво допомогти в діагностиці. Перш за все, це інтермітуюча лихоманка—правильна зміна високої або дуже високої лихоманки та нормальної температури тіла з коливаннями в 3-4 °С. Такий тип лихоманки характерний передусім для малярії.

Крім того, підозрювати інфекційну патологію слід за таких варіантів температурної кривої: а) гектична — зміна протягом доби ви­сокої температури тіла з субфебрильною або нормальною з коливаннями в 3-5 °С; б) поворотна лихоманка — правильна зміна пері­одів з високою лихоманкою та нормальною температурою тіла триваліс­тю кожного з періодів по кілька днів; в) хвилеподібна або ундулююча — поступове наростання лихоманки до високих або дуже високих цифр, а потім поступове її зниження, тривалість кожного періо­ду по кілька тижнів; г) гостра хвилеподібна лихоманка — короткочасні, тривалістю по 3-5 дн, підйоми температури тіла та її коливання з інтервалом до 2 °С без періодів нормалізації з поступовим затуханням коливань та нормалізацією температури.

Інші «малі» ознаки (стигми) інфекційної патології: а) висипання на шкірі та слизових оболонках — екзантема, енантема; б) гіперемія шкіри; в) запальна реакція з боку периферійної крові — прискорення ШОЕ, лейкоцитоз або лейкопенія, динаміка відсоткового співвідношення різних груп лейкоцитів. Крім того, виключити перш за все інфекційну патологію потрібно при поєднанні лихоманки з явищами менінгізму, синдромами жовтяниці, діареї, легеневого інфільтрату, бронхопульмональним, а також з герпетичними висипаннями на шкірі.

Досить часто з хворими із синдромом ЛНГ першими контактують те­рапевти або лікарі загальної практики. І від першої правильної оцінки конкретної клінічної ситуації багато в чому залежить успіх діагностичного пошуку та обрив епідеміологічного ланцюжка. Тому ми коротко зупинимось на тих інфекційних захворюваннях, які досить часто зустрі­чаються на практиці, але викликають певні діагностичні труднощі.

Туберкульоз

Останніми роками спостерігають зростання всіх форм туберкульозу. При деяких його формах лихоманка може з'явитись набагато раніше, ніж інші прояви хвороби. Діагностика туберкульозу може бути утруднена ще й тим, що в деяких випадках, окрім ЛНГ, виявляють також симптоми та синдроми, що можуть наштовхнути лікаря на думку про системну пато­логію — поліартрит Понсе, вузликова еритема, кератокон'юнктивіт.

Підозра на туберкульозну причину ЛНГ виникає у хворих з різко зни­женим імунітетом за наявності відповідного епідеміологічного анамнезу. В крові виявляють лімфопенію, інколи навіть без лейкоцитозу. При гема-тогенно-дисемінованій формі туберкульозу специфічні вузлики можна ви­явити на сітківці ока. В деяких випадках мікобактерії Коха знаходять у сечі (внаслідок дисемінації на слизовій оболонці сечового міхура).

Досить високу діагностичну цінність має дослідження специфічних протитуберкульозних Іg у крові. Але у хворих з вираженою імунною супресією синтез антитіл може бути суттєво пригніченим. Крім того, анти­тіла, що утворились, можуть використовуватись для утворення цирку­люючих імунних комплексів.

У деяких випадках лікар змушений застосувати діагностичний метод терапії ех іuvantibus. При цьому потрібно використовувати власне туберкулостатичні препарати, а не антибіотики широкого спектра дії типу аміноглікозидів чи рифампіцину. Але це не означає, що на цьому діагно­стичний пошук припиняється, оскільки позитивний ефект від такої терапії можна очікувати лише через кілька місяців.

1.2. Черевний тиф та паратифи

У класичних випадках спостерігають поступове наростаюче збільшен­ня температури тіла впродовж 5-7 діб — період розігрівання. Це може тривати кілька тижнів, після чого протягом 1-2 тиж. температура утри­мується на нормальних показниках. Далі виникає рецидив лихоманки. Характерними є також стійке безсоння, наростаючий головний біль.

Під час об'єктивного обстеження виявляють пригнічений настрій, пси­хічну депресію, а також брадикардію, що не відповідає вираженості гіпертермічної реакції.

Навести на думку про тиф можуть поява симптому Падалки (притуп­лення перкуторного звуку в ділянці проекції сліпої кишки внаслідок збільшення мезентеріальних лімфатичних вузлів), а також поява блідо-рожевих розеол на шкірі живота.

Підтверджують діагноз виділення чистої культури, а також реакція Відаля, яка стає позитивною з кінця 2-го тижня хвороби.

 

Бруцельоз

Характерна тривала ремітуюча, іноді ундулююча, лихоманка, яка супроводжується ознобом, збільшенням потовиділення, нерідко виявля­ють артралгії. Незважаючи на високу гіпертермію, загальний стан хво­рих залишається задовільним. Можлива поява бронхопульмонального синдрому.

Підозрювати бруцельоз потрібно у випадках контакту з тваринами (особливо з вівцями та козами), вживанні сирих м'ясо-молочних продук­тів, переробки сировини тваринного походження. Характерною є сезон­ність — пік припадає на зиму та весну.

Підтверджують діагноз за допомогою реакції аглютинації Райта — Хеддельсона, яка стає позитивною з 5-ї доби.

Окрім того, ЛНГ можна виявити при затяжних рецидивуючих формах орнітозу, туляремії, псевдотуберкульозу. Для орнітозу характерним є контакт з птахами, псевдотуберкульозу та туляремії — з гризунами.

Неконтагіозні хвороби

Виключивши інфекційні контагіозні хвороби, приступають до дифе­ренціальної діагностики власне захворювань внутрішніх органів, які можуть проявити себе ЛНГ. На другому етапі диференціального пошукупотрібно виділити групу захворювань, до якої належить патологія у кон­кретного пацієнта. Таких основних груп 5:1) гнійно-септичні процеси; 2) злоякісні новоутворення; 3) дифузні хвороби сполучної тканини; 4) па­тологія центральної нервової системи; 5) медикаментозна хвороба. У біль­шості випадків встановити нозологічний діагноз за наявності лише ли­хоманки практично неможливо, тому обмежуються орієнтовним визна­ченням групи захворювань.