Допомога на дітей одиноким матерям

Право на допомогу на дітей одиноким матерям регулюється Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги. Допомога на надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

 

Соціальні допомоги малозабезпеченим громадянам

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям призначається на підставі Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”.

Допомога малозабезпеченим сім’ям надається, якщо у сім’ї з поважних і незалежних від неї причин середньомісячний сукупний доход є нижчим від прожиткового мінімуму сім’ї.
До складу сім’ї враховуються особи, що проживають разом і (або) об’єднані законними правами та обов’язками щодо утримання, а саме: чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації та професійно – технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають своїх власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним.
До складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Допомога по безробіттю

Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають усі застраховані особи.

Працівникам, які втратили роботу з незалежних від них причин, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу.
Утратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин вважається припинення трудового договору відповідно за згодою сторін; закінчення строку трудового договору; призов або вступ працівника на військову службу; у разі неможливості продовження роботи; невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору; дострокове трудового договору з ініціативи працівника: в разі його хвороби або інвалідності; зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи; нез'явлення на роботу впродовж більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
• у перші 90 календарних днів виплачується 100 % призначеної допомоги, яка залежить від страхового стажу особи;
• протягом наступних 90 календарних днів – 80 %;
• у подальшому – 70 %.
Відсоток допомоги постійно зменшується. Тобто людина має не втрачати мотивації до праці.

Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, установленого Законом. З 01.01.2013 р. по 30.11.2013 р. максимальна сума допомоги складає 4 588,00 грн., а з 01.12.2013 р. по 31.12.2013 р. – 4 872,00 грн.

Соціальне забезпечення і пільги дітям війни та інвалідам

Згідно чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»: дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Дітям війни надаються такі пільги:

- право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;

- використання чергової відпустки в зручний для них час;

- одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання.
Також дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

 

Соціальне страхування

Основна мета соціального страхування — забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
• пенсійне страхування;
• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
• медичне страхування;
• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• інші види страхування, передбачені законами України.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
• на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
• у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Розміри внесків регулюються окремими нормативно-правовими актами України.

Завдання для самоконтролю з теми

«ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ»

1. Наведіть перелік нормативно-правових актів, регулюючих права соціального захисту.

 

1. Отримані знання систематизуйте у кластер «Види соціальних допомог»

 

1. Складіть сінквейн «Страхування» *

 

Самостійна робота № 5.	Тема: ПРАВО ВЛАСНОСТІ І ЙОГО ЗАКОНОДАВЧИЙ ЗАХИСТ.
План. 1. Форми власності в Україні. 2. Речові права на чуже майно. 4. Законодавчий захист права власності.
Після вивчення теми студент повинен   Знати: Вміти: 1. Основні поняття: - право володіння, - право користування, - право розпорядження; - спільна власність, - віндикаційний позов, - негаторний позов 2. Форми власності в Україні. 3. Основні способи захисту права власності   1. Аналізувати зміст статей НПА. 2. Визначати форму власності. 3. Відрізняти відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном

Право власності

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, правознавці називають ці права тріадою власності. Ці правомочності становлять зміст права власності. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. раво власності за суб’єктом можна поділити на:

• право власності Українського народу
• право приватної власності
• право державної власності
• право комунальної власності

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Наприклад, у приватній власності не можуть перебувати бойові отруйні речовини або ж спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а щодо гладкоствольної мисливської зброї та пам’яток історії передбачено спеціальний порядок набуття права власності. А от закони Канади стосовно права приватної власності на зброю є більш м’якими, зокрема закон провінції Альберта зобов’язує надати колишньому ув’язненому, який щойно звільнився із в’язниці, заряджений пістолет та коня для того, щоб він міг залишити місто.

У державній власност і є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна..

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Особливості набуття права власності за окремими підставами такі:

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Однак, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку.
3. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.
4. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: - не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі - власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.
5. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців – щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.
6. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.
7. Проте, у разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.
8. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Право власності припиняється у разі:

1. відчуження власником свого майна
2. відмови власника від права власності
3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі
4. знищення майна
5. викупу пам’яток історії та культури
6. викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю
7. викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене
8. звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника
9. конфіскації
10. припинення юридичної особи чи смерті власника